«То сердце не научится любить,
Которое устало ненавидеть»
Николай Некрасов «Замолкни, Муза мести и печали»

«…Тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив»
Леся Українка «Товаришці на спомин»

Любов і ненависть лінгвісти відносять у категорію абстрактних.
Знаю, що це в граматиці. Себто умовно.
Та попри все так спокуша спитати:
«Як в’яжуться поняття ці в житті?»
І мимоволі поринаю в спогади, бо є що пригадати на віку,
дарованім Всевишнім, де з року в рік дедалі ближче й ближче
до того, що в день народження бажає любе товариство.
Скажу відверто: ненависті в любові я не знав
ані до тих, кого любив (хай і безнадійно),
ані до тих, хто і мене любив (не знать за віщо).
Вдячний усім їм і посьогодні. І навічно.
І тому-то ні на йоту не вірю тим,
хто перемогами хизується в любові.
Нема в любові переможців.
Не уявляю й тих, хто так і не спромігся полюбити.
Бо ж не любити – нехтувати Божим даром.
А, може, й просто надаремне жить.
А те, що поети афоризмом нам лишили,
Одчаєм зринуло. З іншої любові.