НАРЦИСИ

Самотній брів, мов хмарка в небі,
Що плине в далеч голубу,
Як враз побачив обіч себе
Нарцисів золотих юрбу;
Біля води, де вітерець,
З-попід дерев зійшлись в танець.

Суцільним пасмом, наче зорі,
Що у Чумацький Шлях злились,
І, як сам берег, неозорі,
Вони вздовж озера тяглись;
Сплітав голівки у вінок
Їх тисячами цей танок.

І хвилі в танці теж, та їхній
Затьмарив квітів жвавий гурт;
Поете, смуток твій невтішний
Розвіє їх веселий спурт!
Я лиш дививсь, ще знать не міг:
Це скарб мій, ось він -- біля ніг.

Бо варто очі лиш зімкнуть
В задумі, як видіння ті
У душу спомином сяйнуть
В моїй блаженній самоті;
І серце в радості без меж
З нарцисами танцює теж.

САМОТНЯ ЖНИЦЯ

На неї глянь, одну у полі,
Самотню дівчину оту,
Що жне, співаючи на волі,
Й спинись, забудь про суєту.
Зріза й кладе пучечки жита,
Й лунає пісня сумовита.
Прислухайсь -- простір нив і лук
Вже переповнює цей звук!

Чи міг би й солов'їний спів
Милішим буть мандрівнику,
Як тінь оази врешті зрів
Серед Аравії піску?
Й зозулі голосом лани
Чи б так озвучив шал весни,
Шлючи відлуння в даль морів
Довкіл Гебридських островів?

І хто б сказав -- про що цей спів?
В нім, може, смутком лине ввись
Печальний спомин давніх днів
Про битви, що були колись?
Чи, може, цей мотив ввібрав
Журбу й жалі недавніх справ?
Сум, спомин, втрати, біль, любов --
Все, що було й буть може знов.

Здалось: цим звукам в полі тісно,
Й що без кінця бриніти їм;
Й зрів, як вона у праці й пісні
Схилялась над серпом своїм.
Я слухав, співом тим проймавсь
Й коли на горб вже підіймавсь;
Й тій музиці, що ніс мій слух, --
Вже більш їй не торкнутись вух.

ВЗІРЦЕВА ЖІНКА

Блаженством видалась уяві
Вона при першій своїй з'яві,
Ввірвавшись у моє життя,
Щоб стать окрасою буття.
Мов дві зорі, сіяють очі,
Її ж волосся -- морок ночі;
А ніжні руки, стан стрункий --
Мов ранок навесні п'янкий.
Блаженства й радості печать,
Щоб мріять, прагнуть, зустрічать.

В ній поєдналось для мене
Небесне все і все земне;
Прекрасна в радості і в гніві,
У її кроках -- поступ Діви;
Де шия й груди білосніжні,
Зійшлись там втіхи й зваби ніжні.
Краса така й такі чесноти
Не для буденної роботи,
Й принади ці не для усіх:
Любов, цілунки, сльози, сміх.

І чим пильніш я придивлявсь,
Тим більш до неї прихилявсь.
Розмови щирі і відверті
Про таїну життя і смерті;
Така довіра й розуміння,
Азарт, терплячість, сила, вміння.
Взірцева жінка, щоб жаліть,
Застерігать, втішать, веліть;
Земна, та в радості й журбі
Щось має ангельське в собі.