1
Як він, найвищий сановник у царя Адорської й Наливської земель Синагрипа , просив Господа Бога дати йому сина!.. Та роки минали за роками, ось уже й шістдесят сповнилося,а сина все нема. «Що скажуть люди,- думав Акір,- праведним був я, Господу вірно служив. А помру – нікому буде постояти біля труни, оплакати щиро... А передать нажите праведним трудом кому?»
І ось почувся голос Божий: «Будь-яку просьбу вдовольню твою, Акіре,тільки си на не проси. Візьми в спадкоємці Анадана, небожа свого».
Не повірив Акір почутому і ще раз звернувсь до Бога: «Милостивий, був би в мене син, то по моїй смерті хай би по пуду золота він витрачав щодня, то й тоді не вичерпав би все моє багатство. Прошу Тебе – пошли мені сина!»
Небеса мовчали.
2
Не одного, а двох небожів усиновив Акір. А спадкоємцем мав намір зробити старшого – Анадана. Навчав його незглибної Тори, заповітам Шломо і тому, що виніс сам із досвіду житейського.
І ось забажав якось цар, дізнавшись про долю свого радника, побачити того, хто зміг би по смерті заступить Акіра. І благословив Анадана на майбутнє.
Здавалося б, чого іще бажати...Всотуй батьківські уроки і терпеливо чекай своєї черги. Аж ні! Нетерплячка диктувала інше. « Живе й живе Акір,-і навіть натяку нема, щоб поступитись місцем! Натомість щодня тільки й повчає. По саму зав’язку ситий я цим навчанням. А ще дорікає, що тринькаю його багатство. Треба щось таке зробить, аби цар не довіряв Акіру...»
3
Почерком Акіра пише Анадан сусідам-ворогам, як заволодіти землями Синагрипа без війни. Батьківською печаткою скріпляє написане і віддає цареві. А щоб переконливіш було, порадив вийти на поле Єгипетське, куди мали б супротивники явитись. Вишикуване Акіром військо Анадан подав як намір позбутися царя. «Це проти тебе, володарю.- Ходімо швидше відси!»
Акірові тим часом каже, що цареві сподобалось побачене на полі Єгипетськім, і він хоче негайно бачити їх обох. Але тільки-но ввійшли в палац, як почувся царевий окрик: «Акіре, чи це ти, мій раднику? Тебе уславив я, а ти поставив військо проти мене?»
І віддає йому грамоти. Акір читає написане начебто власною рукою і не в змозі вимовить слово.
«Мовчиш, запроданець?- лютує цар.- За зраду віддам тобі належне! Поки що в кайдани, а там позбудешся й голови!»
Кинувся Акір у ноги цареві й слізно просить покарати його на власному обійсті, там же й поховати.
Виконати вирок було доручено давньому другові Акіра. Через нього передали дружині влаштувати прощальну вечерю, запросивши всю челядь. Коли ж настав час розпрощатися з життям, звернувсь Акір до друга: «Поглянь на небо, любий мій, пригадай, як батько нинішнього царя прирік тебе несправедливо на смерть і як я зумів відвести неминуче. Зроби і ти теж! Як? У темниці є чоловік, схожий на мене, котрому мають стяти голову сьогодні. Перевдягни його в мою одежу і виконай належний йому присуд. А мене сховай до пори, коли правда вийде на світ Божий і цар пожалкує, що вчинив зі мною».
Здолавши вагання, друг зробив усе так, як просив Акір, і навідувався потайки в його схованку.
4
Вість про смерть Акіра рознеслась по всьому царству. Всі, хто знав цього праведника, плачучи казали одне одному: «Найбільший мудрець землі нашої, опора наша покараний, як злочинець...» Прочули про це й у Єгипті. Неабияк зрадів фараон і написав Синагрипу лист, котрий уже не мав такого мудреця й порадника, як Акір. У листі тому було сказано, що син Сонця хоче звести палац поміж небом і землею. Якщо знайдеться в царя той, хто спроможен виконати цей задум, то фараон винагородить своїми трирічними прибутками. Якщо ж ні, то цар має віддати згадане Єгипту.
Жоден з мудреців землі Адорської й Наливської не знав, як це зробити і сказали вони про це своєму володарю: «Ти сам знаєш, що таке під силу було тільки покійному Акірові.. Хай Анадан, твій нинішній радник, візьметься за цю справу!»
Як почув пораду мудреців, кинувся цареві в ноги: «Таке під силу тільки Господу Богу!»
Зійшов з трону цар і зайшовся плачем: «Навіщо послухав я юнака і згубив тебе, Акіре? Не знайти тобі рівного!»
Виступив тоді наперед друг Акіра й зізнався, що не скарав на смерть того, за ким так побивається нині цар. Зрадів володар і наказав негайно ж привести свого надійного порадника.
А невдовзі Акір під чужим іменем відбув у Єгипет.На запитання фараона, хто він, сказав, що конюх царевий. Вибухнув гнівом фараон: «Невже ж я гірший од твого царя, що замість мудреця змушений мати справу з конюхом? Запамятай : не зумієш звести палац, віддам твоє тіло на корм птахам і звірині!»
Та перш ніж приступити до цього, Акір змушений був відповідати на чимало запитань, відповідь на які мала прославляти фараона і його вельмож. Врешті-решт настав день і справжнього випробування.
«Ну, що готовий звести палац поміж небом і землею?» Замість відповідати посланець звелів хлопчикові принести приручених орлиць і випустить на волю.Коли птахи злинули в небо, пролунало: «Майстри готові починати! Скоріш несіть каміння й вапно!» Здивувався фараон: «Хто ж спроможен підняти на таку височінь?» І почув у відповідь: «Якби мій цар захотів, то протягом дня було б збудовано не один, а два палаци, які ти зажадав».
Не вдовольнився цим фараон і змусив Акіра доводити свою мудрість, відповідаючи на каверзні запитання, сподіваючись, що в нього не стачить кебети.
Намарне. Врешті-решт володар землі Єгипетської змушений був повірити, що посланець Синагрипа –неабиякий мудрець, влаштував бенкет і віддав обіцяне.
Коли ж радник повернувся додому, то цар привселюдно сказав: «Акіре, все, що захочеш, дам тобі».
Відповів на це мудрець: «Усе, чим ти намірився нагородити мене, віддай моєму другові, котрий зберіг мені життя. А ще – віддай на мій розсуд Анадана». На все зголосився цар.
5
В кандалах вивели Анадана з царського палацу. А вдома Акір звелів вкласти руки його в колодки, на шию почепити дерев’яний обруч. «Чув я, сидячи під землею,- сказав Акір,- як ти розкошував у моєму домі, гадаючи, що батько вже на тому світі. Що ж, хто не вміє слухати вухами, хай почує шиєю».
На це йому Анадан: «Не личить тобі, Акіре, отак глумитися наді мною. Якщо хтось скоїв гріх перед Богом, Він прощає того, хто покаявся. Каюсь і я. Ладен пасти свиней твоїх, чистити конюшні..» «Нагадуєш ти мені явір над водою. Ягоди його дозрівали й падали. Прийшов якось чоловік і наміривсь зрубати дерево. «Не рубай мене,- просить явір. Наступного року виростуть на мені вишні». «Своєї ягоди ти не спромігся зберегти, як чужу виростиш?»- відповів чоловік.
«Каюсь, тату!..»
«Не вірю жодному твоєму слову. Віднині ти для мене, як той, хто, побачивши приятеля свого, що трясся од холоду, вилив на бідолаху відро холодної води. Я ростив тебе, мов сосну. Навчав тільки гарному. А ти, виходить, нічого не засвоїв, бо думав тільки про те, як скоріше позбутись мене. Хай Господь Бог, котрий повернув мені життя, буде суддею поміж нами».
---------------------------------------------------------------------------------------------
За основу взято “Повість про Акіра премудрого».
Синагрип – це на думку декотрих учених Синаххериб (Син-аххе-ериба) – цар Ассірії та Ніневії в 705-681 рр. до н.е.