Після свого воскресіння, перед тим як вознестися на небо, Ісус наказав своїм учням збиратися по двоє і йти по цілому світові, та проповідувати Святе Євангеліє – Благую вість. Перед тим , як розійтися, в Єрусалимі на них зійшов Дух Святий у вигляді полум’яних язиків, після чого вони могли розмовляти на всіх мовах світу. Після двох років проповідування у Римській імперії, яка займала все побережжя Середземного та Чорного морів і простягалася аж до Атлантичного океану, апостоли Петро з Павлом вирішили, що центральна та північно-східна Європа, теж достойна почути слово Боже. Вони зібралися І вирушили в дорогу. Йшли вони , де пішки із села на село, де на човнах, а часто і вбрід через річки. Так, за кілька років мандрувань вони нарешті прийшли на Закарпаття. Ходячи із села на село, вони на якийсь час зупинилися у селі Зняцьово. Правда, тоді ще воно так не називалося. Тоді воно мало іншу, теж гарну назву – Куяво. Ця гарна назва збереглася і до тепер. Тепер Куяво це південна частина села. Прийшовши під вечір у село, вони почали придивлятися до хатин. Побачили най більшу, зайшли у двір і попросилися переночувати. У цій хаті жив староста села. Був він чоловіком середніх літ, десь біля п’ятдесят років. Але голова, борода , уси у нього були сіді, сіді, як полонина зимою. Його так і прозвали – Сідун. До слова буде сказано, Сідуни і досі проживають не тільки у Зняцьові, а і в сусідніх селах. Тоді в сиву давнину у русинів була звичка давати людям прізвища за кольором волося, за родом їх занять, за іншими ознаками. Тому-то в наших селах не мало таких прізвищ , як Сідун, Сірак, Білей, Чорничко, Зеленко, Білобаусий, Барна(брюнет), Кишеля (строкатий), Шарга ( щось між рудим і жовтим) Дереш (сивий) , Факов ( бурий) , Бурих, Сивак, та інші. Згаданий староста Сідун, був добрим, старанним, а тому поважним керівником села.
Вислухавши прохання мандрівників, він погодився прийняти їх на ніч. А тоді наказав синам своїм нагріти води, аби гості з дороги помилися, а жоні своїй наказав приготувати вечерю. Треба зауважити, що зняцівські люди, тоді, як і тепер, були дуже госте приємними. З особливою повагою та гостин ністю вони ставилися до подорожуючих. Бувало, якщо до зняцівськогогазди зненацька прийшли гості, то він пригощав їх останнім шматком хліба, інколи відірваним від рота своїх дітей . Якщо і цього не було, то він біг до сусідів, аби щось позичити і таким чином пригостити гостей. Коли гості помилися і повечеряли, староста почав розпитувати , хто вони такі і куди йдуть. Петро з Павлом доступно і докладно розповіли про мету своїх подорожувань. Вони розповіли про події, що відбулися за останні роки на святій землі Ізраєля. Вся велика родина Сідуна , аж до ранку з відкритими ротами слухали проповідь апостолів. На другий день, коли апостоли трохи відпочивши встали від сну, староста спитав їх, чи не погодилися б вони те саме розповісти і іншим людям Куява. Апостоли відповіли, що саме для цього вони і прийшли. Того ж дня під вечір, у старостовому дворі зібралося багато людей, яким апостоли до півночі проповідували благу вість. І так було щодня, на протязі кількох тижнів. Вдячні селяни приносили їм різні дарунки, але апостоли не брали, бо казали, що для цього у них навіть торбин немає. Єдиною власністю, яка в них була, так це палиці, аби могли псів проганяти. Нарешті прийшов час прощатися. Селяни, коли побачили, які в апостолів стоптані сандали, та які криваві, в мозолях стопи їхніх ніг , то запропонували їм коней, повозку, і одного молодого перевізника, який би їх возив із села на село по наших камянистих гірських дорогах . Після довгих міркувань Петро з Павлом нарешті погодилися прийняти перевізника. З того часу і до тепер у Зняцьві живуть люди які мають прізвище – Перевузник, як свідчення правдивості всього того що тут сказано. Я переконаний, що ні в кого не повернеться язик , щоб сказати , що у Зняцьві немає Перевузників. Отже, все сказане – чиста правда. А ще селяни переконували апостолів, що ходити по наших горах дуже небезпечно, бо там є багато всяких віщунів, чародіїв, вогнепоклонників, котрі боячися втратити вплив на людей, можуть побити їх, або найняти для цього розбійників. Зняцівці запропонували спорядити для апостолів загін молодих людей, який би їх оберігав і супроводжував у дорозі. Апостоли на відріз відмовилися, мотивуючи це тим , що у них є ангел-хранитель. Тоді селяни настояли , аби апостоли взяли з собою хоча б двох хлопців добровольців, котрі б їм у дорозі прислугували. Наприклад , зробити колибу, нарубати дров, наловити риби, приготувати обід, випрати та полатати одяг, взуття. На це апостоли пристали, так як самі вони були далеко не молоді. Добровольців було багато, але вибрали тільки двох. Ці двоє залишили батьків і матерів, залишили братів і сестер, залишили село, друзів і подруг і на довгі роки і у довгу дорогу відправилися з апостолами. Їх так і прзвали – Лищинці. Ось чому у Зняцьові, і не тільки у Зняцьові від тоді і до тепер таке популярне прізвище Лищинець, Як підтвердження правдивості того, що тут сказано. Ану ,хто скаже що у Зняцьові не має Лищинців? Ото ж то і воно! І ось нарешті у старостовому дворі зібралося повно народу, щоб попрощатися, можливо і на завжди, із цими, такими добрими мандрівниками.
Петро виступив із прощальною проповідю. На закінчення проповіді він подякував селянам за їх гостинність, за доброту, за щире сприйняття всього того про що їм розповідали. На самий кінець він виголосив такі слова : «і буде благословенне село ваше з дня цього. Так глагольте і тим , кого сьогодні немає на цім зібрані». Староста наказав сільському глашатаю іти по селу і біля кожного двору глаголити останні слова апостола. Глашатай ходив вулицями села і на повні груди глаголив: « Буде благословенне село наше Зняцьово, буде благословенне село наше Зняцьово.» Чи то глашатай не правильно почув останні слова апостол « з дня цього», чи то люди глашатая неправильно зрозуміли, але село своє яке є най кращим на Закрпатті і дотепер називають Зняцьово. А глашатая, за його розглагольствування прозвали – Глаголич. Глаголичі і дотепер живуть у Зняцьві, як чергове, уже котре свідчення правдивості усього сказаного.

2013