ПІСНЯ МАЛОГО МИСЛИВЦЯ

Мор-Павич ще не тріпоче й Мавп не долинає крик,
Й не шугає вниз ще Чіль, Шуліка-Птах;
В Джунглях тихе чуть зітхання, тінню хтось майнув і зник --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

Й куди погляду не кинь, виповза, крадеться тінь
Й шепіт лине, хоч німотно на устах;
Й на чолі вологий слід поту, й ти раптово зблід --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

Не зійшов ще над горою місяць, скель не осяйнув,
Й стежка не блищить ще іскрами в слідах;
Ти ж позаду себе чуєш -- засопів хтось чи зітхнув:
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

На коліно! Лук візьми й шли стрілу навстріч пітьмі,
І списа метни туди, де шум в кущах!
Та нема вже сил в руці й зник рум'янець на щоці --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

Як здійметься раптом буря й з тріском дерево впаде,
Й злива хлине, мов обрушивсь неба дах,
Й, гуркіт грому заглушивши, інше щось реве й гуде --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

Й вже озера, де ямки, -- й валуни несуть струмки,
Й блискавки сліпуче сяють в небесах;
Й завмира у горлі звук, й лиш у грудях серця стук
Вторить: Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

* * *

Амазонкою не плавав
І в Бразилії не був,
Хоч і ходять пароплави,
Що їх назв ще не забув.

Щотижня з Саутгемптона
Прямують в даль морів;
Й пливуть вони до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
І я хотів би в Ріо,
Як ще не постарів!

Ще не бачив ягуара
Й броненосця -- стеж-не-стеж;
Ніс в броні -- чи ж не примара?
Глянуть варто б -- але де ж?

Не побувавши в Ріо,
Де ще дива ці зріть?
Скоріш пливти до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
О, як я хочу в Ріо
Перш, аніж постаріть!

Колискова морському котику

Люлі, мій любий, ніч нас голубить,
Зблиски зелені спалахують в тьмі;
Й місяця сяйво буде не зайве:
Видно, як в хвиль ямках ніжимось ми.
Вушком до вушка -- з хвиль нам подушка,
Втомлені лапки на грудях згорнем;
Буря минула -- геть йди, акуло! --
В моря долонях ласкавих заснем.

* * *

Не було ще цариці, як Балкіс,
Й повік, мабуть, таку не знайти;
Та Балкіс із бабкою розмовляла
Так, ніби з подругою ти.

Не було ще царя, як Соломон,
Відколи цей світ почавсь;
Та Соломон до бабки звертався
Так, мов до тебе я озвавсь.

Вона була царицею Шеви,
А він був Азії царем, --
Та з бабками вони розмовляли,
Як і ми, коли в лузі йдем.