Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
23:52
Недобре добро називати добром недобре.
Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою.
Ворожка ворогам ворожила вороже.
Генії на гени не нарікають.
Світило у світі недовго світило.
Пан Баняк до банку поклав грошей банку.
Одержимі своє о
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
