Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
