Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Вільяма Вордсворта
Вільям Вордсворт Люсі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вільям Вордсворт Люсі
1
Шаленство пристрасті я знав,
Але про це не всім,
А лиш тому, хто сам стенав
В коханні, розповім.
Коли любив її, весь світ
Мені благоволив:
Долав шлях до її воріт --
І місяць поруч плив.
Відвести погляд вже не міг
Від нього в вишині,
А кінь мій по стежках тих біг,
Що дорогі мені.
Й де горб -- по схилу сад здіймавсь;
І як були вже в нім,
Все місяць більш і більш схилявсь
В той бік, де Люсін дім.
В полоні мрій душа моя,
Блаженством їх впивавсь;
В зачаруванні стежив я,
Як місяць опускавсь.
За кроком крок долав свій шлях
Мій кінь: до нього звик, --
Як раптом за будинку дах
Яскравий місяць зник.
Й чого лиш у думках нема,
Що їх любов збере:
"О Боже! -- відчай обійма, --
А що, як Люсі вмре?!"
2
Серед неходжених доріг
Жила вона між трав;
Нікого, хто б звеличить міг,
Й лиш кілька, хто б кохав.
Фіалка, де лиш камінь й мох,
Сховавшись від очей;
Зоря самотня між кількох,
Що світять в тьмі ночей.
Відлюдниця -- й чи взнає хто,
Що Люсі вже не буть
Й лежать в могилі їй, та -- о! --
Мені це не забуть.
3
У мандрах день за днем минав:
Блукав на чужині;
До тих пір, Англіє, й не знав,
Як люба ти мені.
В минулім туга й смуток мій;
Вже вдруге не ступлю
На берег інший, бо я твій
Все більш і більш люблю.
Тут серце між горбів твоїх
Взяла у свій полон
Та, що у споминах моїх, --
Твій вона пряла льон.
Являв твій ранок, тьма ж ночей
Ховала Люсін сад;
Й твій луг став для її очей
Останньою з відрад.
4
Цвіла під сонцем пару літ
Й Природа мовила: "Цей квіт,
Найкращий на землі,
Дівча це я собі візьму,
Щоб тішить лиш мене йому,
Й забуду про жалі.
За подругу я стану їй,
Моїй обранці дорогій,
Й нам разом зріть вже даль
Земну й небесну із цих пір
З хащ і галявин, з долу й гір
Й знать радість і печаль.
Подібно фавнові-божку
Хай бігає по моріжку
Чи по горбах стриба;
Для неї пісня вітерця,
Й полів задума, й тиша ця,
І радість ця, й журба.
Хмаринок-пав пливти юрбі
Для неї, й гнутися вербі,
Й воді спинять свій плин;
І навіть грізний буревій
Для неї втишить норов свій
Й проллє дощ із перлин.
Очам її -- рій зір, для вух --
Пташиний спів; потішать слух,
Дзюркочучи, струмки;
Вечірні шепіт, шурхіт, шум
У сутінках навіють сум,
Вливаючись в думки.
Блаженства ці, якби збулись,
Її здійняли б в таку вись,
Де краще, ніж в раю.
Про це я Люсі розповім,
Як буду разом з нею в тім
Щасливому краю."
Сказала так Природа -- й смерть
Забрала Люсі, й повен вщерть
Я спомином одним,
Де вись небесна й даль земна,
В які навік пішла вона --
І жить, і вмерти з ним.
5
Зборовши страх, пливу в імлі
Житейської ріки, --
Над тою ж, що в сирій землі,
Не владні вже роки.
Не спать, не встать, не застелять,
Не чуть й не бачить їй --
З камінням й травами кружлять
В постелі вже земній.
Шаленство пристрасті я знав,
Але про це не всім,
А лиш тому, хто сам стенав
В коханні, розповім.
Коли любив її, весь світ
Мені благоволив:
Долав шлях до її воріт --
І місяць поруч плив.
Відвести погляд вже не міг
Від нього в вишині,
А кінь мій по стежках тих біг,
Що дорогі мені.
Й де горб -- по схилу сад здіймавсь;
І як були вже в нім,
Все місяць більш і більш схилявсь
В той бік, де Люсін дім.
В полоні мрій душа моя,
Блаженством їх впивавсь;
В зачаруванні стежив я,
Як місяць опускавсь.
За кроком крок долав свій шлях
Мій кінь: до нього звик, --
Як раптом за будинку дах
Яскравий місяць зник.
Й чого лиш у думках нема,
Що їх любов збере:
"О Боже! -- відчай обійма, --
А що, як Люсі вмре?!"
2
Серед неходжених доріг
Жила вона між трав;
Нікого, хто б звеличить міг,
Й лиш кілька, хто б кохав.
Фіалка, де лиш камінь й мох,
Сховавшись від очей;
Зоря самотня між кількох,
Що світять в тьмі ночей.
Відлюдниця -- й чи взнає хто,
Що Люсі вже не буть
Й лежать в могилі їй, та -- о! --
Мені це не забуть.
3
У мандрах день за днем минав:
Блукав на чужині;
До тих пір, Англіє, й не знав,
Як люба ти мені.
В минулім туга й смуток мій;
Вже вдруге не ступлю
На берег інший, бо я твій
Все більш і більш люблю.
Тут серце між горбів твоїх
Взяла у свій полон
Та, що у споминах моїх, --
Твій вона пряла льон.
Являв твій ранок, тьма ж ночей
Ховала Люсін сад;
Й твій луг став для її очей
Останньою з відрад.
4
Цвіла під сонцем пару літ
Й Природа мовила: "Цей квіт,
Найкращий на землі,
Дівча це я собі візьму,
Щоб тішить лиш мене йому,
Й забуду про жалі.
За подругу я стану їй,
Моїй обранці дорогій,
Й нам разом зріть вже даль
Земну й небесну із цих пір
З хащ і галявин, з долу й гір
Й знать радість і печаль.
Подібно фавнові-божку
Хай бігає по моріжку
Чи по горбах стриба;
Для неї пісня вітерця,
Й полів задума, й тиша ця,
І радість ця, й журба.
Хмаринок-пав пливти юрбі
Для неї, й гнутися вербі,
Й воді спинять свій плин;
І навіть грізний буревій
Для неї втишить норов свій
Й проллє дощ із перлин.
Очам її -- рій зір, для вух --
Пташиний спів; потішать слух,
Дзюркочучи, струмки;
Вечірні шепіт, шурхіт, шум
У сутінках навіють сум,
Вливаючись в думки.
Блаженства ці, якби збулись,
Її здійняли б в таку вись,
Де краще, ніж в раю.
Про це я Люсі розповім,
Як буду разом з нею в тім
Щасливому краю."
Сказала так Природа -- й смерть
Забрала Люсі, й повен вщерть
Я спомином одним,
Де вись небесна й даль земна,
В які навік пішла вона --
І жить, і вмерти з ним.
5
Зборовши страх, пливу в імлі
Житейської ріки, --
Над тою ж, що в сирій землі,
Не владні вже роки.
Не спать, не встать, не застелять,
Не чуть й не бачить їй --
З камінням й травами кружлять
В постелі вже земній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
