ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анжела Левченко (1978) /
Проза
Спогад про давнє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад про давнє
Кася поспішала додому. Мокрий асфальт відбивав чіткі відзвуки каблуків, і з кожним кроком стукотіло в голові: „Як це сталось? Чому?!” Хотілося щільніше загорнутися в плащ, закритися від усіх і від усього. Не помічаючи нікого, втекти назавжди. Куди? Понурий сквер ще більше навіював смутку. „Поплакати чи що? А навіщо? Заради чого? Заради кого, нарешті?” Така думка трохи змінила її настрій, так, заради кого вона – симпатична, молода і сильна жінка, має плакати! Але чому, чому це сталось? Хоча...так мабуть краще, все і відразу. Сама ж хотіла...Дурепа!!! Господи!
Все ніяк не могла попасти ключем у двері. Роман, почувши видно шарудіння, відчинив назустріч.
- Привіт, кохана!
Синочок підбіг, обнявши:
-Матусю, де ти була?
Буденні клопоти. Втомилась. А ще кілька тижнів тому була такою щасливою...закохалась.
Жінка сиділа, заплющивши очі. Малий щось щебетав, чоловік знімав мокрі туфлі.
-Як добре, що ви у мене є, дорогі мої чоловіки! Я така щаслива, - зітхнула.
-Касю! – Роман нахилився до губ.
-Ні...- було прикро перед ним, як хотіла б, щоб все повернулось знову, як було колись, - не цілуй, я не гідна тебе...
Треба було відійти від усього, що раптом навалилось на її душу. Пережити все, переглянути, зрозуміти і пробачити собі.
Врешті...як то було чудово! Як вона хотіла його. Особливо тому, що був чужий, що треба було долати якісь перешкоди. Свій же, ось він – сидить поруч... Андрія вона знала давно. Він був другом Романа ще з дитинства, і навіть коли поодружувалися, то ця дружба переросла у таку собі „дружбу сім’ями”. Як чоловік, Андрій Касю не приваблював ніколи. Та ми не підкоряємося власному розуму, й інколи доля випадку може змінити все з одного дотику, одного слова. Кася не розуміла чому, але піддалася його цілункам божевільним...Цікавість? Все було, як хотіла : короткі блискавичні зустрічі. Зустрічі без слів. Як вони обпікали, ті крадені поцілунки і обійми! Як же він умів розпалити її, закрутити світ перед очима! Касі було цікаво з ним у ліжку. Він був не менш гарячий, ніж вона сама, не менш любив ризик і гострі відчуття...Їй було добре з ним? Принаймні, ті кілька місяців жила лише ним. Захопилась, як новою сукнею, новим кольором чи стилем, чи ще чимось таким схожим. Швидконабридаючим і несерйозним.
Роман усе знав. Повертаючись з чергових „походеньок”, клала голову йому на коліна. І він слухав, застерігаючи: „Ой, Касю, не обпечись! Ми ж усі однакові, дурненька моя! Тебе ж ніхто не зрозуміє, малятко, ти ж така вразлива...” Не хотіла навіть чути нічого.
Але все мало колись закінчитись.
В той вечір Касю з Романом запросили в гості...до них. Вона мала іти до нього в гості. Їх зв’язок з Андрієм був очевидним, та вони й не дуже ховались. Коньяк, мабуть, вплинув на рівень гормонів, що певно аж надміру перевищував норму. Хотіла... Боялася підвести очі. Коли ж зустрілась з ним поглядом, показав кивком на двері. Кася слухняно вийшла. За мить – його поцілунків повні вуста.Все попливло перед очима. Він цілував її груди, налиті соски кусав до болю. Підіймав на руки, притискаючи до себе. Був не в собі від збудження, та й Кася, мов на хвилі. Все гойдалось, паморочилась голова...Почав стягувати спідницю, одночасно роздягаючись, випускаючи своє хотіння на волю. Кася на якусь мить протверезіла і відштовхнула його...чи може міцніше обійняла? А він, не тямлячи себе, заходив десь у ту отруюючу прірву... Вони забули про час...
Світло різонуло очі. В кімнату зайшла його дружина. Ляпаси, крики, лайки...і такий чужий погляд Романа.
Кася згадувала, а на очі набігли сльози. Ні, вона ні про що не шкодує! Просто...найприкріше, що Роман пробачив їй усе, бо кохає, а той...гидота!
Касін „кавалер-коханець” виправдовуючись і плазуючи перед дружиною сказав, що Кася його...згвалтувала!!! Ха-ха-ха! Дурень! Мерзотник! Невже оце і є чоловіча гідність? Оце й уся сміливість?! Та, якої не вистачає більше, як на хвилину після оргазму?
Тепер це не має ніякого значення...Кася обійняла Романа, поцілувала в теплі, по-дитячому ніжні губи, а він крізь сон пропошепотів десь в подушку: „Я кохаю тебе, Касюню...”
- І я...- прошепотіла вже крізь дрімоту, забуваючи про все те, давнє... Назавжди...
Все ніяк не могла попасти ключем у двері. Роман, почувши видно шарудіння, відчинив назустріч.
- Привіт, кохана!
Синочок підбіг, обнявши:
-Матусю, де ти була?
Буденні клопоти. Втомилась. А ще кілька тижнів тому була такою щасливою...закохалась.
Жінка сиділа, заплющивши очі. Малий щось щебетав, чоловік знімав мокрі туфлі.
-Як добре, що ви у мене є, дорогі мої чоловіки! Я така щаслива, - зітхнула.
-Касю! – Роман нахилився до губ.
-Ні...- було прикро перед ним, як хотіла б, щоб все повернулось знову, як було колись, - не цілуй, я не гідна тебе...
Треба було відійти від усього, що раптом навалилось на її душу. Пережити все, переглянути, зрозуміти і пробачити собі.
Врешті...як то було чудово! Як вона хотіла його. Особливо тому, що був чужий, що треба було долати якісь перешкоди. Свій же, ось він – сидить поруч... Андрія вона знала давно. Він був другом Романа ще з дитинства, і навіть коли поодружувалися, то ця дружба переросла у таку собі „дружбу сім’ями”. Як чоловік, Андрій Касю не приваблював ніколи. Та ми не підкоряємося власному розуму, й інколи доля випадку може змінити все з одного дотику, одного слова. Кася не розуміла чому, але піддалася його цілункам божевільним...Цікавість? Все було, як хотіла : короткі блискавичні зустрічі. Зустрічі без слів. Як вони обпікали, ті крадені поцілунки і обійми! Як же він умів розпалити її, закрутити світ перед очима! Касі було цікаво з ним у ліжку. Він був не менш гарячий, ніж вона сама, не менш любив ризик і гострі відчуття...Їй було добре з ним? Принаймні, ті кілька місяців жила лише ним. Захопилась, як новою сукнею, новим кольором чи стилем, чи ще чимось таким схожим. Швидконабридаючим і несерйозним.
Роман усе знав. Повертаючись з чергових „походеньок”, клала голову йому на коліна. І він слухав, застерігаючи: „Ой, Касю, не обпечись! Ми ж усі однакові, дурненька моя! Тебе ж ніхто не зрозуміє, малятко, ти ж така вразлива...” Не хотіла навіть чути нічого.
Але все мало колись закінчитись.
В той вечір Касю з Романом запросили в гості...до них. Вона мала іти до нього в гості. Їх зв’язок з Андрієм був очевидним, та вони й не дуже ховались. Коньяк, мабуть, вплинув на рівень гормонів, що певно аж надміру перевищував норму. Хотіла... Боялася підвести очі. Коли ж зустрілась з ним поглядом, показав кивком на двері. Кася слухняно вийшла. За мить – його поцілунків повні вуста.Все попливло перед очима. Він цілував її груди, налиті соски кусав до болю. Підіймав на руки, притискаючи до себе. Був не в собі від збудження, та й Кася, мов на хвилі. Все гойдалось, паморочилась голова...Почав стягувати спідницю, одночасно роздягаючись, випускаючи своє хотіння на волю. Кася на якусь мить протверезіла і відштовхнула його...чи може міцніше обійняла? А він, не тямлячи себе, заходив десь у ту отруюючу прірву... Вони забули про час...
Світло різонуло очі. В кімнату зайшла його дружина. Ляпаси, крики, лайки...і такий чужий погляд Романа.
Кася згадувала, а на очі набігли сльози. Ні, вона ні про що не шкодує! Просто...найприкріше, що Роман пробачив їй усе, бо кохає, а той...гидота!
Касін „кавалер-коханець” виправдовуючись і плазуючи перед дружиною сказав, що Кася його...згвалтувала!!! Ха-ха-ха! Дурень! Мерзотник! Невже оце і є чоловіча гідність? Оце й уся сміливість?! Та, якої не вистачає більше, як на хвилину після оргазму?
Тепер це не має ніякого значення...Кася обійняла Романа, поцілувала в теплі, по-дитячому ніжні губи, а він крізь сон пропошепотів десь в подушку: „Я кохаю тебе, Касюню...”
- І я...- прошепотіла вже крізь дрімоту, забуваючи про все те, давнє... Назавжди...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію