Вона:
Боже, нарешті здійснилася мрія –
Нині забудьте науки закони!
Ви тільки вдумайтесь – ми і стихія!
Ніч і пісок! Море чорно-червоне!
Він:
Тільки не хмурся. А небо – як небо.
Знаєш, тут є один вчений маститий…
Більше гуляти немає потреби –
Нам завтра доповідь зранку робити.
Вона:
Хвилі шепочуть, мов грають на лютні,
Море прекрасне, казково-хороше…
Серце як б’ється – у Всесвіті чутно,
Дайте ось руку. .. Попробуйте, прошу!
Він:
Дай мені спокій… Ні, я не хворий.
З чого ти взяла, що трохи ледачий?
Скільки дивитися можна на зорі?
Я за життя сто разів вже їх бачив.
Вона:
Ви не голилися? Колетесь трохи…
Легка небритість пасує Вам навіть.
Він:
Роль особистості щодо епохи…
Вона:
Може у номері вип’ємо кави?
Він:
Що ти – не спатиму… Певно не варто.
Та і закинув цю звичку погану.
Вона:
Трохи “Мартіні” за успіх на завтра?
Він:
Хочеш, щоб потім отримав догану?
Вона:
Може тоді лиш вечірні новини…
Перекладý – Ви ж не сильні в івриті.
Він:
Так, щоб вложитися у півгодини –
Завтра фурор викликаємо в світі!


...Далі не зміг доказати ні слова,
Що конкурентам не втриматись “в темі”,
Що асистентка у нього чудова,
Він же – такий, як усі, академік.

Просто до губ притулилися губи,
І шепотіли про щось на івриті.
Зрідка по нашому чулося “любий”
Між поцілунків несамовитих…

…Добре прокинутись ранком, не вмерши,
Як в телевізорі – праві чи ліві…
Сходило сонце – закінчувавсь перший
День конференції у Тель-Авіві…


13.11.2014