В жовтні 1944го року на Закарпатті сталася серія потужних вибухів , від яких здригалося все довкілля . Злітали в повітря арочні , металевої конструкції мости – красені . Злетів у повітря і міст у Мукачеві та біля села Зняцьово . Після війни ширилася офіційна версія , що мости висаджували у повітря німці , аби таким чином затримати стрімкий наступ Радянської армії . Але це було зовсім не так . Мені достовірно відомо , що принаймні два уже згадані вище мости в Мукачеві та Зняцьові висадила в повітря підпільна група диверсантів із числа жителів Мукачева . Керував групою Василь Юрієвич Курта , що проживав у Деповському провулку – 32 міста Мукачево , район Борок телепу . До складу групи входили також Андрій Глуханіч за прізвиськом Карабіньош , та його жінка Юлішка , котрі проживали по вулиці Духновича .
Вибухові пристрої виготовляв Глуханіч , бо він був не тільки хорошим слюсарем , але і , як тоді казали , « езер мештер», тобто майстер на всі руки . Обоє і Василь Курта , і Андрій Глуханіч родом із Червеньова , були хорошими друзями , однодумцями , соратниками по комсомолу , а потім і по компартії Чехословаччини (КПЧ) , не останніми особами у крайовому комітеті комсомолу та КПЧ . Завдання підірвати мости вони отримали через підпільників від радянського військового командування . Доцільність підриву мостів їм пояснили тим , що ніби німці мають намір вивезти з Мукачева різне устаткування і обладнання із заводів і фабрик , а також різні матеріальні цінності .За виконання поставленого їм завдання хлопці взялися з ентузіазмом і виконали його бездоганно . Але скоро переконалися у марності підриву і того ризику , якому піддавали себе і свої родини . Німці відступали так поспішно , що їм було не до цивільного устаткування . Вони часто навіть кидали своє військове спорядження . Про свої тактичні промашки мабуть зрозуміло і радянське військове командування . Його можна було навіть кваліфікувати як злочин . Зразу після визволення Мукачева хлопців викликали куди треба і під страхом смерті примусили мовчати . Андрій Глуханіч після встановлення радянської влади на Закарпатті трагічно загинув . Його жінка Юлішка по чоловікові прожила ще сорок п’ять років у самотності , бо була бездітна . Василь Курта прожив ще трохи довше і перед смертю розкрив мені цю таємницю за сімома печатками . На його подальшій долі я б хотів зупинитися трохи детальніше .
Родився він у селі Червеньові 1909го року у родині заможного але багатодітного селянина Курти Юрія Ілліча . Був він другим сином у родині . Його батько , як на той час був досить освітченим , - закінчив ще на початку двадцятого століття , уже будучи дорослим , сільськогосподарську школу у селі Домбоки і отримав , як за сучасною кваліфікацією спеціальність зоотехніка – пасічника . Був у хороших , дружніх стосунках з видатним ученим тогочасності Теодором Легоцьким , котрий певний час проживав у Домбоках . Умісно буде сказати , що Домбоківська сільськогосподарська школа згодом була переведена в Мукачево , потім реформована в сільськогосподарський технікум , який успішно діє і по нині .
Батько Василя був у селі не аби яким активістом . За його безпосередньої участі у Червеньові ще у двадцятих роках було відроджене православ’я . Він заснував у Червеньові і був першим головою « общества підкарпатських русинов імені Олександра Духновича . Секретарем «общества» був Юричко Митро за прізвиськом – Пацкан . Був одним із організаторів місцевого осередку «просвіти . Очолював «просвіту» той-же Юричко Митро , до речі теж випускник сільськогосподарської школи . Організував першу в селі публічну бібліотеку ,якою завідував все той же Юричко . Певний час був церковним кураторм і
фундатором . І нарешті був засновником разом із братами Решетарями , комуністичного осередку , був першим його секретарем . Сучаснику (між іншим як і мені ) , в голові на вкладається , як можна було одній людині симпатизувати таким різним , навіть протилежним ідеям як «русинство» і «просвіта , церковне кураторство і комунізм . Але дійсність була саме такою . Так що ж привело старого Курту на шлях комуністичних ідей ? Комуністична пропаганда !
Народивши девятеро дітей , восьмеро з яких дожило зрілих років , старий Курта задумувався над тим , що діти ростуть , скоро почнуть одружуватися , треба буде їм виділяти окремі господарства , А його маєтку ледве вистачить , аби поділити по декілька гектарів на кожного . А там онуки підростуть і знову переділ . Комуністи ж обіцяли всім , хто з ними дати землю , при чому задарма . Старий Курта повірив цій пропаганді , вважаючи бажане за дійсне . Повірив не задумуючись , - де комуністи візьмуть землю , адже в Червеньові більшість людей була малоземельною . Старий Курта так пройнявся комуністичними ідеями , ідеями створення комуністичного раю на землі , що і всіх своїх дітей виховав в комуністичному дусі . Та прозріння не забарилося . Уже коли йому було вісімдесят років , було це у кінці п’ятдесятих років двадцятого століття , я його спитав , коли він переконався у невідповідності комуністичної пропаганди з дійсністю . Він відповів , що скоро , після встановлення радянської влади на Закарпатті . Особливо коли окружком партії направив у село свого працівника , в минулому відомого на всю область конокрада , аби той учив народ , як треба правильно жити . Потім , коли на державні та партійні посади почали призначати теж відомих « живанів» . Остаточно розчарувався у сорок девятому році під час тотальної колективізації , коли був відібраний останній шматок землі , купленої за гроші , зароблені пекельною працею на шахтах Америки .

Як тут не згадати такий факт . Жінка старого Курти , Марія Андріївна під час колективізації була секретарем партійного комітету села . На обласній партійній конференції вона виступила з рішучим протестом проти насильницької колективізації . Це зафіксовано документально . Одному богу відомо , як її за це не покарали . Скоріше за все рішили що баба є баба , що з неї візьмеш . Від активної роботи старий Курта відійшов , але в партії залишився . Помер у шістдесятому році . Це були перші комуністичні похорони в Червеньові . Прощатися з його прахом прийшли старі соратники по партії , про яких між іншим , молода генерація комуністичних лідерів почала чомусь забувати . Прийшли члени родини Івана Туряниці , жінка Олекси Борканюка , дочка Івана Локоти , Варга Петро – колишній працівник Комінтерну в Москві , та інші .
Прозріли і старші сини старого . Найстарший Михайло у сороковому році , як і тисячі закарпатців , перебрався до Радянського Союзу , де на власній шкурі випробував радянську дійсність . Роззброївши і зв’язавши двох охоронців табору , куди його запроторили , він випустив невільників і сам утік . Ховаючись від КГБістів по лісах потрапив до
«бандерівського» підпілля , за що у сорок восьмому році його вбили у львівській тюрмі . Третій син Юрко перебуваючи із 1941 по 1947 рік у радянських таборах , теж мав добру нагоду зазнати щедрість радянського раю . Четвертий син Іван загинув в боях у Словаччині будучи добровольцем Радянської армії .
А Василь з якого я розпочав ? Василь у тридцятих роках був активним функціонером , спочатку комсомолу , а потім і крайкому КПЧ . Був скарбником , відповідальним за випуск та розповсюдження газет , та іншої друкованої продукції , та інше . Після окупації краю мадярськими військами , як не благонадійний , був арештований , кинутий до в’язниці , катований . Його арештовували двічі . Після відсидки положеного строку був відпущений без права виїзду з Мукачева .Цікава деталь його першого арешту . В березні 1939 го року Василь Курта організував колону велосипедистів , біля п’ятдесяти чоловік , з числа мукачівської робітничої молоді , котрі на велосипедах мали проїхати з Мукачева через Берегово , Виноградово і до Хусту для підтримки Сойму , що там мав відбутися і проголосити незалежність Карпатської України . Вони несли транспаранти та лозунги , а в деяких населених пунктах організовували стихійні мітинги . Неймовірно але факт . Один з керівників крайкому КПЧ організовує мітинги на підтримку волошинців . Не треба забувати , той факт що першими особами тодішнього крайкому КПЧ були вихідці з гуцулщини - це Іван Локота , Олекса Борканюк та інші котрі радше симпатизували українофілам на чолі з батьком Волошином , а ніж русофілам на чолі з батюшком Фенциком . Комуністи краю розгорнули були непримиренну боротьбу з русинством та русофільством . На кожному кроці , при кожній нагоді вони критикували та висміювали Стефана Фенцика , навіть придумали були пісню в якій були такі слова :

Їхав Фенцик в Америку Як вернувся з Америки
Нахапати доларів Тай залишив бороду
Аби міг обманути Ходив брешучи по селах
Селян та робітників Я спаситель народу ……
Повертаючись із Хуста колона велосипедистів у Виноградові попала до рук мадярських військ , що вже зайняли були місто . Інших відпустили , Василя , як організатора , арештували . Це був перший його арешт . Потім був ще , коли його як не лояльного до мадярської влади , як такого , що займався анти мадярською пропагандою кинули до концтаборів на кілька років . З перших днів визволення Мукачева від мадярських та німецьких військ був призначений начальником народної міліції . На цій посаді пробув кілька днів . Справа була така . У тилу радянських військ , на звільнених територіях орудувала така військово – каральна структура , як СМЕРШ ( смерть шпіонам) . Задачею цієї структури було – виявлення та знищення у тилу радянських військ шпіонив та диверсантів . Командував СМЕРШем горезвісний Мехліс . Цілий день розроблявся план ліквідації шпигунських банд . Ввечері наказали Василю Курті з його міліціонерами їхати разом із смершівцями у села Німецька Кучава та Верхній Коропець , щоб арештувати німецьких шпигунів . Коли СМЕРШівці почали зганяти «шпигунів» у одну з єврейських хат що була порожньою , то виявилося що Василь багатьох із них знає в лице . Це були прості селяни , хороші трударі , ніякі не шпигуни . Основною їх провиною було те , що народилися німцями . Ранком Василь , що все ще перебував від побаченого в шоковому стані , кинув на стіл начальнику табельну зброю , посвідчення і партійний квиток . На цьому закінчилася його службова та партійна кар’єра . За такий зухвалий вчинок могла закінчитися плачевно у беріївських катівнях , якби не покровительство добрих друзів – Івана та Омеляна Ваш , котрі на той час уже були першими особами краю .
Закінчив свій трудовий шлях Василь Курта тим , з чого і почав . Ще п’ятдесят років після цього працював кравцем спочатку в артілі імені Крупської , що по вулиці Латоричній . До речі
, на протязі довгих років завідувачем цієї артілі була жінка відомого політичного діяча Олекси Борканюка – Ціка . Після виходу на пенсію продовжував займатися любимою справою вдома на Борок-телепі . Коли я його запитав : « стрику , коли саме ви розчарувалися в комуністичних ідеях ?» Він відповів : « Ніколи! Комуністичні ідеї самі по собі хороші . Я розчарувався в її лідерах . Коли на Закарпатті запахло «штатарією» ( воєнною диктатурою) то всі компартійні лідери старшої генерації заховалися по норах як миші , або повтікали за кордон залишивши народ , за якого на словах так уболівали , на презволяще . Хіба то були справжні комуністи ? Або коли мої діти були голодні , кремлівські вожді клали народні гроші на свої рахунки у швейцарські банки . То це така була справедливість ? Або хіба то чесно коли зараз прославляють і присвоюють звання Героя Радянського Союзу людині яка не зробила жодного , повторюю, жодного пострілу у бік фашистів . Маю на увазі Олексу Борканюка , неперевершеного майстра молотити на «пусто» язиком.. Я знаю , що говорю , бо знав його особисто не один рік . Або коли до неба підносять одного відомого «партизана» із Бабичів , бойовим подвигом , якого є хіба те , що ховаючись від призову до мадярського війська зробив у лісі колибу . Або коли підірвані нами ешелони приписують як заслугу не знати кому . А чому ? А тому що ми критично ставилися до встановленого в краї режиму !»
Ось таким він був скромний кравець Лоці-бачі з Борок телепу .

2013