ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.02.10 10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.

Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г

Віктор Кучерук
2026.02.10 07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.

Лесь Коваль
2026.02.09 21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч

С М
2026.02.09 21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону

вранці ми не думали про те

Володимир Бойко
2026.02.09 21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів. У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково. Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю. Московському баранові Золотих воріт не бачити.

Іван Потьомкін
2026.02.09 21:09
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Олександр Буй
2026.02.09 20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.

А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,

Віктор Насипаний
2026.02.09 19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.

А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?

Сергій Губерначук
2026.02.09 16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!

Ярослав Чорногуз
2026.02.09 16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.

Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові

Марія Дем'янюк
2026.02.09 14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б

Тетяна Левицька
2026.02.09 14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.

Микола Дудар
2026.02.09 10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.

Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —

Борис Костиря
2026.02.09 10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних

Євген Федчук
2026.02.08 15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч

Лесь Коваль
2026.02.08 12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.

Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Шоха (1947) / Вірші / МОЇ БАРИКАДИ

 Будні війни
Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
умре в полоні, безіменно зникне…
Кому болить, – ніколи і ніде?

Бойовики невидимого фронту,
у кого ніби є ще матері,
знайшли собі посаду і роботу:
найомні бєси, лярви, упирі.

Та є і буде армія народу,
душею чистих лицарів життя,
що у бою за щастя і свободу
обороняють матір і дитя.

Ви – сіль землі, бійці і патріоти.
І поки ворог прагне візаві
і просить булави по голові,
то дайте так, аби було достоту.
Винищуйте, косіть усю гидоту,
аби конала у своїй крові.

                              12.2014




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-01-04 14:50:51
Переглядів сторінки твору 2221
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.925 / 5.5  (6.303 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.650 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.931
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2026.02.04 18:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2015-01-04 22:27:48 ]
Пане Ігор, це все дуже добре, дуже прозоро, аж заздрю як прозоро, та коли вже буде справжнє кіно, ліричне, емоційне, не воєнне, не агресивне, і ще багато чого...Ви ж можете літати й бути справжнім, без нав'язливих воєнних тем, від котрих зле робиться. Війна війною, вона зогниє вкорінь, життя ж триває, чи не так? Без образ...Щиро!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2015-01-05 17:16:52 ]
З Вашого дозволу, Марисю,
на жаль, нині такі часи, що як почнеш літати, то або зіб’ють, або дадуть команду, – ховайсь! Про це між рядочками і йдеться у вірші, і про це свідчить Ваш коментар.
Як завжди, миролюбно, з намаганням - зрозуміти ближнього і допомогти йому.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2015-01-04 23:08:35 ]
Така вже властивість живих істот - до всього призвичаюватися, щоб зберегтися як вид, вижити...

А кому на які теми писати - то справа індивідуальна ) Я, наприклад, на тему війни не можу писати. За весь минулий рік - два невеликі вірші, разом 4 строфи... А хто може - то треба писати, якщо пишеться... така моя думка. Ніхто ж не змушує читати читача те, що йому не до душі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2015-01-05 17:27:34 ]
Кожному своє. Маяковський не боявся називати себе ассенізатором, але ми захоплювались його лірикою. Я не проводжу ніяких паралелей. Тут видно спрацьовує вічна проблема - батьки і діти. Очевидно задача в тому, щоб виховувати внуків, які нас розуміють.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2015-01-05 00:07:30 ]
Ніхто нікому нічого ніколи вказувати не буде і права морального не має. Мається на увазі те, що важко читати такі тексти, внутрішньо тяжко і болить, Звичайно, кому не до душі, той не читає, а хто читає - висловлює свою думку, і мислю це не гріх, бо зовсім різні усі. Щиро!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2015-01-05 17:32:17 ]
Не скажу, що це прекрасно, коли болить. Але ж Ви пам'ятаєте, що потрібно боятись байдужих?