Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.12
22:25
Із Леоніда Сергєєва
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
2026.01.12
20:10
І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
2026.01.12
15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
2026.01.12
14:59
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
2026.01.12
10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
2026.01.12
10:11
Ярослав Чорногуз
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
2026.01.12
07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
23:54
Коли зламалася востаннє — Вона втратила змогу кричати. Натягнула посмішку, мов струни гітари, Та почала вдавати.
Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
2026.01.11
21:20
Як лазуровий мій будильник
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Вірші
Звикаєм…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звикаєм…
Ми з дитинства звикали вважати Вітчизну раєм,
І навчились любити її гіркуватий дим.
Та, на жаль, ми тепер до реалій нових звикаєм –
Сімферополь не наш, Севастополь не наш і Крим.
А тепер ще Донецьк і частково Луганськ – звикаєм…
І що добкіни в Раді, і “іже із ними” теж.
Ми звикаєм до того, що нас усіх не зливають,
“Ополчéнці” говорим – ну як іще їх назвеш?
Ми звикаєм до всього – що в нас керівництво сите,
До брехні теж звикаєм – нас дурено вже не раз.
Ми звикаєм щоденно двохсоті свої хоронити,
І звикаєм платити одвічні борги за газ.
Що гарантії в світі, звикаєм, нічого не значать,
І звикаєм АТО називати страшну війну.
Ми звикаєм до дивних там, нагорі, призначень,
І звикаєм платити за це немалу ціну.
Ще звикаєм до того, що снайпер невинен наче,
Той що там на Майдані впритул у людей стріляв.
Та хіба то дощі? То Сотня Небесна плаче,
Теж звикає приймати щоденно до свóїх лав.
Ми звикаєм казати – Дебальцеве в нас, як Крути,
І не дати пожертву на військо – великий гріх.
Ми звикаєм трьохсотих на другий вже день забути,
І торгуємо з ворогом, тим, що калічив їх…
Ми звикаєм надіятись – виберем нині путнє,
Чи наступного разу, якщо не вдалось тепер,
Ми звикаєм дивитись, як кернеси ржуть на кутні,
Ми звикаєм , що з них ніхто від ганьби не вмер.
Ми звикаєм до братніх гуманітарних конвоїв,
І вони теж звикають, і їздять, де хочуть, в нас.
Ми звикаєм до правди, яку наче хтось роздвоїв,
Скільки можна звикати? І де той в пустелі глас?
Ми не будемо більше на біле казати чорне,
Ми не маємо права – у нас ще кровить із ран…
Ми в Європу йдемо – і Європа колись пригорне,
І нема вороття – бо так заповів Майдан!
1.11.2014
І навчились любити її гіркуватий дим.
Та, на жаль, ми тепер до реалій нових звикаєм –
Сімферополь не наш, Севастополь не наш і Крим.
А тепер ще Донецьк і частково Луганськ – звикаєм…
І що добкіни в Раді, і “іже із ними” теж.
Ми звикаєм до того, що нас усіх не зливають,
“Ополчéнці” говорим – ну як іще їх назвеш?
Ми звикаєм до всього – що в нас керівництво сите,
До брехні теж звикаєм – нас дурено вже не раз.
Ми звикаєм щоденно двохсоті свої хоронити,
І звикаєм платити одвічні борги за газ.
Що гарантії в світі, звикаєм, нічого не значать,
І звикаєм АТО називати страшну війну.
Ми звикаєм до дивних там, нагорі, призначень,
І звикаєм платити за це немалу ціну.
Ще звикаєм до того, що снайпер невинен наче,
Той що там на Майдані впритул у людей стріляв.
Та хіба то дощі? То Сотня Небесна плаче,
Теж звикає приймати щоденно до свóїх лав.
Ми звикаєм казати – Дебальцеве в нас, як Крути,
І не дати пожертву на військо – великий гріх.
Ми звикаєм трьохсотих на другий вже день забути,
І торгуємо з ворогом, тим, що калічив їх…
Ми звикаєм надіятись – виберем нині путнє,
Чи наступного разу, якщо не вдалось тепер,
Ми звикаєм дивитись, як кернеси ржуть на кутні,
Ми звикаєм , що з них ніхто від ганьби не вмер.
Ми звикаєм до братніх гуманітарних конвоїв,
І вони теж звикають, і їздять, де хочуть, в нас.
Ми звикаєм до правди, яку наче хтось роздвоїв,
Скільки можна звикати? І де той в пустелі глас?
Ми не будемо більше на біле казати чорне,
Ми не маємо права – у нас ще кровить із ран…
Ми в Європу йдемо – і Європа колись пригорне,
І нема вороття – бо так заповів Майдан!
1.11.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
