Метелик нічний -- в дрімотний сад,
Бджола -- у лугів буйноцвіт;
А циганська кров зве циганську знов
Й обійде за нею весь світ.

В світ широкий, любко, піде,
Як стежки позвуть і любов;
На край землі і за край землі,
Щоб вернутись до тебе знов.

В даль іди з тьми шатрів чужих,
Нудьгу їх сіру залиш;
Жде ранок в імлі на краю землі --
То ж, цигане, йди скоріш!

Дикий вепр -- в баговиння боліт,
Журавель -- до гнізда в комиші;
Циганка ж у світ за циганом вслід,
Й обоє вже в мандрах з тих пір.

Й вже обоє з тих пір в мандрах знов
На суші й морях, в шторм і в штиль;
Крізь хвилі й піски лягли їм стежки
Й не злічить пройдених миль.

Хай же стежка циганська веде
Й на Північ, де холод завжди;
Де іній і сніг на палубу ліг
Й закута щогла в льоди.

Де знак циганської стежки, йди
Й до Півдня буремних широт,
Де Божа мітла вітрів так мела,
Що хвиль скрізь лиш круговорот.

Знак циганської стежки веде
Й на Захід -- там сонце сіда:
Із хвиль вже сяйне -- й джонки парус майне,
Де Заходу й Сходу вода.

В даль циганською стежкою йди
Й на Схід, де ліс вранці завмер
В німоті своїй, хоч реве прибій
В кипінні хвиль біля шхер.

Яструб хижий -- в роздолля небес,
Дикий олень -- в хащу лісів;
Чоловіку ж іти, щоб любку знайти,
Як за древніх було часів.

Бо завжди стрітись прагнуть серця;
Зве з шатрів дух бродяжний доріг;
Й світанок в імлі на краю землі
Й світ увесь -- біля наших ніг!