ЯКЩО

Якщо спокійний ти, коли в тривозі --
Й за це тебе ще й ганять -- всі навкруг;
Як певен ти в собі, хоча не в змозі
В тебе повірить і найближчий друг;
Якщо, ждучи, терпіння не втрачаєш,
Й брехню брехнею не змагав щораз,
Й ненавистю ненависть не стрічаєш,
Й це без позерства все й без мудрих фраз; --

Якщо, мрій повен, бранцем їх не став ще
Й, постійно в думах, їх не взяв за ціль;
Якщо, і успіх, і невдачу знавши,
Однаково сприймав і втіху, й біль;
Якщо змовчать вмів, як правдивим словом
Твоїм морочив шельма простаків;
Чи, втративши, міг відновити знову
Все, що збиралось протягом років; --

Якщо ти можеш в радісній надії
На карту все поставить в одну мить
Й, програвши, буть готовим знов до дії,
Й про втрачене ніколи не жаліть;
Якщо ти здатен серце, нерви, тіло
Служить собі заставить і тоді,
Як згасло в грудях й те, що ледве тліло,
Й ще тільки Воля спонукає: "Йди!"; --

Якщо буть чесним можеш із юрбою
І, з королями стрівшись, не лестить;
І другу й ворогу, самим собою
Лишившись, про помилки їх звістить;
Якщо ти можеш кожну мить в хвилині
Потратить для досягнення мети, --
Земля й на ній все -- вже твої віднині
Й, більш того, сину мій -- Людина ти!

* * *

Трони, й міста, й держави
В Часу очах
Майже те саме, що й трави:
День ще -- й вже прах.
Травам знов колихатись
На радість нам;
З тліну й руїн здійматись
Так же й містам.

Чи ж, розцвівши сьогодні,
Знає нарцис
Про зим вітри холодні,
Як в сяйві вись?
Ні, бо й зріть не бажає
В природі змін:
Сім своїх днів вважає
Вічністю він.

Час потурає людям,
Землі синам:
В славі безсмертні будем --
Мариться нам.
Й біля могил, де тлінню
Йде уже лік,
Хваляться тінь із тінню:
"Труд наш -- навік!"

СІОН

Сторожові Сіону
Не завжди при мечі --
Йдуть з ним на охорону
Хіба що лиш вночі,
Бо впевнені в Сіоні --
Що святість вся у нім --
Й вартують у Сіоні,
Й жартують у Сіоні,
Й фліртують у Сіоні
Вони на втіху всім.

А вартові Ваала
Пильнують кожну мить,
Й за муку служба стала --
Дратує їх і злить,
Бо вже раби Ваала,
Хоч жертви ці й дарма:
Згадають про Ваала --
Й страждають з-за Ваала,
Й ридають з-за Ваала,
І втіхи їм нема.

Підемо ж до Сіону:
Наш вибір це -- не страх!
Живі, шикуйсь в колону!
Візьмім і мертвих прах,
Бо дружби дух в Сіоні --
Й кому б він був не люб:
Присісти у Сіоні,
Й поїсти у Сіоні,
Й піднести у Сіоні
Ще й келишок до губ!

* * *

Як з тюбиків останні краплі фарб на земне тло упадуть,
Як зблякнуть кольори і древні, а критики, і юні, вмруть, --
Ми ще спочинем -- це не зайве -- принаймні еру або дві,
Аж поки Майстер не звеліє дать світу обриси нові.

Й щасливі праведники будуть, розсівшись в кріслах золотих:
В десятки льє полотна їхні, з комет хвостатих пензлі в них;
Петро, Павло і Магдалина святі їм будуть позувать;
Й трудитись хоч не менш епохи -- але не будем втоми знать.

Й лиш Майстер може похвалить нас, і Він лиш може дорікнуть;
Труд кожного не ради слави чи щоб борги комусь вернуть,
А із-за радості Творіння, щоб найповніше він розкрив,
Як бачить сам те все, що й Майстер натхненно так колись творив.

ПРОХАННЯ

Якщо хоч в чомусь вам поміг
Тим, що в житті створив, --
В цю ніч я б спать спокійно ліг
Й вже б вічний сон зморив.

Коли ж, як час якийсь мине,
Вам в спомині б ожив, --
Запитуйте вже про мене
Лиш в книг, що залишив.