ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.10.18 23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить

Кока Черкаський
2026.10.18 22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.

А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку

Юрій Гундарів
2026.10.18 20:15
Поезіє, сонце моє оранжове! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриє тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником… 17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип

Євген Федчук
2026.10.18 20:08
Йшла громадянська уже другий рік.
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал

Вячеслав Руденко
2026.10.18 17:35
Кроком перемітним,
Ніби вурдалаком
Оком непристрасним
За натальним знаком,
В гуркіт між коробок,
В тінь від слова «Щастя»,
Боком обік обік,
Як раптова трясця, —

Борис Костиря
2026.10.18 16:41
Такий посивилій юнак передчасно,
Самотній мислитель, творець і поет.
Так брили віків напосіли, мов гасло
Забутих, але невиправних прикмет.

Юнак молодий весь укрився снігами
Важезних страждань і глибоких думок.
Він жертву віддав перед злими богам

С М
2026.10.18 12:12
Що це змінить?
Що це змінить?
Що це змінить?
Чому не змінить?
Чом за тобою йду
Куди ти ведеш?

Подібного не бачив ти ніколи у житті

Катерина Савельєва
2026.10.18 11:54
Там, де очi закритi вiд свiту,
Замурованi всi почуття,
Я iз сонцем могла говорити,
Як маленьке, наївне дитя.

Нiч i день зупинилися в часi,
На годиннику стрiлка стоїть.
Бились хмари i свiтло в екстазi,

Ігор Шоха
2026.10.18 10:38
Всі пишуть, аж буває лячно
від перебору слів без ком
та інших очевидних норм...
не думаю, що мова вдячна
грамотіям за цей прийом.
Мабуть, гадають герострати,
що тільки так, а не інак
запобігають плагіату

В Горова Леся
2026.10.18 10:33
Із літа в ще одну незнану осінь
Так сторожко, що забиває дух,
Ступаю крок. Іще один. Іду
Із відчуттям: оголена і боса
Душею, та із легкістю підношусь
Над переляком, що осів у фосі.
Знайду у втаємниченім сліду
Дорогу до старого віадука.

Віктор Кучерук
2026.10.18 06:08
Печальна ніжність днів осінніх,
Кришталь повітря, синь без меж, -
І листопади жовтопінні,
І пурпурові бурі теж.
Повсюди - тиша і чекання,
І перших приморозків дим, -
І самота безперестанна,
І зігрівання від ходи.

Володимир Бойко
2026.10.18 01:30
Ті, що бралися збагатити людство, найперше збагачувалися самі. Термін «братство» дискредитував каїн, термін «братскій народ» - путін. Брехнею світ пройдеш... І хочеться повторити. Дебіл не розрізняє, де біле, де чорне. Державні службовці мают

хома дідим
2026.10.17 23:41
осінь що у неквапному свому процесі
між сецесією і каскадом процесій
прибирає за літом
мотлох його коштовний
і не проти яких фотосесій
все це звісне поетам
до їхньої честі
вечори розмальовані крайоном

Вячеслав Руденко
2026.10.17 17:31
Це повітря на диво крихке, місяць посмішку шкірить.
Ох ви ж, пташки небесні, над баштами давніх Моголів,
Де Іона живе і у долю від Бога не вірить
Поміж хмар незлічених в полоні людських забобонів.

Пил на стінах млинів — шлях зерна в неприхований лан

Борис Костиря
2026.10.17 13:54
Спокійне кохання у зрілому віці
Тече, як ріка повноводна і тиха,
Без вибухів і катаклізмів сторіччя,
Ховаючи у позапросторі лихо.

Спокійне кохання прийнятне людині
Таке, як є. Не потрібні прикраси.
Пливуть, як човни, тихоплинні години

Віктор Кучерук
2026.10.17 06:43
Мерехтіли зорі в небі,
Тиша танула в пітьмі, -
Я збирався йти без тебе
Навстріч збудженій зимі.
Та лише подався з хати,
Як спинився за дверми,
Бо почав тепло втрачати
Задалеко до зими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсеній Тарковський (1907) / Вірші

 * * *
* * *
В затонах остывают пароходы,
Чернильные, загустевают воды,
Свинцовая темнеет белизна,
И если впрямь земля болеет нами,
То стала выздоравливать она —
Такие звезды блещу т над снегами,
Такая наступила тишина,
И — Боже мой! — из ледяного плена
Едва звучит последняя сирена.
1957

* * *
Порой по улице бредешь —
Нахлынет вдруг невесть откуда
И по спине пройдет, как дрожь,
Бессмысленная жажда чуда.

Не то чтоб встал кентавр какой
У магазина под чесами,
Не то чтоб на Серпуховской
Открылось море с парусами,
Не то чтоб захотеть — и ввысь
Кометой взвиться над Москвою,
Иль хоть по улице пройтись
На полвершка над мостовою.

Когда комета не взвилась,
И это назовешь удачей.
Жаль: у пространств иная связь,
И времена живут иначе.

На белом свете чуда нет,
Есть только ожиданье чуда.
На том и держится поэт,
Что эта жажда ниоткуда.

Она ждала тебя сто лет,
Под фонарем изнемогая..
Ты ею дорожи, поэт.
Она — твоя Серпуховская,

Твой город, и твоя земля,
И невзлетевшая комета,
И даже парус корабля,
Сто лет как сгинувший со света.

Затем и на земле живем,
Работаем и узнаем
Друг друга по ее приметам,
Что ей придется стать стихом,
Когда и ты рожден поэтом.
1946

* * *
Жизнь меня к похоронам
Приучила понемногу.
Соблюдаем, слава Богу,
Очередность по годам.

Но ровесница моя,
Спутница моя былая,
Отошла, не соблюдая
Зыбких правил бытия.

Несколько никчемных роз
Я принес на отпеванье,
Ложное воспоминанье
Вместе с розами принес.

Будто мы невесть откуда
Едем с нею на трамвае,
И нисходит дождевая
Радуга на провода.
И при желтых фонарях
В семицветном оперенье
Слезы счастья на мгновенье
Загорятся на глазах,

И щека еще влажна,
И рука еще прохладна,
И она еще так жадно
В жизнь и счастье влюблена.

В морге млечный свет лежит
На серебряном глазете,
И за эту смерть в ответе
Совесть плачет и дрожит,

Тщетно силясь хоть чуть-чуть
Сдвинуть маску восковую
И огласку роковую
Жгучей солью захлестнуть.
1951

ЗВЕЗДНЫЙ КАТАЛОГ
До сих пор мне было невдомек —
Для чего мне звездный каталог?
В каталоге десять миллионов
Номеров небесных телефонов,
Десять миллионов номеров
Телефонов марев и миров,
Полный свод свеченья и мерцанья,
Список абонентов мирозданья.
Я-то знаю, как зовут звезду,
Я и телефон ее найду,
Пережду и очередь земную,
Поверну я азбуку стальную:

— А-13-40-25.
Я не знаю, где тебя искать.

Запоет мембрана телефона:
— Отвечает альфа Ориона.
Я в дороге, я теперь звезда,
Я тебя забыла навсегда.
Я звезда — денницына сестрица,
Я тебе не захочу присниться,
До тебя мне дела больше нет,
Позвони мне через триста лет.
1945

* * *
Т. О.-Т.
Я боюсь, что слишком поздно
Стало сниться счастье мне.
Я боюсь, что слишком поздно
Потянулся я к беззвездной
И чужой твоей стране.

Мне-то ведомо, какою —
Ночью темной, без огня,
Мне-то ведомо, какою
Неспокойной, молодою,
Ты бываешь без меня.

Я-то знаю, как другие,
В поздний час моей тоски,
Я-то знаю, как другие,
Смотрят в эти роковые,
Слишком темные зрачки.

И в моей ночи ревнивой
Каблучки твои стучат,
И в моей ночи ревнивой
Над тобою дышит диво —
Первых оттепелей чад.

Был и я когда-то молод
Ты пришла из тех ночей.
Был и я когда-то молод,
Мне понятен душный холод
Внешний лед крови твоей.
1947

* * *
Т.О.-Т.
Как золотая птичка,
Дрожит огонь впотьмах,
В одну минуту спичка
Сгорит в моих руках.

Наверное, такое,
Навек родное мне,
Сердечко голубое
Живет в ее огне.

И в этом зыбком свете,
Пусть выпавшем из рук,
Я по одной примете
Узнаю все вокруг.

Мне жалко, что ни свечки,
Ни спичек больше нет,
Что в дымные колечки
Совьется желтый свет.
Невесел и неярок,
На самый краткий срок,
Но будет мне подарок —
Последний уголек.

О, если б жар мгновенный,
Что я в стихи вложил,
Не меньше спички тленной
Тебе на радость жил!
1944

* * *
Тянет железом, картофельной гнилью,
Лагерной пылью и солью камсы.
Где твое имечко, где твои крылья,
Вий над Россией топорщит усы.

Кто ты теперь? Ни креста, ни помина,
Хлюпает плот на глубокой реке,
Черное небо и мятая глина
Непропеченной лепешки в руке.

Он говорит: подымите мне веки! —
Как не поднять, пропадешь ни за грош.
Дырбала-арбала, дырбала-арбала,
Что он бормочет, еще не поймешь.
Заживо вяжет узлом сухожилья,
Режется в карты с таежной цингой,
Стужей проносится по чернобылью,
Свалит в овраг, и прощай, дорогой.

1946-1956




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-11 12:56:44
Переглядів сторінки твору 1809
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.900 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній