Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
умре в полоні, безіменно зникне…
Кому болить, – ніколи і ніде?

Бойовики невидимого фронту,
у кого ніби є ще матері,
знайшли собі посаду і роботу:
найомні бєси, лярви, упирі.

Та є і буде армія народу,
душею чистих лицарів життя,
що у бою за щастя і свободу
обороняють матір і дитя.

Ви – сіль землі, бійці і патріоти.
І поки ворог прагне візаві
і просить булави по голові,
то дайте так, аби було достоту.
Винищуйте, косіть усю гидоту,
аби конала у своїй крові.

                              12.2014