Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Sic transit gloria mundi
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sic transit gloria mundi
Жил-был фараон, звали его Макарона Первый. У него была сильная армия и слабые соседи, поэтому Макароне Первому удалось сколотить весьма обширную империю. Когда известные пределы мира закончились, Макарона Первый провозгласил себя Императором Вселенной и богом по совместительству. Подданные воздавали ему императорские и божеские почести, а он их благосклонно принимал, слегка прищурив левый глаз.
С годами Макарону Первого начали одолевать мысли о том, что при всем своем величии он все равно умрет так же, как умирает любой его подданный. А этого Макароне Первому не хотелось. Консультации со жрецами не дали никакого результата. Жрецы просто молчали. Они не могли сказать, что Макарона смертен или бессмертен, ведь богохульство каралось утоплением, а ложь Императору - удушением. И мрачный Макарона, снизойдя к сложному положению, в котором оказались жрецы, отпустил их с миром. Он сидел на балконе своего дворца и смотрел на горы на горизонте, слегка прищурив левый глаз.
И тут Макарону осенило: горы! Раз уж ему невозможно жить вечно, то память об Императоре Вселенной и боге по совместительству Макароне Первом не умрет никогда. И Макарона Первый хлопнул в ладоши.
Через сколько-то лет рядом со столицей Макароны Первого появилась гробница, своими великолепием превосходящая его дворец, а размерами – горы на горизонте. Ничего подобного не было в известных пределах мира. И гробницу Макароны Первого провозгласили чудом света – и не восьмым или там девятым, а первым и единственным, потому что остальные семь были заблаговременно разрушены по его приказу. Макарона Первый с удовлетворением смотрел на свою усыпальницу, слегка прищурив левый глаз. Теперь о нем не забудут.
После смерти Макароны Первого его империя распалась на две части – Северную и Южную. Их правители тоже хотели обессмертить свое имя, и для этого последовали примеру великого предка. Но из соображений экономии они разобрали гробницу Макароны Первого и построили из ее камней свои гробницы, каждая – в половину его усыпальницы.
Их наследники продолжали дело своих предков: они делили империю и гробницы. Через сколько-то поколений на месте некогда пышной столицы Макароны Первого раскинулось кладбище императоров. Над каждой могилой лежал только один камень.
Через какое-то время ученые заинтересовались этой обширной местностью, усеянной одинокими камнями. Никаких достоверных сведений обнаружить не удалось, и ученые договорились, что эти камни сюда много миллионов лет назад принес ледник. Только один ученый не согласился: он считал, что эти камни – остатки величайшей гробницы древности, которую по камешку растащили потомки, но его осмеяли. По мнению большинства ученых, местность не представляла собой ни культурной, ни исторической ценности, и вскоре там устроили парковку для нового супермаркета. Вот, пожалуй, и все.
Да, левый глаз Макарона Первый не прищуривал – это я придумал. Как и самого Макарону Первого, глядя на рассыпанные возле супермаркета макароны и размышляя о бренности бытия.
2013
С годами Макарону Первого начали одолевать мысли о том, что при всем своем величии он все равно умрет так же, как умирает любой его подданный. А этого Макароне Первому не хотелось. Консультации со жрецами не дали никакого результата. Жрецы просто молчали. Они не могли сказать, что Макарона смертен или бессмертен, ведь богохульство каралось утоплением, а ложь Императору - удушением. И мрачный Макарона, снизойдя к сложному положению, в котором оказались жрецы, отпустил их с миром. Он сидел на балконе своего дворца и смотрел на горы на горизонте, слегка прищурив левый глаз.
И тут Макарону осенило: горы! Раз уж ему невозможно жить вечно, то память об Императоре Вселенной и боге по совместительству Макароне Первом не умрет никогда. И Макарона Первый хлопнул в ладоши.
Через сколько-то лет рядом со столицей Макароны Первого появилась гробница, своими великолепием превосходящая его дворец, а размерами – горы на горизонте. Ничего подобного не было в известных пределах мира. И гробницу Макароны Первого провозгласили чудом света – и не восьмым или там девятым, а первым и единственным, потому что остальные семь были заблаговременно разрушены по его приказу. Макарона Первый с удовлетворением смотрел на свою усыпальницу, слегка прищурив левый глаз. Теперь о нем не забудут.
После смерти Макароны Первого его империя распалась на две части – Северную и Южную. Их правители тоже хотели обессмертить свое имя, и для этого последовали примеру великого предка. Но из соображений экономии они разобрали гробницу Макароны Первого и построили из ее камней свои гробницы, каждая – в половину его усыпальницы.
Их наследники продолжали дело своих предков: они делили империю и гробницы. Через сколько-то поколений на месте некогда пышной столицы Макароны Первого раскинулось кладбище императоров. Над каждой могилой лежал только один камень.
Через какое-то время ученые заинтересовались этой обширной местностью, усеянной одинокими камнями. Никаких достоверных сведений обнаружить не удалось, и ученые договорились, что эти камни сюда много миллионов лет назад принес ледник. Только один ученый не согласился: он считал, что эти камни – остатки величайшей гробницы древности, которую по камешку растащили потомки, но его осмеяли. По мнению большинства ученых, местность не представляла собой ни культурной, ни исторической ценности, и вскоре там устроили парковку для нового супермаркета. Вот, пожалуй, и все.
Да, левый глаз Макарона Первый не прищуривал – это я придумал. Как и самого Макарону Первого, глядя на рассыпанные возле супермаркета макароны и размышляя о бренности бытия.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
