Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Sic transit gloria mundi
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sic transit gloria mundi
Жил-был фараон, звали его Макарона Первый. У него была сильная армия и слабые соседи, поэтому Макароне Первому удалось сколотить весьма обширную империю. Когда известные пределы мира закончились, Макарона Первый провозгласил себя Императором Вселенной и богом по совместительству. Подданные воздавали ему императорские и божеские почести, а он их благосклонно принимал, слегка прищурив левый глаз.
С годами Макарону Первого начали одолевать мысли о том, что при всем своем величии он все равно умрет так же, как умирает любой его подданный. А этого Макароне Первому не хотелось. Консультации со жрецами не дали никакого результата. Жрецы просто молчали. Они не могли сказать, что Макарона смертен или бессмертен, ведь богохульство каралось утоплением, а ложь Императору - удушением. И мрачный Макарона, снизойдя к сложному положению, в котором оказались жрецы, отпустил их с миром. Он сидел на балконе своего дворца и смотрел на горы на горизонте, слегка прищурив левый глаз.
И тут Макарону осенило: горы! Раз уж ему невозможно жить вечно, то память об Императоре Вселенной и боге по совместительству Макароне Первом не умрет никогда. И Макарона Первый хлопнул в ладоши.
Через сколько-то лет рядом со столицей Макароны Первого появилась гробница, своими великолепием превосходящая его дворец, а размерами – горы на горизонте. Ничего подобного не было в известных пределах мира. И гробницу Макароны Первого провозгласили чудом света – и не восьмым или там девятым, а первым и единственным, потому что остальные семь были заблаговременно разрушены по его приказу. Макарона Первый с удовлетворением смотрел на свою усыпальницу, слегка прищурив левый глаз. Теперь о нем не забудут.
После смерти Макароны Первого его империя распалась на две части – Северную и Южную. Их правители тоже хотели обессмертить свое имя, и для этого последовали примеру великого предка. Но из соображений экономии они разобрали гробницу Макароны Первого и построили из ее камней свои гробницы, каждая – в половину его усыпальницы.
Их наследники продолжали дело своих предков: они делили империю и гробницы. Через сколько-то поколений на месте некогда пышной столицы Макароны Первого раскинулось кладбище императоров. Над каждой могилой лежал только один камень.
Через какое-то время ученые заинтересовались этой обширной местностью, усеянной одинокими камнями. Никаких достоверных сведений обнаружить не удалось, и ученые договорились, что эти камни сюда много миллионов лет назад принес ледник. Только один ученый не согласился: он считал, что эти камни – остатки величайшей гробницы древности, которую по камешку растащили потомки, но его осмеяли. По мнению большинства ученых, местность не представляла собой ни культурной, ни исторической ценности, и вскоре там устроили парковку для нового супермаркета. Вот, пожалуй, и все.
Да, левый глаз Макарона Первый не прищуривал – это я придумал. Как и самого Макарону Первого, глядя на рассыпанные возле супермаркета макароны и размышляя о бренности бытия.
2013
С годами Макарону Первого начали одолевать мысли о том, что при всем своем величии он все равно умрет так же, как умирает любой его подданный. А этого Макароне Первому не хотелось. Консультации со жрецами не дали никакого результата. Жрецы просто молчали. Они не могли сказать, что Макарона смертен или бессмертен, ведь богохульство каралось утоплением, а ложь Императору - удушением. И мрачный Макарона, снизойдя к сложному положению, в котором оказались жрецы, отпустил их с миром. Он сидел на балконе своего дворца и смотрел на горы на горизонте, слегка прищурив левый глаз.
И тут Макарону осенило: горы! Раз уж ему невозможно жить вечно, то память об Императоре Вселенной и боге по совместительству Макароне Первом не умрет никогда. И Макарона Первый хлопнул в ладоши.
Через сколько-то лет рядом со столицей Макароны Первого появилась гробница, своими великолепием превосходящая его дворец, а размерами – горы на горизонте. Ничего подобного не было в известных пределах мира. И гробницу Макароны Первого провозгласили чудом света – и не восьмым или там девятым, а первым и единственным, потому что остальные семь были заблаговременно разрушены по его приказу. Макарона Первый с удовлетворением смотрел на свою усыпальницу, слегка прищурив левый глаз. Теперь о нем не забудут.
После смерти Макароны Первого его империя распалась на две части – Северную и Южную. Их правители тоже хотели обессмертить свое имя, и для этого последовали примеру великого предка. Но из соображений экономии они разобрали гробницу Макароны Первого и построили из ее камней свои гробницы, каждая – в половину его усыпальницы.
Их наследники продолжали дело своих предков: они делили империю и гробницы. Через сколько-то поколений на месте некогда пышной столицы Макароны Первого раскинулось кладбище императоров. Над каждой могилой лежал только один камень.
Через какое-то время ученые заинтересовались этой обширной местностью, усеянной одинокими камнями. Никаких достоверных сведений обнаружить не удалось, и ученые договорились, что эти камни сюда много миллионов лет назад принес ледник. Только один ученый не согласился: он считал, что эти камни – остатки величайшей гробницы древности, которую по камешку растащили потомки, но его осмеяли. По мнению большинства ученых, местность не представляла собой ни культурной, ни исторической ценности, и вскоре там устроили парковку для нового супермаркета. Вот, пожалуй, и все.
Да, левый глаз Макарона Первый не прищуривал – это я придумал. Как и самого Макарону Первого, глядя на рассыпанные возле супермаркета макароны и размышляя о бренности бытия.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
