Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Шаланды, полные кефали...
- И вам не хворать, молодой человек. Вы не племянник тети Изи, весь такой породистый?
- Да нет, я…
- Впрочем, это не важно. Лучше скажите, что вы за это думаете?
- Вы о чем?
- Как, вы ничего не знаете? Вся Одесса знает, а он нет. Слушайте сюда. Вчера в наш порт причалила шаланда, полная кефали, но безлюдная, как морской берег на необитаемом острове.
- И что?
- Вы еще спрашиваете, и что? Рыбка первой свежести. Некоторая плавниками шевелила, как моя Сарочка усами, когда сдувает с пива пенку. Раз нет реального хозяина, то всегда появляются претенденты на его место. Публика не избалованная, но с хорошим аппетитом. Кто с ведром, кто с авоськой, а кто просто с карманами ниже колен, но все взялись дружно приватизировать эту ребешку. Самые наглые – рыбачок Костя и его подружка Сонька: по два мешка на каждую руку. Говорят, что у них свадьба. А если у меня не свадьба, то что, я слюнки должен глотать? В общем, жуткая история. В процессе присвоения ничейной собственности возникло непонимание в смысле долевого участия. Короче подралась вся честная компания, но, правда, только до первой крови.
- И до чьей же? Неужели, вашей?
- Не дождетесь, до рыбьей. Когда началась потасовка, я сунулся прямо в гущу событий. И все бы ничего, но какая-то сволочь в качестве аргумента засунула мне кефаль прямо в ноздрю. Посмотрите на этот нос, разве он похож на нормальный шнобель? Я, разумеется, чихнул. У рыбки от испуга случилось кровоизлияние. Дырочка в носу запломбирована, а кровь капает. Я, знаете, с детства крови не переношу. Подумал, что это моя. Принял горизонтальное положение, практически не дышу. Какой-то малахольный как заорет: «Человека убили!». Тут все начали вокруг меня бегать, а Соня стала делать искусственное дыхание «рот в рот». Правда ей кефаль своим дрожащим хвостиком мешала, но у Сонечки еще та сноровка. Меня Сара в нашу первую брачную ночь так губами не трогала. Я сильно возбудился, практически, до удовлетворения, но в последний момент женишок Константин заметил мои естественные, как для возбужденного мужчины, и не совсем, как для кандидата в «жмурики», телодвижения и давай кричать: «Он симулянт, он мою Соню без спроса пользует!». Я, сколько мог, сопротивлялся, но меня поставили на ноги и этот псевдо-морячок ударил сзади в самый копчик. Рыбка от удара выскочила из носа прямо мне в руки. Вижу, у нее брюшко слегка надорвано. Вот откуда кровь текла. Я поворачиваюсь, стоит этот Костик – морда шире, чем выше; ухмылка такая, знаете, наглая-наглая. Я как размахнулся и эту кефалину ему прямо в… мешок. «Ешь и подавись» - думаю.
Я сильно разволновался, но взял себя в руки и сказал себе: «Сема, тебе это надо? Не травмируй себе психику, не делай себе нервы. Ты можешь не дожить до того, как они восстановятся». После этого я ушел домой, пусть с распухшим носом и чувствительно-болезненным копчиком, но с гордо поднятой головой. Там я лег на софу, чтобы осмыслить весь калейдоскоп событий за последнее время и не заметил как уснул. Проснулся, когда моя Сарочка заявилась домой. «Сема, - говорит , - вставай рыбу жарить. По дешевке на Привозе отоварилась». Смотрю, семейка кефали, а одна до боли знакомая, с надорванным брюшком. У меня память, как фотоателье – раз сфотографировал, на всю жизнь в голове отпечаталось. И вы знаете, что я с ней сделал? Я ее скушал. Раз в моем носу поместилась, то что, в желудке не может? Вот ведь как бывает. А вы говорите: «Здравствуйте!». И правильно говорите. Я еще того Костика переживу. А Сонечка – девушка хорошая. Ей бы человечка с опытом, а не этого морячка с кондачка. И что вы все молчите, словно хотите меня перебить?
- Да нет, Семен Натанович. Я весь – внимание.
- Ну так напрасно. Я уже все сказал. Пора мне, молодой человек. Привет тете Изе.
- Так у меня нет тети Изи.
- Ну нет, таки нет. Но привет все равно передавайте. Эх, молодо-зелено. Что вы знаете за Одессу? «Шаланды, полные кефали…»
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шаланды, полные кефали...
Одесская история, за правдивость которой автор не ручается
- Семен Натанович, здравствуйте, дорогой!
- И вам не хворать, молодой человек. Вы не племянник тети Изи, весь такой породистый?
- Да нет, я…
- Впрочем, это не важно. Лучше скажите, что вы за это думаете?
- Вы о чем?
- Как, вы ничего не знаете? Вся Одесса знает, а он нет. Слушайте сюда. Вчера в наш порт причалила шаланда, полная кефали, но безлюдная, как морской берег на необитаемом острове.
- И что?
- Вы еще спрашиваете, и что? Рыбка первой свежести. Некоторая плавниками шевелила, как моя Сарочка усами, когда сдувает с пива пенку. Раз нет реального хозяина, то всегда появляются претенденты на его место. Публика не избалованная, но с хорошим аппетитом. Кто с ведром, кто с авоськой, а кто просто с карманами ниже колен, но все взялись дружно приватизировать эту ребешку. Самые наглые – рыбачок Костя и его подружка Сонька: по два мешка на каждую руку. Говорят, что у них свадьба. А если у меня не свадьба, то что, я слюнки должен глотать? В общем, жуткая история. В процессе присвоения ничейной собственности возникло непонимание в смысле долевого участия. Короче подралась вся честная компания, но, правда, только до первой крови.
- И до чьей же? Неужели, вашей?
- Не дождетесь, до рыбьей. Когда началась потасовка, я сунулся прямо в гущу событий. И все бы ничего, но какая-то сволочь в качестве аргумента засунула мне кефаль прямо в ноздрю. Посмотрите на этот нос, разве он похож на нормальный шнобель? Я, разумеется, чихнул. У рыбки от испуга случилось кровоизлияние. Дырочка в носу запломбирована, а кровь капает. Я, знаете, с детства крови не переношу. Подумал, что это моя. Принял горизонтальное положение, практически не дышу. Какой-то малахольный как заорет: «Человека убили!». Тут все начали вокруг меня бегать, а Соня стала делать искусственное дыхание «рот в рот». Правда ей кефаль своим дрожащим хвостиком мешала, но у Сонечки еще та сноровка. Меня Сара в нашу первую брачную ночь так губами не трогала. Я сильно возбудился, практически, до удовлетворения, но в последний момент женишок Константин заметил мои естественные, как для возбужденного мужчины, и не совсем, как для кандидата в «жмурики», телодвижения и давай кричать: «Он симулянт, он мою Соню без спроса пользует!». Я, сколько мог, сопротивлялся, но меня поставили на ноги и этот псевдо-морячок ударил сзади в самый копчик. Рыбка от удара выскочила из носа прямо мне в руки. Вижу, у нее брюшко слегка надорвано. Вот откуда кровь текла. Я поворачиваюсь, стоит этот Костик – морда шире, чем выше; ухмылка такая, знаете, наглая-наглая. Я как размахнулся и эту кефалину ему прямо в… мешок. «Ешь и подавись» - думаю.
Я сильно разволновался, но взял себя в руки и сказал себе: «Сема, тебе это надо? Не травмируй себе психику, не делай себе нервы. Ты можешь не дожить до того, как они восстановятся». После этого я ушел домой, пусть с распухшим носом и чувствительно-болезненным копчиком, но с гордо поднятой головой. Там я лег на софу, чтобы осмыслить весь калейдоскоп событий за последнее время и не заметил как уснул. Проснулся, когда моя Сарочка заявилась домой. «Сема, - говорит , - вставай рыбу жарить. По дешевке на Привозе отоварилась». Смотрю, семейка кефали, а одна до боли знакомая, с надорванным брюшком. У меня память, как фотоателье – раз сфотографировал, на всю жизнь в голове отпечаталось. И вы знаете, что я с ней сделал? Я ее скушал. Раз в моем носу поместилась, то что, в желудке не может? Вот ведь как бывает. А вы говорите: «Здравствуйте!». И правильно говорите. Я еще того Костика переживу. А Сонечка – девушка хорошая. Ей бы человечка с опытом, а не этого морячка с кондачка. И что вы все молчите, словно хотите меня перебить?
- Да нет, Семен Натанович. Я весь – внимание.
- Ну так напрасно. Я уже все сказал. Пора мне, молодой человек. Привет тете Изе.
- Так у меня нет тети Изи.
- Ну нет, таки нет. Но привет все равно передавайте. Эх, молодо-зелено. Что вы знаете за Одессу? «Шаланды, полные кефали…»
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
