Спиш. Такий беззахисний, рідний. За 5 хвилин задзвонить будильник, і ти прокинешся. А поки що спи. Я не потурбую твій сон. Просто посиджу поруч, подивлюся. Дивовижно, ти виглядаєш точнісінько так, як тоді. І спиш: на спині, заклавши праву руку за голову. Тобі сниться океан. Я уявляю, як ти прокидаєшся, сонно дивишся на мене, обіймаєш, шепочеш Я чекав
Але ти мене не знаєш. В цьому житті просто немає мене. Отак от, світ - в якому ніколи мене не було. Важко таке уявити. Але ти спи. Хай тобі сниться ранковий туман і шепіт листя. А я розкажу тобі, як усе було в тому паралельному житті, коли я була русявою дівчиною з блакитними очима і щирою усмішкою.
Ти тоді прийшов до мене з букетом троянд. Помітно хвилювався, тремтів. Я дивилася на тебе, і мої очі сміялися. Ми трохи помовчали. Потім довго говорили на різні теми. А опісля ти сказав Я хочу бути з тобою. Я відповіла Будь. І ти був. Ми цілувалися біля Ейфелевої вежі, пили тумани Лондона і грілися під африканським сонцем.
Наш син став програмістом. Я була страшенно проти: то ж сидяча робота, і таке навантаження на очі. Але ти сказав, що це його вибір. А я все одно хвилювалася: я ж була мамою.
Я вичитувала всі сценарії до твоїх фільмів і постійно щось міняла в словах головних героїв. Вони ставали від цього глибшими, а фільми - успішними. На моє 50-ти річчя ти подарував мені фільм, про нас, про наше кохання. Підібрав дуже схожих акторів, і сюжет. То було так зворушливо! Про прем’єру писали в усіх газетах.
А потім ця аварія. Лобове зіткнення. Вибач, коханий!!! Вибач! Я трималася за життя до останнього подиху, я хапалася за кожну краплинку тепла, яке поволі виливалося з мого тіла. Я так хотіла жити. Але не змогла. Не втрималася. Вибач… За мною прилетіли янголи і сказали, що прийшов мій час.
Ти так і не зміг оговтатися після моєї смерті. Пиячив і більше не зняв жодного фільму.
А ще янголи мені говорили, що я більше ніколи тебе не побачу. Але я все одно знайшла тебе. В паралельному світі. І от дивлюся на тебе - спиш. Поруч - жінка. Вродлива. Ти кохаєш її, вона - тебе. Розуміє, підтримує, але не відчуває. Тобі час від часу стає холодно з нею, і ти грієшся гарячим чаєм та коньяком.
Ось-ось продзвонить будильник - я зникну. А зараз я навіть не можу доторкнутися до тебе, відчути твій запах, зануритися у глибину твоїх очей. Від цього стає сумно і хочеться плакати. Але ж… але ж… янголи ніколи не плачуть.