Анна Ахматова «Александру Блоку»

До поета прийшла в гості.
О дванадцятій. Неділя.
Тихо й просторо в кімнаті,
А за вікнами мороз.

І малиновеє сонце
Над кудлатим сизим димом...
Як господар мовчазливий
Ясно дивиться на мене!

Очі в нього такі дивні –
Пам’ятати кожен мусить,
Мені ж ліпше, обережній,
Не дивитися в них зовсім.

Та не позабуть розмову,
Дивний полудень в неділю
В сірім і високім домі,
Що біля воріт морських Неви.

Анна Ахматова «Александру Блоку»
Я пришла к поэту в гости.
Ровно полдень. Воскресенье.
Тихо в комнате просторной,
А за окнами мороз.

И малиновое солнце
Над лохматым сизым дымом...
Как хозяин молчаливый
Ясно смотрит на меня!

У него глаза такие,
Что запомнить каждый должен,
Мне же лучше, осторожной,
В них и вовсе не глядеть.

Но запомнится беседа,
Дымный полдень, воскресенье
В доме сером и высоком
У морских ворот Невы.


Александр Блок «Ахматовій»

«Страшна врода» - так Вам скажуть,-
Ви накинете ліниво
Шаль іспанськую на плечі,
У волоссі червінь ружі.

«Проста врода» -так Вам скажуть,-
Шаллю барвною невміло
Ви накриєте дитину,
Червінь ружі – на підлозі.

Та вслухаючись недбало
У слова, що чуть довкола,
У задумливій печалі
Ви прокажете собі:

«Не страшна і не проста я;
Я не так страшна, щоб просто
Убивать, не так проста я,
Щоб не знать – життя страшне».


Александр Блок «Ахматовой»

«Красота страшна» — Вам скажут,
Вы накинете лениво
Шаль испанскую на плечи,
Красный розан — в волосах.

«Красота проста» — Вам скажут, —
Пёстрой шалью неумело
Вы укроете ребенка,
Красный розан — на полу.

Но, рассеянно внимая
Всем словам, кругом звучащим,
Вы задумаетесь грустно
И твердите про себя:

«Не страшна и не проста я;
Я не так страшна, чтоб просто
Убивать, не так проста я,
Чтоб не знать, как жизнь страшна».

16 декабря 1913
________________________________________













Анна Ахматова «Александру Блоку»