Напередодні першої війни
за другу незалежність України
не мали ми ніякої провини,
аби вмирали винні без вини.

Але така у грішного недоля,
що має заплатити у бою
за ту хиренну воленьку свою
життями козаків у Дикім полі.

Кому війна, кому – і мать родна.
Кому відкати, а кому – руїна.
Як допекла «єдыная страна»
і як пече єдина Україна.

Від весняно́ї Раші у Криму
й інвазії лютневого погрому
ми все ще повертаємось додому,
опалені й отруєні в диму.

І всім оцим завдячуємо «брату» –
ворожій інтервенції Кремля,
і мусимо у жертву віддавати
найкраще, що народжує земля.

В імлі армагедонської блокади
рябіє Дике поле блокпостів.
Між мовами – найвищі барикади.
Язик стає плацдармом для катів.

Безумна Дума мліє у екстазі.
Накачують національні м’язи
рахітики дебільного Кремля.

Будуємо тини і перелази.
Від пошесті азійської прокази
у зоні непритомніє Земля.

                              24.12.2014