
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію