Я війна! Я самотня думками, зболена порожнечами та безлика!
Розпанахане черево смертної пошесті й ревного болю.
Я земля переорана танками, вибухом визрілі небо та ріки,
Явори погорілі під градами: стовбури чорні та голі.
Ці ліси, що вростали корінням, пускаючи пагін, спалила і стерла!
Всі степи перестиглі, де схрони кісток та хребти ешелонів,
Поховала під покривом мертвого сну, поневолена зброєю, ера.
І над світом тепер майорять мої стяги криваво-червоні.

Я війна! Сирота, що не відала миру, не знала довіри й любові!
Я вдова, що ховала померлих неначе уперше й востаннє
Закривала їм лівою очі назавжди, а в правій тримаючи зброю,
Я вбивала чиїхось синів, я вбивала чиїхось коханих...
Обирала найкращих у пастві, без права на вибір: "померти чи жити".
Залишала по собі могили та, боєм запеклі, кургани.
Я навчила крізь сльози боротись, крізь пекло іти та укотре терпіти
Ці відірвані руки, пробиті кевларові каски та рани...

Я війна! Я стомилася смертній безодні дивитися в очі до темна!
Я гірка, бо всі сльози крізь мене стікали мов ріки Валгалли.
Я на шиї народу пропасниця, в грудях цієї землі еритема,
Я провісник обвуглених площ та, спустошених боєм, прогалин...
Я війна! Винуватців не вмію прощати й не знаю прощення людського.
Я утрачені мрії, забуті надії, нечутні молитви...
Я усі каяття тобі, Боже! Спокути, гріховні зневіри й тривоги,
Що не знають донині й не знатимуть більше ніколи просвітлень.

Я прийду, як покличуть апостоли смерті, бо іншого шляху не знаю.
Відголосками страху, що стиснуть твої посинілі легені...
Причастивши, залишу майбутнє для тебе нездійсненим та незайманим,
Бо осліплим прозріння - війна, а заблудшим - війна - одкровення!
Я війна! Я тривкі недосни іще вчора , сьогодні пусті недовесни...
Під прицілами бабине літо, що вперше в тобі не збулося...
І якщо ти загинеш у цій боротьбі, то усе, що я прошу, ВОСКРЕСНИ,
Коли венами з тіла твого витікатиме вистигла осінь!!!