Да, сандалі жалко ))
Якщо вибиратися тою дорогою раз у два роки, то можна не те що очерети - ліс там застати.
Приходь, вишняк ще є. Витриманий, крепкий, гріє то шо нада.
Тільки в очерети не лізь, бо там позавчора якийсь дядько чуть не загруз (і чого вночі його туди понесло? Може, від кума чи куми якої вертався) ;)

Коли сидиш у садку серед ночі на засніженому столику, що тільки в голову не лізе ))
Світло є завжди і скрізь, то ми часом очі в землю втупимо - і нічого бачити не хочем... ну, з упертості, чи що :)
Спасибі, що в гості заходите ))

Та я над формою спеціально не задумуюсь - як прийшло, так і записала. В цьому випадку навіть не дуже "причісувала", тому тут присутня деяка аритмія (плач - штука досить ритмічна, але часом переривається схлипами ;) ).
Миші в тому бадиллі влітку цілими виводками шастають. Кіт звик на них там засідати, а зараз регулярно ходить перевіряти (про всяк випадок), і на кожен шурхіт стойку робить ))

Ви дуже тонко все відчули ))
Так, назва мала врівноважити своєю іронією деякий пафос тексту (у мене на пафос алергія - в дитинстві перегодували).
Що ж до закінчення, то, власне, в отих останніх чотирьох рядочках усе й сказано, але без решти було б нецікаво ))
Коли над хатою на дереві жалібно кричить пташка - кажуть, то до чогось не дуже доброго.
А вертання душі до світла - тут уже розумійте як хочете: і як буденне повертання в освітлену кімнату, і як оте, що в кінці земних доріг - до найпершого і вічного світла.
Щось я тут намутила, кажись, аж занадто ))
А вишняк у мене ух який кислий - весь цукор вибродив начисто. Зате міцний, Юля знає ;))

Та за що ж? Спасибі за відвідини ))

Знущаєтесь, да? ;)

«Ой, бывав я в тим садочку,
Та скажу вам всю правдочку:
Ото так
Копають мак.
Он повернул к дубу, прислонил к нему гусли и почесал задней ногой за ухом.
- Труд, труд и труд, - сказал он. - Только труд!
Он снова заложил лапы за спину и пошел влево от дуба, бормоча:
- Дошло до меня, о великий царь, что в славном городе Багдаде жил-был портной, по имени… - Он встал на четвереньки, выгнул спину и злобно зашипел. - Вот с этими именами у меня особенно отвратительно! Абу… Али… Кто-то ибн чей-то… Н-ну хорошо, скажем, Полуэкт. Полуэкт ибн… мнэ-э… Полуэктович… Все равно не помню, что было с этим портным. Ну и пес с ним, начнем другую…
Я лежал на подоконнике и, млея, смотрел, как злосчастный Василий бродит около дуба то вправо, то влево, бормочет, откашливается, подвывает, мычит, становится от напряжения на четвереньки - словом, мучается несказанно. Диапазон знаний его был грандиозен. Ни одной сказки и ни одной песни он не знал больше чем наполовину, но зато это были русские, украинские, западнославянские, немецкие, английские, по-моему, даже японские, китайские и африканские сказки, легенды, притчи, баллады, песни, романсы, частушки и припевки.
Склероз приводил его в бешенство, несколько раз он бросался на ствол дуба и драл кору когтями, он шипел и плевался, и глаза его при этом горели, как у дьявола, а пушистый хвост, толстый, как полено, то смотрел в зенит, то судорожно подергивался, то хлестал его по бокам. Но единственной песенкой, которую он допел до конца, был «Чижик-пыжик», а единственной сказочкой, которую он связно рассказал, был «Дом, который построил Джек» в переводе Маршака, да и то с некоторыми купюрами.
Постепенно - видимо, от утомления - речь его обретала все более явственный кошачий акцент. «А в поли, поли, - пел он, - сам плужок ходэ, а… мнэ-э… а… мнэ-а-а-у!.. а за тым плужком сам… мья-а-у-а-у! сам господь ходэ или бродэ?..» В конце концов он совершенно изнемог, сел на хвост и некоторое время сидел так, понурив голову. Потом тихо, тоскливо мяукнул, взял гусли под мышку и на трех ногах медленно уковылял по росистой траве».

Звиняйте за таку здоровецьку цитату, але не могла втриматись ))
Вчений кіт став мені набагато більше подобатися, коли перекочував до Стругацьких - і не в останню чергу через українські пісеньки в його виконанні :))

А що ж я зроблю, якщо вірші не пишуться, коли мені весело?
Прийдеться, мабуть, спеціально для тебе щось веселеньке утнути. Але не факт, що то буде вірш ;)
Дякую :)

Грені, та мені теж переважно сумне пишеться)). але давай, утинай щось і веселеньке, нехай буде і не вірш :)