Марисю, та куди тим галактикам до нас - навряд чи вони здатні щось усвідомлювати. А ми з вами - то і є увесь Всесвіт ))
Щодо Хроноса - в тім і весь глум, що час ніяк не упіймаєш. А земляни - так, спочатку поглумляться вволю, а потім уже п'ятами накивають ))
Часом просто стоїш - і дивишся, як усе беззвучно розсипається... от і написалося таке.

Ех, пане Миколо ))
Коли читач ламає голову над віршем - це нормально, вірш не обов'язково розуміти, найчастіше буває досить першого враження ("моє", "не моє", "а не пішов би цей автор лісом...").
А от утнути такий коментар, щоб автор чухав над ним потилицю - це треба вміти ;))
Робочий тиждень тривалістю сім днів сприяє скручуванню звивин у лабіринт. Так що смисл деяких виразів, мабуть, блукатиме там аж до вихідного.
"Я подумаю над цим завтра" (с).

Можна сказати, 1:1. Ваш вірш, мій коментар.
Як не важко буває напружувати м'язи звивин, та це заняття корисне. Я не хотів писати про прозору образотворчість, побудовану за простими схемами, як-от: втомлені ноги-горб на спині-живіт попереду-очі недобачають-руки тремтять. Колгоспні мотиви + той же самий Хронос, що вже догукався Некроса. Причому про цих менеджерів двох вимірів додумую я, а не автор, бо настільки у нього глибока поезія, що без верховних богів читачу у ній нема чого робити.
З Вашою вийшло інакше. Ось образи, а ти, читаче, знаходь скріпи. І я таки знайшов. Кого я впізнав, яка подія - то, як я писав, питання десяте. Головне те, що є над чим думати і воно тулиться докупи. Як Ви бачите, на красотах я не зупинявся, співчутливо не заспокоював. Вірш, на мене, вдався :)

Спробую розкласти по поличках.
З Хроносом дійсно все зрозуміло, йдемо далі.
"А король-то голий" - тобто віднайдена якась істина (вірніше, те, що ЛГ нею вважає на даному етапі). І ця "істина" в тому, що Творцю якось паралельно до всіх метань і мук ЛГ: мовляв, ото швиргануло тебе у цей світ - то сама й розбирайся, шо до чого, а я подивлюся... А воно ж обідно, ну то ЛГ собі й думає: ах, так, да? Тоді який привіт - такий і одвіт, тобі ж без мене теж не солодко буде (сподіваюся), бо всі твої галактики тобі не здатні навіть усміхнутися, не те що добре слово сказати...
Ну от якось так ))

Я десь там в тенетах моєї душі байкар (брехун, вигадник тощо). То я намагався когось упізнати. В цьому я міг не вгадати в дрібницях і стратегічно.
От і вся можлива розбіжність.
З пошанівком,
М.Бояров.

Саме Далі колись примирив мене з самою собою. В юності часто снилися якісь дивні годинники, з якими щось було не в порядку - і відчуття після пробудження були, м'яко кажучи, не найприємнішими. Це тривало доти, поки не трапилась мені на очі картина Далі "Постійність пам'яті" - я побачила, що не в мене одної в голові такий кавардак, і заспокоїлась :))
До речі, спасибі за підказку - міняю ілюстрацію.

А Ви хіба не знаєте, що то не кавардак, а просто інший вимір. І побут його - як психічно-емоційний, так і творчо-вжитковий - це дар, унікальність. Отож бережіть і плекайте. Комплекси - ГЕТЬ!

В інших вимірах легко заблудитися, а варіант примусового повертання у наш грішний світ з допомогою примірки сорочечки з довгими рукавчиками, що зав'язуються на спині, мало кого приваблює ;))
Хоча той же Далі більше вдавав із себе безумного, аніж був ним. Цікавий дядько, хоч і надміру епатажний ))

Ой, то така давнина, що вже й не згадаю, що саме було спочатку ))
Дехто каже, що найпершим було Ніщо - а далі вже все інше по порядку.
А гармонію для початку знайти б та подивитися хоч, що воно таке ))

Точно. А так часом хочеться те право разом із обов'язками комусь передати, а самій так із парочку століть перепочити... Ага, дзуськи - далі таки буде ;))

Нічо не знаю, у нас учора сніг ішов, проти лампи навіть щось крутилося і мело - якщо фантазію включити, дуже навіть на метелицю похоже ;))

І так ясно, що їх безліч - то нащо ж лічити? Є й веселіші заняття на цьому світі ))