ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
/
Неправильне краєзнавство
Крим гине! Хай живе Крим! Монолог українки про втрачену історію
Побувала взимку в середині дев’яностих, супроводжуючи на відпочинок своїх учнів-чорнобильців до санаторію в Алушті.
З тих трьох тижнів перебування на субтропічному чорноморському узбережжі лишилися ніби не прив’язані до реальності пазли: на трояндових кущах горіли бутони; у лютому можна було ходити без куртки; лікарі й масажисти переживали, буцім, мусять до нас, радіаційних торкатися, а їм ніхто за те не доплачує; у їдальні санаторію подавали картоплю, привезену морем з Туреччини; зустріла місцевих — україномовних вихідців з Чуднівщини…
Що ще? Неймовірне задоволення від дотику бірюзової хвилі до тіла — бо не витримала і зайшла у зимове море по коліна (як то побувати біля моря і не вмочитися?). А, ще! Частина дітей розмістилася в кімнатах колишньої дачі Курчатова: нічого собі! — подумала собі — мали привілеї заслужені люди! Дача стала міні-санаторієм. Працівники її мимохідь сказали, що шпалери початкового оздоблення (з 50-х років) і досі прикрашають кімнати дачі — ото якісна робота!
О! Ні! Був іще Крим у моєму житті. На моєму курсі в Дніпропетровському університеті навчалася татарка Мір’ям, дуже старанна у навчанні і небалакуча ровесниця. Її називали Марина, але я вперто — Мір’ям. Вона привозила цікаві страви, завжди всіх пригощала. До сьогодні пам’ятаю смак закрученого ковбаскою рулету з бараниною. А назву забула! Шкода. Мір’ям плакала, коли помер Брежнєв, а ми всі, невдячні, — ні. Вона закінчила навчання з червоним дипломом і повернулася додому.
Ось і увесь мій Крим.
Господи! Мій Крим — біла пляма. Ой як же на тому білому може засяяти червоний біль!
Зараз про Крим не думає і не говорить тільки ледачий або мертвий. Навіть он двійко алканів на автостанції сперечаються, ефективна чи ні політика ігнорування путінського вторгнення.
А він же наш, Крим…
Витягла із шаф усі довідники та монографії, де можна зустріти слово Крим чи однокореневі з ним. Це якісь інтелектуальні судоми від мого внутрішнього діалогу з неадекватним Путіним. І сама собі дорікаю: ми нічого не знаємо про Крим.
Око зачепилося за слова Ігоря Юхновського, академіка, депутата ВР чотирьох скликань в газеті «Бульвар»: «Яка російська автономія, який подарований Україні Крим? Хрущов не дарував Крим, він його рятував, бо росіяни, які заселилися туди замість депортованих татар, так занехаяли господарство, що ця територія фактично лежала в руїнах! Тому вона увійшла до складу України в обмін на наші землі над Прип’ятттю, Орловщину і так далі. І коли ці, вибачте, гівнюки кричать, що хочуть вдруге увійти в ту ж річку, у мене слів немає! Ці заяви антиукраїнські, антидержавні…»
Раптом ще згадалося, що в Криму я вперше скуштувала інжир. Взимку курортників мало, санаторії стоять порожні, тому місцеві так раді, коли у них купують сувеніри чи продукти. Наші з Житомирщини купували цілими гілками лавровий лист, а гід від санаторію намагалася пояснити, що не варто на це «куплятися», бо то не лавр, а лаврова вишня — листя гірке і непридатне до вжитку, чого поліщуки не розуміють.
Годі спогадів та емоцій. Звернуся до розумних книжок. З якої ж почати? Енциклопедичний словник (1985). Стаття «Крим». «… був заселений людиною з часів раннього палеоліту…» Ні, не те. Де воно, ближче до нас?
В 13 столітті став провінцією ї Орди, після розпаду якої виникло Кримське ханство. На язик стрибає слово «хамство» замість «ханство». Знову емоції… Реально ж — 1443-1783 роки. З 1475 року ханство стало васалом Туреччини.
А ось і Росія: «В 1783 році приєднано до Росії. Під час Кримської війни 1853-56 років був головним театром воєнних дій».
Потім, чули, повстання на «Потьомкіну», Севастопольське збройне повстання. Таки щось пам’ятаю. Революція, громадянська війна… В 1921 році утворено Кримську АРСР. Друга світова. 1945 — перетворено на Кримську область.
І без всяких філософських манівців раптом: «19 лютого 1954 року Кримську область передано до складу УРСР»!!! Бац!
Годі. Може, 2-й том енциклопедії (1987) підкаже? Ні, все так само. Лише уточнення: «В 1918-1954 в составе РСФСР, с 1954 — УССР». Мало.
Є ще стаття «Кримська область». Здравница… посевы… виноделие… Знову згадала: ми ж тоді в 90-х дегустували кримські вина! І ходили по палацах. І були поблизу «Ластівчиного гнізда», як сказала екскурсовод, орендованого італійцями на 50 років під ресторан, де вони, орендатори, поверх автентичного розпису наклали банальні псевдофрески. Ми під час екскурсії зазирали до вікон — відвідувачів украй мало, але зайти кортілося…
Ідемо далі, бо енциклопедії безпорадні. Попросимо допомоги у Грушевського? Перший том його історії, сторінка 91-92 (Історичні дані перед слов’янським розселенням): «Затока при Перекопі… торговельного значіння не мала. Важне значіннє мав тільки крайній східно-полудневий виступ півострова. … той півострів звуть Херсонесом. Головна маса людности була в усякім разі дорійська… Оселяючись в сусідстві диких і нелюдських Таврів, про котрих оповідались всякі страхи, осадники на початках шукали не стільки торговельних вигід, скільки безпечности. Але з безпечного кута Херсонес здавна почав розселятися і далі на північ…». Ще б пак! Крим, він такий — хто заселявся, той і зоставався назовсім. А далі цікаво-цікаво: «По упадку Мітрідата якийсь час належав до Боспорського царства під зверхністю Рима, але потім був признаний автономною республікою, під номінальною римською зверхністю. На монетах його пишеться Херсонес незалежний… без жодних царських імен, як самостійна держава. Але фактично мусів залежати дуже сильно від шефів римських сил, що держали тут свої залоги для охорони, часом і фльоту в Херсонськім порті, і побирали ріжні доходи з міських оплат на удержаннє воєнної сили». (Орфографію джерела збережено).
Дежавю?
Як це давно було — І, ІІ, ІІІ століття! Потім ще у Грушевського є кримські розвідки. Але Крим таки лишається білою плямою.
Однак білий колір — то ж абсолютна гармонія поєднання кольорів веселки! Скажете, це годне для фізики чи живопису. А я заперечу — а чому б не для історії? Крим — юридично Україна, а фактично — осередок мирного співіснування різного кольору думок та сповідань.
Що важливіше: юридичне чи фактичне. І те, що зараз робить Путін, юридичне чи фактичне? Це апофеоз абсурду. Бо Крим слід приймати таким, яким він є.
Перше «є». Знаходжу її у другому томі «Дипломатического словаря» (1086) — бачте, я все навожу джерела, убезпечені радянською цензурою від посягань бандерівців))) і фашистів))), а тим паче — від «Правого сектору» і «Народної самооборони». Йдеться про Кримську (Ялтинську) конференцію. «Проходила, когда в результате мощных наступательных ударов Советской Армии, а также военных действий союзников… война против гитлеровской Германии вступила в завершающую стадию».
А зараз яка стадія і чого стадія? Тоді — «Ялтинская конференция отразила период самой высокой степени сотрудничества между Россией, Великобританией и Соединенными Штатами и увенчались большим успехом. Не было никаких переговоров о каком-либо разделе мира» (бывший посол США в СССР У.А..Гарриман, 1982 год).
Гаразд, світ перестали ділити. Окрема держава почала вчитися поваги до окремої держави. СРСР ду-у-у-уже поважали у світі, бо навпаки було небезпечно. І в СРСР дуже поважали СРСР, тому все, що робилося — робилося апріорі правильно. То хто ж скаже, що приєднання Криму до УРСР було неправильним? Була застосовна сила? Ні. Була війна з результатом приєднання Криму до України? Ні.
А що ж було? Гадаєте, просто сказати. Листаю фундаментальні багатотомні фоліанти історії УРСР, шукаючи детального опису факту приєднання. А там якось дивно все — ось ще Кримська область є частиною Росії, а тут вже (бац!) – у складі України. Скажімо, темі приєднання Західної України присвячені сторінки (ще б пак!), а про приєднання Криму — мимохідь як-небудь. Ніби історики соромляться самого факту. Крим у контексті сучасної української географії та економіки виникає ніби нізвідки. Академічне енциклопедичне видання «Українська Радянська соціалістична республіка» 1967 року лишає мені Крим білою плямою. Кримові в 1967-му 13 років, мені — 3.
Академічне видання «История Украинской ССР» (1985), том 9 «Украинская ССР в период построения развитого социалистического общества 1945- начало 60-х годов». Сторінка 242: «В середине 50-х годов начался новый, третий этап общего кризиса капитализма». Отакої! Читаю історію України, а говориться про кризу капіталізму. І не просто фраза, а кілька сторінок ґрунтовного опису кризи капіталізму. У наступних розділах доволі пишеться і про проблеми у радянському сільському господарстві. І на тлі цієї самокритики околицею непомітно для радянського робітника і тим паче селянина Україна більшає аж на цілий півострів. Про що лише хронологічна згадка на сторінці 562 (9 том): «Указ Президиума Верховного Совета СССР о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР».
Пошепки, поспіхом, щоб ніхто не оговтався і не відкараскався? Як? Як усе було насправді?
Не буду цитувати той Указ. Гадаю, його можна цілком винайти в інтернет-мережі. Діти кажуть: «Що упало — те пропало». Не знаю, як про це думають дорослі. Я мислю адекватно, але й досі не можу думкам дати ладу. І серце, і розум волають: «Усе має лишитися (і лишиться!) як було до появи цих зелених чоловічків і самозваної Верховної Ради Криму».
І оскільки я нафарширувала цей матеріал цитатами, то ще одна гіркоти смаку не зіпсує: «У 50-х роках Хрущов передрікав: «Ми вас поховаємо». Але на заході ми бачимо сьогодні вільний світ, який досяг рівня процвітання і добробуту. У комуністичному світі ми бачимо застій, технологічну відсталість, навіть брак продовольства… І тепер Ради зрозуміли важливість свободи. Це початок глибоких змін в радянській державі? Або ж це символічні жести, які повинні породити помилкові надії на заході і підсилити радянську систему, не змінюючи її? Я розумію побоювання щодо війни і біль розділення, які присутні на цьому континенті…» Це із промови Рональда Рейгана 12 червня 1987 року. Без коментарів.
А може, нічого й не було? Все наснилося? І Путін будить нас та Україну («у вогні її окраденую») під Шевченків біль передбачень втрат і досягнень.
Крим! Тест на втрати і здобутки. Екзамен на знання історії. Твір на вільну тему. Хто складе тест і екзамен, хто напише твір бездоганно — на білій плямі нашої незрілої української свідомості. Бо там, на білій плямі твориться кримська історія України. І мені так хочеться побувати в Криму влітку. Бо я наяву бачила Крим лише один раз — у лютому-березні в далеких дев’яностих. А зараз бачу по телевізору щодня, але мені від того темніє в очах.
Весна 2014
P.S. Зима 2015 І нічого додати. Лише безпідставної поки що віри, що я таки побуваю на відпочинку в знову нашому Криму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крим гине! Хай живе Крим! Монолог українки про втрачену історію
В універі мала прізвисько Крима.
Так. Згадалося.
У школі з історії я мала п’ятірку. У тій школі. З тієї по-радянському трактованої історії. Однак історія Криму і тоді, і дотепер лишилася для мене, як, гадаю, і для більшості моїх співвітчизників, білою плямою. Я любила Крим тому, що моє прізвище мало з цією географічною назвою один корінь. І мріяла побувати в Криму.Побувала взимку в середині дев’яностих, супроводжуючи на відпочинок своїх учнів-чорнобильців до санаторію в Алушті.
З тих трьох тижнів перебування на субтропічному чорноморському узбережжі лишилися ніби не прив’язані до реальності пазли: на трояндових кущах горіли бутони; у лютому можна було ходити без куртки; лікарі й масажисти переживали, буцім, мусять до нас, радіаційних торкатися, а їм ніхто за те не доплачує; у їдальні санаторію подавали картоплю, привезену морем з Туреччини; зустріла місцевих — україномовних вихідців з Чуднівщини…
Що ще? Неймовірне задоволення від дотику бірюзової хвилі до тіла — бо не витримала і зайшла у зимове море по коліна (як то побувати біля моря і не вмочитися?). А, ще! Частина дітей розмістилася в кімнатах колишньої дачі Курчатова: нічого собі! — подумала собі — мали привілеї заслужені люди! Дача стала міні-санаторієм. Працівники її мимохідь сказали, що шпалери початкового оздоблення (з 50-х років) і досі прикрашають кімнати дачі — ото якісна робота!
О! Ні! Був іще Крим у моєму житті. На моєму курсі в Дніпропетровському університеті навчалася татарка Мір’ям, дуже старанна у навчанні і небалакуча ровесниця. Її називали Марина, але я вперто — Мір’ям. Вона привозила цікаві страви, завжди всіх пригощала. До сьогодні пам’ятаю смак закрученого ковбаскою рулету з бараниною. А назву забула! Шкода. Мір’ям плакала, коли помер Брежнєв, а ми всі, невдячні, — ні. Вона закінчила навчання з червоним дипломом і повернулася додому.
Ось і увесь мій Крим.
Господи! Мій Крим — біла пляма. Ой як же на тому білому може засяяти червоний біль!
Зараз про Крим не думає і не говорить тільки ледачий або мертвий. Навіть он двійко алканів на автостанції сперечаються, ефективна чи ні політика ігнорування путінського вторгнення.
А він же наш, Крим…
Витягла із шаф усі довідники та монографії, де можна зустріти слово Крим чи однокореневі з ним. Це якісь інтелектуальні судоми від мого внутрішнього діалогу з неадекватним Путіним. І сама собі дорікаю: ми нічого не знаємо про Крим.
Око зачепилося за слова Ігоря Юхновського, академіка, депутата ВР чотирьох скликань в газеті «Бульвар»: «Яка російська автономія, який подарований Україні Крим? Хрущов не дарував Крим, він його рятував, бо росіяни, які заселилися туди замість депортованих татар, так занехаяли господарство, що ця територія фактично лежала в руїнах! Тому вона увійшла до складу України в обмін на наші землі над Прип’ятттю, Орловщину і так далі. І коли ці, вибачте, гівнюки кричать, що хочуть вдруге увійти в ту ж річку, у мене слів немає! Ці заяви антиукраїнські, антидержавні…»
Раптом ще згадалося, що в Криму я вперше скуштувала інжир. Взимку курортників мало, санаторії стоять порожні, тому місцеві так раді, коли у них купують сувеніри чи продукти. Наші з Житомирщини купували цілими гілками лавровий лист, а гід від санаторію намагалася пояснити, що не варто на це «куплятися», бо то не лавр, а лаврова вишня — листя гірке і непридатне до вжитку, чого поліщуки не розуміють.
Годі спогадів та емоцій. Звернуся до розумних книжок. З якої ж почати? Енциклопедичний словник (1985). Стаття «Крим». «… був заселений людиною з часів раннього палеоліту…» Ні, не те. Де воно, ближче до нас?
В 13 столітті став провінцією ї Орди, після розпаду якої виникло Кримське ханство. На язик стрибає слово «хамство» замість «ханство». Знову емоції… Реально ж — 1443-1783 роки. З 1475 року ханство стало васалом Туреччини.
А ось і Росія: «В 1783 році приєднано до Росії. Під час Кримської війни 1853-56 років був головним театром воєнних дій».
Потім, чули, повстання на «Потьомкіну», Севастопольське збройне повстання. Таки щось пам’ятаю. Революція, громадянська війна… В 1921 році утворено Кримську АРСР. Друга світова. 1945 — перетворено на Кримську область.
І без всяких філософських манівців раптом: «19 лютого 1954 року Кримську область передано до складу УРСР»!!! Бац!
Годі. Може, 2-й том енциклопедії (1987) підкаже? Ні, все так само. Лише уточнення: «В 1918-1954 в составе РСФСР, с 1954 — УССР». Мало.
Є ще стаття «Кримська область». Здравница… посевы… виноделие… Знову згадала: ми ж тоді в 90-х дегустували кримські вина! І ходили по палацах. І були поблизу «Ластівчиного гнізда», як сказала екскурсовод, орендованого італійцями на 50 років під ресторан, де вони, орендатори, поверх автентичного розпису наклали банальні псевдофрески. Ми під час екскурсії зазирали до вікон — відвідувачів украй мало, але зайти кортілося…
Ідемо далі, бо енциклопедії безпорадні. Попросимо допомоги у Грушевського? Перший том його історії, сторінка 91-92 (Історичні дані перед слов’янським розселенням): «Затока при Перекопі… торговельного значіння не мала. Важне значіннє мав тільки крайній східно-полудневий виступ півострова. … той півострів звуть Херсонесом. Головна маса людности була в усякім разі дорійська… Оселяючись в сусідстві диких і нелюдських Таврів, про котрих оповідались всякі страхи, осадники на початках шукали не стільки торговельних вигід, скільки безпечности. Але з безпечного кута Херсонес здавна почав розселятися і далі на північ…». Ще б пак! Крим, він такий — хто заселявся, той і зоставався назовсім. А далі цікаво-цікаво: «По упадку Мітрідата якийсь час належав до Боспорського царства під зверхністю Рима, але потім був признаний автономною республікою, під номінальною римською зверхністю. На монетах його пишеться Херсонес незалежний… без жодних царських імен, як самостійна держава. Але фактично мусів залежати дуже сильно від шефів римських сил, що держали тут свої залоги для охорони, часом і фльоту в Херсонськім порті, і побирали ріжні доходи з міських оплат на удержаннє воєнної сили». (Орфографію джерела збережено).
Дежавю?
Як це давно було — І, ІІ, ІІІ століття! Потім ще у Грушевського є кримські розвідки. Але Крим таки лишається білою плямою.
Однак білий колір — то ж абсолютна гармонія поєднання кольорів веселки! Скажете, це годне для фізики чи живопису. А я заперечу — а чому б не для історії? Крим — юридично Україна, а фактично — осередок мирного співіснування різного кольору думок та сповідань.
Що важливіше: юридичне чи фактичне. І те, що зараз робить Путін, юридичне чи фактичне? Це апофеоз абсурду. Бо Крим слід приймати таким, яким він є.
Перше «є». Знаходжу її у другому томі «Дипломатического словаря» (1086) — бачте, я все навожу джерела, убезпечені радянською цензурою від посягань бандерівців))) і фашистів))), а тим паче — від «Правого сектору» і «Народної самооборони». Йдеться про Кримську (Ялтинську) конференцію. «Проходила, когда в результате мощных наступательных ударов Советской Армии, а также военных действий союзников… война против гитлеровской Германии вступила в завершающую стадию».
А зараз яка стадія і чого стадія? Тоді — «Ялтинская конференция отразила период самой высокой степени сотрудничества между Россией, Великобританией и Соединенными Штатами и увенчались большим успехом. Не было никаких переговоров о каком-либо разделе мира» (бывший посол США в СССР У.А..Гарриман, 1982 год).
Гаразд, світ перестали ділити. Окрема держава почала вчитися поваги до окремої держави. СРСР ду-у-у-уже поважали у світі, бо навпаки було небезпечно. І в СРСР дуже поважали СРСР, тому все, що робилося — робилося апріорі правильно. То хто ж скаже, що приєднання Криму до УРСР було неправильним? Була застосовна сила? Ні. Була війна з результатом приєднання Криму до України? Ні.
А що ж було? Гадаєте, просто сказати. Листаю фундаментальні багатотомні фоліанти історії УРСР, шукаючи детального опису факту приєднання. А там якось дивно все — ось ще Кримська область є частиною Росії, а тут вже (бац!) – у складі України. Скажімо, темі приєднання Західної України присвячені сторінки (ще б пак!), а про приєднання Криму — мимохідь як-небудь. Ніби історики соромляться самого факту. Крим у контексті сучасної української географії та економіки виникає ніби нізвідки. Академічне енциклопедичне видання «Українська Радянська соціалістична республіка» 1967 року лишає мені Крим білою плямою. Кримові в 1967-му 13 років, мені — 3.
Академічне видання «История Украинской ССР» (1985), том 9 «Украинская ССР в период построения развитого социалистического общества 1945- начало 60-х годов». Сторінка 242: «В середине 50-х годов начался новый, третий этап общего кризиса капитализма». Отакої! Читаю історію України, а говориться про кризу капіталізму. І не просто фраза, а кілька сторінок ґрунтовного опису кризи капіталізму. У наступних розділах доволі пишеться і про проблеми у радянському сільському господарстві. І на тлі цієї самокритики околицею непомітно для радянського робітника і тим паче селянина Україна більшає аж на цілий півострів. Про що лише хронологічна згадка на сторінці 562 (9 том): «Указ Президиума Верховного Совета СССР о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР».
Пошепки, поспіхом, щоб ніхто не оговтався і не відкараскався? Як? Як усе було насправді?
Не буду цитувати той Указ. Гадаю, його можна цілком винайти в інтернет-мережі. Діти кажуть: «Що упало — те пропало». Не знаю, як про це думають дорослі. Я мислю адекватно, але й досі не можу думкам дати ладу. І серце, і розум волають: «Усе має лишитися (і лишиться!) як було до появи цих зелених чоловічків і самозваної Верховної Ради Криму».
І оскільки я нафарширувала цей матеріал цитатами, то ще одна гіркоти смаку не зіпсує: «У 50-х роках Хрущов передрікав: «Ми вас поховаємо». Але на заході ми бачимо сьогодні вільний світ, який досяг рівня процвітання і добробуту. У комуністичному світі ми бачимо застій, технологічну відсталість, навіть брак продовольства… І тепер Ради зрозуміли важливість свободи. Це початок глибоких змін в радянській державі? Або ж це символічні жести, які повинні породити помилкові надії на заході і підсилити радянську систему, не змінюючи її? Я розумію побоювання щодо війни і біль розділення, які присутні на цьому континенті…» Це із промови Рональда Рейгана 12 червня 1987 року. Без коментарів.
А може, нічого й не було? Все наснилося? І Путін будить нас та Україну («у вогні її окраденую») під Шевченків біль передбачень втрат і досягнень.
Крим! Тест на втрати і здобутки. Екзамен на знання історії. Твір на вільну тему. Хто складе тест і екзамен, хто напише твір бездоганно — на білій плямі нашої незрілої української свідомості. Бо там, на білій плямі твориться кримська історія України. І мені так хочеться побувати в Криму влітку. Бо я наяву бачила Крим лише один раз — у лютому-березні в далеких дев’яностих. А зараз бачу по телевізору щодня, але мені від того темніє в очах.
Весна 2014
P.S. Зима 2015 І нічого додати. Лише безпідставної поки що віри, що я таки побуваю на відпочинку в знову нашому Криму.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію