Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Акір премудрий
1
Як він, найвищий сановник у царя Адорської й Наливської земель Синагрипа , просив Господа Бога дати йому сина!.. Та роки минали за роками, ось уже й шістдесят сповнилося,а сина все нема. «Що скажуть люди,- думав Акір,- праведним був я, Господу вірно служив. А помру – нікому буде постояти біля труни, оплакати щиро... А передать нажите праведним трудом кому?»
І ось почувся голос Божий: «Будь-яку просьбу вдовольню твою, Акіре,тільки си на не проси. Візьми в спадкоємці Анадана, небожа свого».
Не повірив Акір почутому і ще раз звернувсь до Бога: «Милостивий, був би в мене син, то по моїй смерті хай би по пуду золота він витрачав щодня, то й тоді не вичерпав би все моє багатство. Прошу Тебе – пошли мені сина!»
Небеса мовчали.
2
Не одного, а двох небожів усиновив Акір. А спадкоємцем мав намір зробити старшого – Анадана. Навчав його незглибної Тори, заповітам Шломо і тому, що виніс сам із досвіду житейського.
І ось забажав якось цар, дізнавшись про долю свого радника, побачити того, хто зміг би по смерті заступить Акіра. І благословив Анадана на майбутнє.
Здавалося б, чого іще бажати...Всотуй батьківські уроки і терпеливо чекай своєї черги. Аж ні! Нетерплячка диктувала інше. « Живе й живе Акір,-і навіть натяку нема, щоб поступитись місцем! Натомість щодня тільки й повчає. По саму зав’язку ситий я цим навчанням. А ще дорікає, що тринькаю його багатство. Треба щось таке зробить, аби цар не довіряв Акіру...»
3
Почерком Акіра пише Анадан сусідам-ворогам, як заволодіти землями Синагрипа без війни. Батьківською печаткою скріпляє написане і віддає цареві. А щоб переконливіш було, порадив вийти на поле Єгипетське, куди мали б супротивники явитись. Вишикуване Акіром військо Анадан подав як намір позбутися царя. «Це проти тебе, володарю.- Ходімо швидше відси!»
Акірові тим часом каже, що цареві сподобалось побачене на полі Єгипетськім, і він хоче негайно бачити їх обох. Але тільки-но ввійшли в палац, як почувся царевий окрик: «Акіре, чи це ти, мій раднику? Тебе уславив я, а ти поставив військо проти мене?»
І віддає йому грамоти. Акір читає написане начебто власною рукою і не в змозі вимовить слово.
«Мовчиш, запроданець?- лютує цар.- За зраду віддам тобі належне! Поки що в кайдани, а там позбудешся й голови!»
Кинувся Акір у ноги цареві й слізно просить покарати його на власному обійсті, там же й поховати.
Виконати вирок було доручено давньому другові Акіра. Через нього передали дружині влаштувати прощальну вечерю, запросивши всю челядь. Коли ж настав час розпрощатися з життям, звернувсь Акір до друга: «Поглянь на небо, любий мій, пригадай, як батько нинішнього царя прирік тебе несправедливо на смерть і як я зумів відвести неминуче. Зроби і ти теж! Як? У темниці є чоловік, схожий на мене, котрому мають стяти голову сьогодні. Перевдягни його в мою одежу і виконай належний йому присуд. А мене сховай до пори, коли правда вийде на світ Божий і цар пожалкує, що вчинив зі мною».
Здолавши вагання, друг зробив усе так, як просив Акір, і навідувався потайки в його схованку.
4
Вість про смерть Акіра рознеслась по всьому царству. Всі, хто знав цього праведника, плачучи казали одне одному: «Найбільший мудрець землі нашої, опора наша покараний, як злочинець...» Прочули про це й у Єгипті. Неабияк зрадів фараон і написав Синагрипу лист, котрий уже не мав такого мудреця й порадника, як Акір. У листі тому було сказано, що син Сонця хоче звести палац поміж небом і землею. Якщо знайдеться в царя той, хто спроможен виконати цей задум, то фараон винагородить своїми трирічними прибутками. Якщо ж ні, то цар має віддати згадане Єгипту.
Жоден з мудреців землі Адорської й Наливської не знав, як це зробити і сказали вони про це своєму володарю: «Ти сам знаєш, що таке під силу було тільки покійному Акірові.. Хай Анадан, твій нинішній радник, візьметься за цю справу!»
Як почув пораду мудреців, кинувся цареві в ноги: «Таке під силу тільки Господу Богу!»
Зійшов з трону цар і зайшовся плачем: «Навіщо послухав я юнака і згубив тебе, Акіре? Не знайти тобі рівного!»
Виступив тоді наперед друг Акіра й зізнався, що не скарав на смерть того, за ким так побивається нині цар. Зрадів володар і наказав негайно ж привести свого надійного порадника.
А невдовзі Акір під чужим іменем відбув у Єгипет.На запитання фараона, хто він, сказав, що конюх царевий. Вибухнув гнівом фараон: «Невже ж я гірший од твого царя, що замість мудреця змушений мати справу з конюхом? Запамятай : не зумієш звести палац, віддам твоє тіло на корм птахам і звірині!»
Та перш ніж приступити до цього, Акір змушений був відповідати на чимало запитань, відповідь на які мала прославляти фараона і його вельмож. Врешті-решт настав день і справжнього випробування.
«Ну, що готовий звести палац поміж небом і землею?» Замість відповідати посланець звелів хлопчикові принести приручених орлиць і випустить на волю.Коли птахи злинули в небо, пролунало: «Майстри готові починати! Скоріш несіть каміння й вапно!» Здивувався фараон: «Хто ж спроможен підняти на таку височінь?» І почув у відповідь: «Якби мій цар захотів, то протягом дня було б збудовано не один, а два палаци, які ти зажадав».
Не вдовольнився цим фараон і змусив Акіра доводити свою мудрість, відповідаючи на каверзні запитання, сподіваючись, що в нього не стачить кебети.
Намарне. Врешті-решт володар землі Єгипетської змушений був повірити, що посланець Синагрипа –неабиякий мудрець, влаштував бенкет і віддав обіцяне.
Коли ж радник повернувся додому, то цар привселюдно сказав: «Акіре, все, що захочеш, дам тобі».
Відповів на це мудрець: «Усе, чим ти намірився нагородити мене, віддай моєму другові, котрий зберіг мені життя. А ще – віддай на мій розсуд Анадана». На все зголосився цар.
5
В кандалах вивели Анадана з царського палацу. А вдома Акір звелів вкласти руки його в колодки, на шию почепити дерев’яний обруч. «Чув я, сидячи під землею,- сказав Акір,- як ти розкошував у моєму домі, гадаючи, що батько вже на тому світі. Що ж, хто не вміє слухати вухами, хай почує шиєю».
На це йому Анадан: «Не личить тобі, Акіре, отак глумитися наді мною. Якщо хтось скоїв гріх перед Богом, Він прощає того, хто покаявся. Каюсь і я. Ладен пасти свиней твоїх, чистити конюшні..» «Нагадуєш ти мені явір над водою. Ягоди його дозрівали й падали. Прийшов якось чоловік і наміривсь зрубати дерево. «Не рубай мене,- просить явір. Наступного року виростуть на мені вишні». «Своєї ягоди ти не спромігся зберегти, як чужу виростиш?»- відповів чоловік.
«Каюсь, тату!..»
«Не вірю жодному твоєму слову. Віднині ти для мене, як той, хто, побачивши приятеля свого, що трясся од холоду, вилив на бідолаху відро холодної води. Я ростив тебе, мов сосну. Навчав тільки гарному. А ти, виходить, нічого не засвоїв, бо думав тільки про те, як скоріше позбутись мене. Хай Господь Бог, котрий повернув мені життя, буде суддею поміж нами».
---------------------------------------------------------------------------------------------
За основу взято “Повість про Акіра премудрого».
Синагрип – це на думку декотрих учених Синаххериб (Син-аххе-ериба) – цар Ассірії та Ніневії в 705-681 рр. до н.е.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Акір премудрий
1
Як він, найвищий сановник у царя Адорської й Наливської земель Синагрипа , просив Господа Бога дати йому сина!.. Та роки минали за роками, ось уже й шістдесят сповнилося,а сина все нема. «Що скажуть люди,- думав Акір,- праведним був я, Господу вірно служив. А помру – нікому буде постояти біля труни, оплакати щиро... А передать нажите праведним трудом кому?»
І ось почувся голос Божий: «Будь-яку просьбу вдовольню твою, Акіре,тільки си на не проси. Візьми в спадкоємці Анадана, небожа свого».
Не повірив Акір почутому і ще раз звернувсь до Бога: «Милостивий, був би в мене син, то по моїй смерті хай би по пуду золота він витрачав щодня, то й тоді не вичерпав би все моє багатство. Прошу Тебе – пошли мені сина!»
Небеса мовчали.
2
Не одного, а двох небожів усиновив Акір. А спадкоємцем мав намір зробити старшого – Анадана. Навчав його незглибної Тори, заповітам Шломо і тому, що виніс сам із досвіду житейського.
І ось забажав якось цар, дізнавшись про долю свого радника, побачити того, хто зміг би по смерті заступить Акіра. І благословив Анадана на майбутнє.
Здавалося б, чого іще бажати...Всотуй батьківські уроки і терпеливо чекай своєї черги. Аж ні! Нетерплячка диктувала інше. « Живе й живе Акір,-і навіть натяку нема, щоб поступитись місцем! Натомість щодня тільки й повчає. По саму зав’язку ситий я цим навчанням. А ще дорікає, що тринькаю його багатство. Треба щось таке зробить, аби цар не довіряв Акіру...»
3
Почерком Акіра пише Анадан сусідам-ворогам, як заволодіти землями Синагрипа без війни. Батьківською печаткою скріпляє написане і віддає цареві. А щоб переконливіш було, порадив вийти на поле Єгипетське, куди мали б супротивники явитись. Вишикуване Акіром військо Анадан подав як намір позбутися царя. «Це проти тебе, володарю.- Ходімо швидше відси!»
Акірові тим часом каже, що цареві сподобалось побачене на полі Єгипетськім, і він хоче негайно бачити їх обох. Але тільки-но ввійшли в палац, як почувся царевий окрик: «Акіре, чи це ти, мій раднику? Тебе уславив я, а ти поставив військо проти мене?»
І віддає йому грамоти. Акір читає написане начебто власною рукою і не в змозі вимовить слово.
«Мовчиш, запроданець?- лютує цар.- За зраду віддам тобі належне! Поки що в кайдани, а там позбудешся й голови!»
Кинувся Акір у ноги цареві й слізно просить покарати його на власному обійсті, там же й поховати.
Виконати вирок було доручено давньому другові Акіра. Через нього передали дружині влаштувати прощальну вечерю, запросивши всю челядь. Коли ж настав час розпрощатися з життям, звернувсь Акір до друга: «Поглянь на небо, любий мій, пригадай, як батько нинішнього царя прирік тебе несправедливо на смерть і як я зумів відвести неминуче. Зроби і ти теж! Як? У темниці є чоловік, схожий на мене, котрому мають стяти голову сьогодні. Перевдягни його в мою одежу і виконай належний йому присуд. А мене сховай до пори, коли правда вийде на світ Божий і цар пожалкує, що вчинив зі мною».
Здолавши вагання, друг зробив усе так, як просив Акір, і навідувався потайки в його схованку.
4
Вість про смерть Акіра рознеслась по всьому царству. Всі, хто знав цього праведника, плачучи казали одне одному: «Найбільший мудрець землі нашої, опора наша покараний, як злочинець...» Прочули про це й у Єгипті. Неабияк зрадів фараон і написав Синагрипу лист, котрий уже не мав такого мудреця й порадника, як Акір. У листі тому було сказано, що син Сонця хоче звести палац поміж небом і землею. Якщо знайдеться в царя той, хто спроможен виконати цей задум, то фараон винагородить своїми трирічними прибутками. Якщо ж ні, то цар має віддати згадане Єгипту.
Жоден з мудреців землі Адорської й Наливської не знав, як це зробити і сказали вони про це своєму володарю: «Ти сам знаєш, що таке під силу було тільки покійному Акірові.. Хай Анадан, твій нинішній радник, візьметься за цю справу!»
Як почув пораду мудреців, кинувся цареві в ноги: «Таке під силу тільки Господу Богу!»
Зійшов з трону цар і зайшовся плачем: «Навіщо послухав я юнака і згубив тебе, Акіре? Не знайти тобі рівного!»
Виступив тоді наперед друг Акіра й зізнався, що не скарав на смерть того, за ким так побивається нині цар. Зрадів володар і наказав негайно ж привести свого надійного порадника.
А невдовзі Акір під чужим іменем відбув у Єгипет.На запитання фараона, хто він, сказав, що конюх царевий. Вибухнув гнівом фараон: «Невже ж я гірший од твого царя, що замість мудреця змушений мати справу з конюхом? Запамятай : не зумієш звести палац, віддам твоє тіло на корм птахам і звірині!»
Та перш ніж приступити до цього, Акір змушений був відповідати на чимало запитань, відповідь на які мала прославляти фараона і його вельмож. Врешті-решт настав день і справжнього випробування.
«Ну, що готовий звести палац поміж небом і землею?» Замість відповідати посланець звелів хлопчикові принести приручених орлиць і випустить на волю.Коли птахи злинули в небо, пролунало: «Майстри готові починати! Скоріш несіть каміння й вапно!» Здивувався фараон: «Хто ж спроможен підняти на таку височінь?» І почув у відповідь: «Якби мій цар захотів, то протягом дня було б збудовано не один, а два палаци, які ти зажадав».
Не вдовольнився цим фараон і змусив Акіра доводити свою мудрість, відповідаючи на каверзні запитання, сподіваючись, що в нього не стачить кебети.
Намарне. Врешті-решт володар землі Єгипетської змушений був повірити, що посланець Синагрипа –неабиякий мудрець, влаштував бенкет і віддав обіцяне.
Коли ж радник повернувся додому, то цар привселюдно сказав: «Акіре, все, що захочеш, дам тобі».
Відповів на це мудрець: «Усе, чим ти намірився нагородити мене, віддай моєму другові, котрий зберіг мені життя. А ще – віддай на мій розсуд Анадана». На все зголосився цар.
5
В кандалах вивели Анадана з царського палацу. А вдома Акір звелів вкласти руки його в колодки, на шию почепити дерев’яний обруч. «Чув я, сидячи під землею,- сказав Акір,- як ти розкошував у моєму домі, гадаючи, що батько вже на тому світі. Що ж, хто не вміє слухати вухами, хай почує шиєю».
На це йому Анадан: «Не личить тобі, Акіре, отак глумитися наді мною. Якщо хтось скоїв гріх перед Богом, Він прощає того, хто покаявся. Каюсь і я. Ладен пасти свиней твоїх, чистити конюшні..» «Нагадуєш ти мені явір над водою. Ягоди його дозрівали й падали. Прийшов якось чоловік і наміривсь зрубати дерево. «Не рубай мене,- просить явір. Наступного року виростуть на мені вишні». «Своєї ягоди ти не спромігся зберегти, як чужу виростиш?»- відповів чоловік.
«Каюсь, тату!..»
«Не вірю жодному твоєму слову. Віднині ти для мене, як той, хто, побачивши приятеля свого, що трясся од холоду, вилив на бідолаху відро холодної води. Я ростив тебе, мов сосну. Навчав тільки гарному. А ти, виходить, нічого не засвоїв, бо думав тільки про те, як скоріше позбутись мене. Хай Господь Бог, котрий повернув мені життя, буде суддею поміж нами».
---------------------------------------------------------------------------------------------
За основу взято “Повість про Акіра премудрого».
Синагрип – це на думку декотрих учених Синаххериб (Син-аххе-ериба) – цар Ассірії та Ніневії в 705-681 рр. до н.е.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
