Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму —
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
