ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ПІСНЯ МАЛОГО МИСЛИВЦЯ
Мор-Павич ще не тріпоче й Мавп не долинає крик,
Й не шугає вниз ще Чіль, Шуліка-Птах;
В Джунглях тихе чуть зітхання, тінню хтось майнув і зник --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
Й куди погляду не кинь, виповза, крадеться тінь
Й шепіт лине, хоч німотно на устах;
Й на чолі вологий слід поту, й ти раптово зблід --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
Не зійшов ще над горою місяць, скель не осяйнув,
Й стежка не блищить ще іскрами в слідах;
Ти ж позаду себе чуєш -- засопів хтось чи зітхнув:
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
На коліно! Лук візьми й шли стрілу навстріч пітьмі,
І списа метни туди, де шум в кущах!
Та нема вже сил в руці й зник рум'янець на щоці --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
Як здійметься раптом буря й з тріском дерево впаде,
Й злива хлине, мов обрушивсь неба дах,
Й, гуркіт грому заглушивши, інше щось реве й гуде --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
Й вже озера, де ямки, -- й валуни несуть струмки,
Й блискавки сліпуче сяють в небесах;
Й завмира у горлі звук, й лиш у грудях серця стук
Вторить: Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
* * *
Амазонкою не плавав
І в Бразилії не був,
Хоч і ходять пароплави,
Що їх назв ще не забув.
Щотижня з Саутгемптона
Прямують в даль морів;
Й пливуть вони до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
І я хотів би в Ріо,
Як ще не постарів!
Ще не бачив ягуара
Й броненосця -- стеж-не-стеж;
Ніс в броні -- чи ж не примара?
Глянуть варто б -- але де ж?
Не побувавши в Ріо,
Де ще дива ці зріть?
Скоріш пливти до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
О, як я хочу в Ріо
Перш, аніж постаріть!
Колискова морському котику
Люлі, мій любий, ніч нас голубить,
Зблиски зелені спалахують в тьмі;
Й місяця сяйво буде не зайве:
Видно, як в хвиль ямках ніжимось ми.
Вушком до вушка -- з хвиль нам подушка,
Втомлені лапки на грудях згорнем;
Буря минула -- геть йди, акуло! --
В моря долонях ласкавих заснем.
* * *
Не було ще цариці, як Балкіс,
Й повік, мабуть, таку не знайти;
Та Балкіс із бабкою розмовляла
Так, ніби з подругою ти.
Не було ще царя, як Соломон,
Відколи цей світ почавсь;
Та Соломон до бабки звертався
Так, мов до тебе я озвавсь.
Вона була царицею Шеви,
А він був Азії царем, --
Та з бабками вони розмовляли,
Як і ми, коли в лузі йдем.
Мор-Павич ще не тріпоче й Мавп не долинає крик,
Й не шугає вниз ще Чіль, Шуліка-Птах;
В Джунглях тихе чуть зітхання, тінню хтось майнув і зник --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
Й куди погляду не кинь, виповза, крадеться тінь
Й шепіт лине, хоч німотно на устах;
Й на чолі вологий слід поту, й ти раптово зблід --
Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
Не зійшов ще над горою місяць, скель не осяйнув,
Й стежка не блищить ще іскрами в слідах;
Ти ж позаду себе чуєш -- засопів хтось чи зітхнув:
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
На коліно! Лук візьми й шли стрілу навстріч пітьмі,
І списа метни туди, де шум в кущах!
Та нема вже сил в руці й зник рум'янець на щоці --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
Як здійметься раптом буря й з тріском дерево впаде,
Й злива хлине, мов обрушивсь неба дах,
Й, гуркіт грому заглушивши, інше щось реве й гуде --
Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!
Й вже озера, де ямки, -- й валуни несуть струмки,
Й блискавки сліпуче сяють в небесах;
Й завмира у горлі звук, й лиш у грудях серця стук
Вторить: Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!
* * *
Амазонкою не плавав
І в Бразилії не був,
Хоч і ходять пароплави,
Що їх назв ще не забув.
Щотижня з Саутгемптона
Прямують в даль морів;
Й пливуть вони до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
І я хотів би в Ріо,
Як ще не постарів!
Ще не бачив ягуара
Й броненосця -- стеж-не-стеж;
Ніс в броні -- чи ж не примара?
Глянуть варто б -- але де ж?
Не побувавши в Ріо,
Де ще дива ці зріть?
Скоріш пливти до Ріо
(В Бразилію до Ріо), --
О, як я хочу в Ріо
Перш, аніж постаріть!
Колискова морському котику
Люлі, мій любий, ніч нас голубить,
Зблиски зелені спалахують в тьмі;
Й місяця сяйво буде не зайве:
Видно, як в хвиль ямках ніжимось ми.
Вушком до вушка -- з хвиль нам подушка,
Втомлені лапки на грудях згорнем;
Буря минула -- геть йди, акуло! --
В моря долонях ласкавих заснем.
* * *
Не було ще цариці, як Балкіс,
Й повік, мабуть, таку не знайти;
Та Балкіс із бабкою розмовляла
Так, ніби з подругою ти.
Не було ще царя, як Соломон,
Відколи цей світ почавсь;
Та Соломон до бабки звертався
Так, мов до тебе я озвавсь.
Вона була царицею Шеви,
А він був Азії царем, --
Та з бабками вони розмовляли,
Як і ми, коли в лузі йдем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0872 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0872 seconds