Скажи-но, гілко Палестини:
Де ти росла, де ти цвіла?
Яких бо пагорбів, долини
Окрасою тоді була.

Чи біля вод чистих Йордана
Тебе теплом схід обвівав,
Чи вітер ночі з гір Лівана
Тебе сердито колисав?

Молитву тихую читали
Чи лився спів старовини,
Коли листки твої сплітали
Солима біднії сини?

Чи пальма та жива й донині?
Все также вабить в спеку днів
Вона мандрівника в пустині
Широким листям в гущині?

Чи мо’ в розлуці безвідрадній
Зів’яла, як і ти, вона,
Лягає порох безоглядно
На пожовтілий лист сповна?..

Скажи: побожною рукою
Хто в край оцей тебе заніс?
Чи сумував він над тобою?
Чи бережеш слід його сліз?

Чи божий ратник – диво- воїн,
З безхмарним був тоді чолом,
Як ти, завжди небес достойний
Перед людьми і божеством?..

Хранима в таїні незримій
В іконі золотій моїй
Стоїш ти, гілко Солима,
Святині вірний вартовий.

Прозорий морок, блиск лампади,
Ківот і хрест стоять поспіл...
Все повне миру і відради
Понад тобою і довкіль.


М.Лермонтов
ВЕТКА ПАЛЕСТИНЫ

Скажи мне, ветка Палестины:
Где ты росла, где ты цвела?
Каких холмов, какой долины
Ты украшением была?
У вод ли чистых Иордана
Востока луч тебя ласкал,
Ночной ли ветр в горах Ливана
Тебя сердито колыхал?
Молитву ль тихую читали
Иль пели песни старины,
Когда листы твои сплетали
Солима бедные сыны?
И пальма та жива ль поныне?
Всё так же ль манит в летний зной
Она прохожего в пустыне
Широколиственной главой?
Или в разлуке безотрадной
Она увяла, как и ты,
И дольний прах ложится жадно
На пожелтевшие листы?..
Поведай: набожной рукою
Кто в этот край тебя занес?
Грустил он часто над тобою?
Хранишь ты след горючих слез?
Иль, божьей рати лучший воин,
Он был, с безоблачным челом,
Как ты, всегда небес достоин
Перед людьми и божеством?..
Заботой тайною хранима
Перед иконой золотой
Стоишь ты, ветвь Ерусалима,
Святыни верный часовой!
Прозрачный сумрак, луч лампады,
Кивот и крест, символ святой...
Всё полно мира и отрады
Вокруг тебя и над тобой.