Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Арсеній Тарковський (1907) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
* * *
Ученик зеленой травы,
Дитя материнских рощ,
Брат людей,
Певчих птиц побратим,-
Листья деревьев твоих
Стрельчатыми крыльями тронь;
Клены твои на войне
Я под корень рубил.
Четыре года беды,
Четыре года боев,
Четыре года разлук,
Четыре года смертей,—
А я с колыбельных дней
Слышал их смертный гул:
Опалила мне щеки война
Чуждым тебе огнем.
Спасибо тебе за то,
Что ты меня научил
Искавший тебя свинец
Рукой на лету ловить.
Если ты помнишь меня
И если меня позабыл,
На день грядущий - траву мою
И землю благослови!
Июнь 1945
* * *
Река Сугаклея уходит в камыш,
Бумажный кораблик плывет по реке.
Ребенок стоит на песке золотом,
В руках его яблоко и стрекоза.
Покрытое радужной сеткой крыло
Звенит, и бумажный корабль на волнах
Качается, ветер в песке шелестит,
И все навсегда остается таким...
А где стрекоза? Улетела. А где
Кораблик? Уплыл. Где река? Утекла.
1933
* * *
Невысокие, сырые,
Были комнаты в дому.
Называть ее Марией
Трудно сердцу моему.
Три окошка, три ступени,
Темный дикий виноград.
Бедной жизни бедный гений
Из окошка смотрит в сад.
И десятый вальс Шопена
До конца не дозвучит.
Свежескошенного сена
Рядом струйка пробежит.
Не забудешь? Не изменишь?
Не расскажешь никому?
А потом был продан "Рениш",
Только шелк шумел в дому.
Синий шелк простого платья,
А душа еще была
От последнего объятья
Легче птичьего крыла.
В листьях, за ночь облетевших,
Невысокое крыльцо
И на пальцах похудевших
Бирюзовое кольцо,
И горячечный румянец,
Сине-серые глаза.
И снежинок ранний танец,
Почерневшая лоза.
Шубку на плечи, смеется,
Не наденет в рукава.
Ветер дунет, снег взовьется...
Вот и все, чем смерть жива.
1947
ШОТЛАНДСКАЯ ПЕСНЯ
Прощай, прощай, не скучай по мне.
Я скоро соскучусь по дому.
Ты верь: я любила тебя, а теперь
Я буду верна другому.
Идет на запад мой пароход,
Мой город проходит мимо;
Мой друг немолод, угрюм и ревнив,
Глаза холоднее дыма.
Пускай он ни слова не хочет сказать,
Глаза холоднее дыма,
Пускай вдали от родимой земли
Не буду я любима.
На жизнь и на смерть я люблю его,
Мне сладок ветер соленый.
Прощай, прощай, мой туманный край,
Мой берег зеленый.
Прощай, прощай, не скучай по мне;
Бессонный дом, прощай
Далекие клены, родимый край,
Прощай, мой берег зеленый.
1936
ФОНАРИ
Мне запомнится таянье снега
Этой ранней и горькой весной,
Пьяный ветер, хлеставший с разбега
По лицу ледяною крупой.
Беспокойная близость природы,
Разорвавшей свой белый покров,
И косматые шумные воды
Под железом угрюмых мостов.
Что вы значили, что предвещали,
Фонари под холодным дождем,
И на город какие печали
Вы наслали в безумье своем,
И какою тревогою ранен,
И обидой какой уязвлен
Из-за ваших огней горожанин,
И о чем сокрушается он?
А быть может, он вместе со мною
Исполняется той же тоски,
И следит за свинцовой волною
Под мостом обходящей быки?
И его, как меня, обманули
Вам подвластные тайные сны,
Чтобы легче нам было в июле
Отказаться от черной весны.
1951
* * *
Русь моя, Россия, дом, земля и матерь!
Ты для новобрачного — свадебная скатерть,
Для младенца — колыбель, для юного хмель,
Для скитальца — посох, пристань и постель,
Для пахаря — поле, для рыбаря — море,
Для друга — надежда, для недруга — горе,
Для кормщика — парус, для войны — меч,
Для книжника — книга, для пророка — речь,
Для молотобойца — молот и сила,
Для живых — отцовский кров,
Для мертвых — могила,
Для сердца сыновьего — негасимый свет.
Нет тебя прекрасней и желанный нет.
Разве даром уголь твоего глагола
Рдяным жаром вспыхнул под пятой монгола?
Разве горький Игорь, смертью смерть поправ,
Твой не красил кровью бебряный рукав?
Разве киноварный плащ с плеча Рублева
На ветру широком не полощет снова?
Как - душе дыханье, руке - рукоять.
Хоть бы в пропасть кинуться - тебя отстоять.
1941-1944
Ученик зеленой травы,
Дитя материнских рощ,
Брат людей,
Певчих птиц побратим,-
Листья деревьев твоих
Стрельчатыми крыльями тронь;
Клены твои на войне
Я под корень рубил.
Четыре года беды,
Четыре года боев,
Четыре года разлук,
Четыре года смертей,—
А я с колыбельных дней
Слышал их смертный гул:
Опалила мне щеки война
Чуждым тебе огнем.
Спасибо тебе за то,
Что ты меня научил
Искавший тебя свинец
Рукой на лету ловить.
Если ты помнишь меня
И если меня позабыл,
На день грядущий - траву мою
И землю благослови!
Июнь 1945
* * *
Река Сугаклея уходит в камыш,
Бумажный кораблик плывет по реке.
Ребенок стоит на песке золотом,
В руках его яблоко и стрекоза.
Покрытое радужной сеткой крыло
Звенит, и бумажный корабль на волнах
Качается, ветер в песке шелестит,
И все навсегда остается таким...
А где стрекоза? Улетела. А где
Кораблик? Уплыл. Где река? Утекла.
1933
* * *
Невысокие, сырые,
Были комнаты в дому.
Называть ее Марией
Трудно сердцу моему.
Три окошка, три ступени,
Темный дикий виноград.
Бедной жизни бедный гений
Из окошка смотрит в сад.
И десятый вальс Шопена
До конца не дозвучит.
Свежескошенного сена
Рядом струйка пробежит.
Не забудешь? Не изменишь?
Не расскажешь никому?
А потом был продан "Рениш",
Только шелк шумел в дому.
Синий шелк простого платья,
А душа еще была
От последнего объятья
Легче птичьего крыла.
В листьях, за ночь облетевших,
Невысокое крыльцо
И на пальцах похудевших
Бирюзовое кольцо,
И горячечный румянец,
Сине-серые глаза.
И снежинок ранний танец,
Почерневшая лоза.
Шубку на плечи, смеется,
Не наденет в рукава.
Ветер дунет, снег взовьется...
Вот и все, чем смерть жива.
1947
ШОТЛАНДСКАЯ ПЕСНЯ
Прощай, прощай, не скучай по мне.
Я скоро соскучусь по дому.
Ты верь: я любила тебя, а теперь
Я буду верна другому.
Идет на запад мой пароход,
Мой город проходит мимо;
Мой друг немолод, угрюм и ревнив,
Глаза холоднее дыма.
Пускай он ни слова не хочет сказать,
Глаза холоднее дыма,
Пускай вдали от родимой земли
Не буду я любима.
На жизнь и на смерть я люблю его,
Мне сладок ветер соленый.
Прощай, прощай, мой туманный край,
Мой берег зеленый.
Прощай, прощай, не скучай по мне;
Бессонный дом, прощай
Далекие клены, родимый край,
Прощай, мой берег зеленый.
1936
ФОНАРИ
Мне запомнится таянье снега
Этой ранней и горькой весной,
Пьяный ветер, хлеставший с разбега
По лицу ледяною крупой.
Беспокойная близость природы,
Разорвавшей свой белый покров,
И косматые шумные воды
Под железом угрюмых мостов.
Что вы значили, что предвещали,
Фонари под холодным дождем,
И на город какие печали
Вы наслали в безумье своем,
И какою тревогою ранен,
И обидой какой уязвлен
Из-за ваших огней горожанин,
И о чем сокрушается он?
А быть может, он вместе со мною
Исполняется той же тоски,
И следит за свинцовой волною
Под мостом обходящей быки?
И его, как меня, обманули
Вам подвластные тайные сны,
Чтобы легче нам было в июле
Отказаться от черной весны.
1951
* * *
Русь моя, Россия, дом, земля и матерь!
Ты для новобрачного — свадебная скатерть,
Для младенца — колыбель, для юного хмель,
Для скитальца — посох, пристань и постель,
Для пахаря — поле, для рыбаря — море,
Для друга — надежда, для недруга — горе,
Для кормщика — парус, для войны — меч,
Для книжника — книга, для пророка — речь,
Для молотобойца — молот и сила,
Для живых — отцовский кров,
Для мертвых — могила,
Для сердца сыновьего — негасимый свет.
Нет тебя прекрасней и желанный нет.
Разве даром уголь твоего глагола
Рдяным жаром вспыхнул под пятой монгола?
Разве горький Игорь, смертью смерть поправ,
Твой не красил кровью бебряный рукав?
Разве киноварный плащ с плеча Рублева
На ветру широком не полощет снова?
Как - душе дыханье, руке - рукоять.
Хоть бы в пропасть кинуться - тебя отстоять.
1941-1944
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
