...Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму”(вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

ІІІ. Філософія має потребу у вченні про можливість, принципи та об’єм усіх апріорних знань.

    Про набагато маштабніші можливості (для розуміння світобудови) , аніж ті, які було окреслено раніше, ітиметься тоді, коли певні знання вийдуть за межі усякого можливого досвіду і коли (в аналітичному процесі) будуть задіяні такі поняття, для яких у досвідному полі ніде не знайдеться відповідного об’єкта, і (тож) вони, ті поняття, розширять обсяг наших суджень поза всі межі досвіду.
    І саме в цих, наступних пізнаннях, які підносять знання понад те чуттєве пізнавальне поле досвіду, у якому губиться провідна логічна нитка та втрачається можливість керувати і бути засобом перевірки знань, там, де зникає відчуття об’єкта, наш розум знайде знання набагато важливіше усього того, чого його зазвичай може навчити здоровий глузд у царині буденних явищ, і така можливість (отримати апріорні-передуючі знання) за кінцевою метою благородніша настільки, що тут ми згідні іти на що завгодно з ризиком там (в знаннях) заблудитись, аніж покинути наші важливі дослідження через сумнів, зневагу чи байдужість. Суть (мета) цих обов’язкових для чистого здорового розуму завдань - Бог, свобода та безсмертя. Наука, яка налаштована на такий кінцевий результат і, власне, спрямована в будь-який спосіб вирішити лише ці завдання, називається метафізикою; її метод на початку видаватиметься нам догматичним - немов закінчена вічна істина в тому розумінні, що вона (метафізика) сміливо, без попередньої перевірки розумової спроможності на такого роду пізнання, береться виконати таке значуще завдання.
    Природно, що тільки-но ледь піднявшись над нижчим, досвідним полем, проблематично буде нагально зводити будівлю нового (вищого) знання, керуючись сумнівними, невідомо звідки узятими основними положеннями і, безсумнівно, що спочатку потрібно збудувати міцний фундамент, це вже давно мало бути зроблено шляхом визначення методу, тобто того, у який спосіб розум може охопити всі передуючі (апріорні) знання та який їх (апріорних знань) об’єм, сила та значення. Однак тут, на мою думку, найперше слід визначитися з розумінням поняття емпіричний (досвідний), бо ж недарма на самому початку цього дослідження Кант зазначає: “те твердження, що все наше пізнання розпочинається з досвіду, сумніву не підлягає…”, тобто очевидно мається на увазі, окремо, емпіричне (досвідне) знання та емпіричний (досвідний) метод для визначення уже апріорності знання, ставлячи в основу того (логічного) методу певні інструменти - необхідну наявність та строгу загальність… що було б природно. Насправді під словом природно слід розуміти усе те, що стається правильно та розумно (логічно); якщо ж під цим словом (природно) розуміють те, що стається просто так, зазвичай (буденно, в межах досвідного знання), хоча і в буденному багато що стається правильно та розумно… то знову ж природнім і зрозумілим (логічним) стає те, чому подібне дослідження досі не відбулося. І справді, деякі знання, наприклад, математичні, давно мають репутацію достовірних, і це правомірно викликає очікування того, що й інші знання із зовсім іншою, відмінною природою можуть розвиватись також поза досвідом. При цьому бажання такого розширення меж знання настільки велике, що зупинитись у цьому поступі можна лише за наявності очевидних суперечностей. До цього додається ще й спокуса піднятися понад поле досвіду та не бути ніколи ним (досвідом) спростованим. Але до цього процесу (розширення меж знання) слід підходити обережно, бо наші вимисли залишаються вимислами, не зважаючи на всю серйозність наших намірів. Все ж математика дає блискучий приклад того, як багато можна досягнути у передуючому (апріорному) знанні незалежно від досвіду. Щоправда, вона (математика) займається лише споглядальними предметами та знаннями. Та цю обставину можна й упустити, оскільки згадуване споглядання само собою може бути передуючим (апріорним), а отже ледь відмінним від чистого апріорного (передуючого) поняття. І прийнявши такий доказ могутності розуму, наше устремління до розширення знання не знає меж. Так легкий голуб в своєму леті, зустрічаючи опір повітря, міг би подумати (помилково), що у безповітряному просторі він летів би значно краще. От і Платон, покинувши світ чуттєвих асоціацій (узагальнень), бо той (світ) ставить пізнання в рамки розуму недосконалого (досвідного) і наважився здійнятися на крилах ідей у вільний простір розуму чистого. Але він (мов той голуб), на жаль, не зробив й кроку на тій, здавалось би, безперешкодній дорозі, не маючи на що опертись, щоб зрушити розум із місця. Такою зазвичай буває доля людського пізнання, якщо розум вдається до спекуляцій, сподіваючись чим скоріш звести споруду і вже потім з’ясовувати, чи добре закладено підмурки, а виправдання й аргументи, щоб не робити нищівну та хоча б запізнілу перевірку, завжди знайдуться. Бути ж вільним від сумнівів та побоювань упродовж будівництва, допомагає, підтримуючи впевненість своєю ілюзорною ґрунтовністю ось такий аргумент: начебто велику і, можливо, найбільшу частину пізнавальної діяльності у свідомості займає розчленування вже наявних там понять про предмети (об’єкти), коли не аналізується докладно звідкіля вони (знання) там (у свідомості) взялись. І хоч цей процес (розчленування понять) надає нам масу, начебто нових знань, котрі насправді є скоріше роз’ясненням чи тлумаченням того, що вже мислилося в наших поняттях (хоча ще в заплутаному вигляді), вже тепер, після нових переглядів (розчленувань), за формою вони (ті знання) цінуються однаково з новими знаннями, хоч за змістом лише розтлумачують, а не розширюють уже існуючі поняття. Оскільки в такий спосіб можна отримати і реальні передуючі (апріорні) знання, що само по собі є корисним прогресом, але окрім них розум сам того не знаючи підставляє нам під виглядом таких (начебто передуючих-апріорних) знань знання зовсім іншої, дивної якості, у яких він примішує до вже існуючих понять поняття передуючі (апріорні), не тямлячи, звідки вони взялись, та й навіть не задумуючись над тим питанням (апріорності - емпіричності) взагалі. Ось тому спочатку я буду потрактовувати ці два знання для визначення різниці між ними. Той факт, що здобуте апріорне (передуюче) знання буде обов’язково задіяне у досвідному полі і що його, апріорне, можна здобути лише емпіричним шляхом, мені здається природнім, але чи можна досягнути апріорного знання якимсь “апріорним” чином… Шляхом яснобачення (“споглядання”) чи як?
05.10.2014

Вдячний Богдану Манюку.
худ. Я. Саландяк, композиція на тему… (фотошоп)
"Мандри в космосі 59.5.. Вступ. IV. Про різницю…"
• Перейти на сторінку •
 "У тінях словоблуддя…"