Порожній ефір, наче бочка з-під меду весною.
Ні звуку, ні слова - прокладена й вільна лижня.
Хіба не була Твоя мова знадливо-близькою,
І я не могла би без неї прожити і дня?

Вслухаюся в тишу. Там, знизу - і залпи, і крики.
Знецінився розум, людина до м`яса зійшла.
Хіба не творив Ти її і високу й велику,
Щоб виділа більше, ніж їжу зі свого стола?

Чи тими словами свою засівала свідомість,
Що виріс бур`ян, не потрібен нікому ніде?
Гряде новий час. І зникає старий, а натомість
Іде і Спаситель, і Антиспаситель іде.

Один - за своїми. А інший - украсти собі,
Обманом і страхом відвести людей від безсмертя.
Стають і тілами вже світлі і темні на бій
За душі людей, поки світло земне не померкло.

Вслухаюся в тишу. Там, зверху - постала земля.
То Єрусалим нові свічі запалює в Небі.
То молиться місто. І музика лине здаля -
Столи накривають, готуючи радість для тебе.

Хто вистоїть - прийде. Любов віднайде висоту
І полум`ям серця пропалить темнотне коріння.
Хто вистоїть - прийме і слабкість свою, і мету -
Пізнати майбутнє у світлі свого воскресіння.

Вслухаюся в тишу. То Неба збирається рать.
То воїни Світла будують підвалини храму.
У кожного в серці жива пломеніє печать,
Що закликом світить: "Ставайте до праці із нами".

І темрява сходить, мов тіні у сонячний день,
Як світло в зеніті земну оглядає поверхню.
То вічність готує в життя і у радість людей,
Для цього все зло в них повинно до часу померти.

Вслухаюся в тишу - дзвіночки мелодій як плин
Гірських ручаїв, що несуть свої води у спрагу.
Ні, я не слуга, бо приходжу до Тебе як син.
З любов`ю відкрито приходжу до Тебе без страху.

Бо стелять осінньо і невідворотно обрус
Плодами душі наші ангели надлегкокрилі.
І зводиться в небо свята моя Києва Русь
У Волі Господній, у щасті, в любові і силі.

06.11.14