Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Проза
Загублена парасолька
Вперше я побачив її ще восени. В пам’яті залишилося лише той один із останніх раптово теплих днів, за якими настає справжня холоднеча. Накрапав дощ.
Вона йшла пероном, тримаючи чорно-білу парасольку — необережно повернула її проти вітру і не втримала. Я швидко наздогнав парасольку і повернув незнайомці:
— Ось ваша втікачка! Тримайте на прив’язі, — спробував пожартувати на початок знайомства.
Вона кивнула, але промовчала. Подякувала лише посмішкою та виразним поглядом. Я встиг розгледіти чорні круглі очі, оточені короткими, але густими темними віями, такі ж темні з незвичним вигином брови. Маленький носик і принадно-примхливі уста. Риси її обличчя не можна було назвати правильними, але вони створювали гарний малюнок характеру, замилування яким перебили друзі, покликавши мене до свого гурту.
Відтоді ми бачилися з володаркою чорно-білої парасольки щопонеділка, коли я їхав на заняття до Києва, і щосуботи, коли повертався.
Я любив слідкувати за незнайомкою. Та мені завжди заважав натовп, де я губив її до наступної зустрічі. Бувало, помічав у останню мить і тоді, коли дівчина змінювала капелюшок або куртку. Зате так вивчив її смак і намагався розпізнати своїми спостереженнями більше, запитуючи себе все частіше, навіщо це мені?
Таки знав навіщо, але не хотів пизнаватися собі остаточно, оберігаючи свою незалежність і убезпечуючись від невідомого мені впливу справжньої пристрасті.
Згодом я не почував незнайомку незнайомкою. Вона завжди відповідала на моє вітання своїм поглядом – коротким, але з угадуваною радістю. Її обличчя було повне екзотики, для мене принаймні. Я досліджував його з безпечної (для себе!) відстані, перебігаючи поглядом з вуст на очі, брови, чоло. Дівочий профіль став символом мого негаснучого інтересу. Незнайомка була для мене «моєю» за один крок. Та цього одного кроку не поспішав робити. Вичікував, дражнячи чи, може, й обманюючи себе.
Парасольку вона більше не губила.
Кожен із нас вперто їздив у своєму вагоні. Я навіть почав це сприймати як умови гри, що матиме фінал. Фінал як початок нової і складнішої партії. Але фіналу якраз і не хотів прискорювати.
Після новорічних свят мене охопила незрозуміла тривога. Я викурював на пероні по кілька сигарет, чекаючи появи незнайомки. Вітер доносив пахощі її парфумів. Це робило дівчину ближчою, ніби вже почуто її голос, відкрито її досі заховані принади, вбрані у слова, адресовані мені.
Голосу ніколи не чув. Одного разу лише уві сні. Напередодні Свята закоханих вона подарувала мені парасольку. Уві сні. От тільки не чорно-білу, а прозору. Дарує і щось каже. Голос, інтонація ще досі бринять в пам’яті. Але самих слів так і не розчув. Що ж вона говорила?
Саме сон підштовхнув мене до рішучих дій. Підійду і скажу:
– Ти мені наснилася.
Це ж правда. Що я втрачав? Нічого. Ніхто ж іще не посягнув на мою свободу! А дівчина була варта того, щоб мій інтерес було переведено й трішки на територію моєї незалежності. Був певен, що відповість взаємністю. В очах читав.
У понеділок по-весняному світило сонце. Чудового настрою не псувала навіть хляпа під черевиками.
Я приїхав на вокзал раніше, ніж звичайно. Навмисно. Ніби оголосив про введення ритуалу стрічання. Чекав, знаючи, що зроблю тепер.
Підійшла електричка, треба було заходити, але незнайомка не з’явилася. Так я лишився того дня ні з чим. І в наступні дні також.
Весна прийшла бурхлива й сонячна. Ось і перший справді теплий дощ.
Але знайомої парасольки я так і не дочекався.
1999
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Загублена парасолька
Вперше я побачив її ще восени. В пам’яті залишилося лише той один із останніх раптово теплих днів, за якими настає справжня холоднеча. Накрапав дощ.Вона йшла пероном, тримаючи чорно-білу парасольку — необережно повернула її проти вітру і не втримала. Я швидко наздогнав парасольку і повернув незнайомці:
— Ось ваша втікачка! Тримайте на прив’язі, — спробував пожартувати на початок знайомства.
Вона кивнула, але промовчала. Подякувала лише посмішкою та виразним поглядом. Я встиг розгледіти чорні круглі очі, оточені короткими, але густими темними віями, такі ж темні з незвичним вигином брови. Маленький носик і принадно-примхливі уста. Риси її обличчя не можна було назвати правильними, але вони створювали гарний малюнок характеру, замилування яким перебили друзі, покликавши мене до свого гурту.
Відтоді ми бачилися з володаркою чорно-білої парасольки щопонеділка, коли я їхав на заняття до Києва, і щосуботи, коли повертався.
Я любив слідкувати за незнайомкою. Та мені завжди заважав натовп, де я губив її до наступної зустрічі. Бувало, помічав у останню мить і тоді, коли дівчина змінювала капелюшок або куртку. Зате так вивчив її смак і намагався розпізнати своїми спостереженнями більше, запитуючи себе все частіше, навіщо це мені?
Таки знав навіщо, але не хотів пизнаватися собі остаточно, оберігаючи свою незалежність і убезпечуючись від невідомого мені впливу справжньої пристрасті.
Згодом я не почував незнайомку незнайомкою. Вона завжди відповідала на моє вітання своїм поглядом – коротким, але з угадуваною радістю. Її обличчя було повне екзотики, для мене принаймні. Я досліджував його з безпечної (для себе!) відстані, перебігаючи поглядом з вуст на очі, брови, чоло. Дівочий профіль став символом мого негаснучого інтересу. Незнайомка була для мене «моєю» за один крок. Та цього одного кроку не поспішав робити. Вичікував, дражнячи чи, може, й обманюючи себе.
Парасольку вона більше не губила.
Кожен із нас вперто їздив у своєму вагоні. Я навіть почав це сприймати як умови гри, що матиме фінал. Фінал як початок нової і складнішої партії. Але фіналу якраз і не хотів прискорювати.
Після новорічних свят мене охопила незрозуміла тривога. Я викурював на пероні по кілька сигарет, чекаючи появи незнайомки. Вітер доносив пахощі її парфумів. Це робило дівчину ближчою, ніби вже почуто її голос, відкрито її досі заховані принади, вбрані у слова, адресовані мені.
Голосу ніколи не чув. Одного разу лише уві сні. Напередодні Свята закоханих вона подарувала мені парасольку. Уві сні. От тільки не чорно-білу, а прозору. Дарує і щось каже. Голос, інтонація ще досі бринять в пам’яті. Але самих слів так і не розчув. Що ж вона говорила?
Саме сон підштовхнув мене до рішучих дій. Підійду і скажу:
– Ти мені наснилася.
Це ж правда. Що я втрачав? Нічого. Ніхто ж іще не посягнув на мою свободу! А дівчина була варта того, щоб мій інтерес було переведено й трішки на територію моєї незалежності. Був певен, що відповість взаємністю. В очах читав.
У понеділок по-весняному світило сонце. Чудового настрою не псувала навіть хляпа під черевиками.
Я приїхав на вокзал раніше, ніж звичайно. Навмисно. Ніби оголосив про введення ритуалу стрічання. Чекав, знаючи, що зроблю тепер.
Підійшла електричка, треба було заходити, але незнайомка не з’явилася. Так я лишився того дня ні з чим. І в наступні дні також.
Весна прийшла бурхлива й сонячна. Ось і перший справді теплий дощ.
Але знайомої парасольки я так і не дочекався.
1999
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
