ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.01.21 23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.

Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить

Олександр Буй
2026.01.21 21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...

Траплялося, жили розтягував,

Сергій Губерначук
2026.01.21 20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.

Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…

Олена Побийголод
2026.01.21 18:50
Із Леоніда Сергєєва

В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.

В зеніті буйствує загрозливе світило.

Ярослав Чорногуз
2026.01.21 18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.

Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --

Кока Черкаський
2026.01.21 14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.

Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,

Микола Дудар
2026.01.21 14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…

Федір Паламар
2026.01.21 11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.

Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку

Борис Костиря
2026.01.21 10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.

Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс

С М
2026.01.21 05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись

її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є

Артур Курдіновський
2026.01.21 01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.

Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують

Артур Курдіновський
2026.01.20 16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.

Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,

Артур Сіренко
2026.01.20 15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний

Ярослав Чорногуз
2026.01.20 12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.

Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.

Микола Дудар
2026.01.20 11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті

Вероніка В
2026.01.20 10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Зотова (1975) / Публіцистика

 Про топинамбур
Образ твору Постоянно ловлю флешбэки с девяностых. Уровень зарплат и жизни где-то оттуда, шмотки на людях тоже как оттуда. Иеговисты на улицах активизировались - заняли забытые посты с журнальчиками на раскладках. А сегодня мне вообще предложили топинамбур...
Видать куда-то не туда мы свернули в тех девяностых и нам дали второй шанс.
В лихие 90-е мы топинамбур активно жарили в салаты терли и т.п. Для меня он прочно ассоциируется с постоянным недоеданием. Ну на самом деле тебе ни фига не плохо и не сосет под ложечкой. Нет всей этой чиполиновской романтики, которой пугают бедных. Жрешь себе кашку с растительным маслом и норм. В сезон ваще круто клубника там кабачки с огурцами.
- Дианка что вы утром кушали?
- Шуп ш макаронами - шепелявит четырех летняя худющая девочка с раскосыми глазами и синими кругами под ними.
- А в обед?
- Шуп ш макаронами.
- А вчера?
- Тоже шуп ш макаронами - смеется. И тебе тоже смешно. Потому что суп с макаронами три раза в день семь дней на неделе это забавно и не более. Другого ведь не будет ни завтра ни через месяц. Чего париться.
Жили легко, весело и, по факту, не голодно. Особенно когда в редкие дни на тебя сваливалась непривычная еда. Ну те же банальные твердый сыр например или палка копченной колбасы. Это съедалось сразу. Сколько бы подобной еды ни было. Если откуда-то появлялось мясо годное для котлет лепились котлеты и съедались тут же, с пылу жару, вся кастрюля за раз. Ну ладно очень большую кастрюлю с мясной снедью можно было растянуть на целый день, не более. Но это было редко и вообще никто не зацикливался.
Короче с макаронами было радостно. Грустно было однажды. Тогда я сидела у подруги и реально плакала.
Деньги закончились за неделю до зарплаты, еда тоже закончилась. Плакала я без всякого рассчета. В мыслях такого даже не было. Да и подруга была на той же диете плюс петрушка (под окнами росла). И вот она совершенно неожиданно отвалила мне понемногу каких-то круп еще чего-то там. На вес пакет с добром был не тяжелый - подруга последним ведь делилась... Вобщем, этот случай из девяностых сродни доброму воспоминанию из того периода детства, когда ты еще веришь в чудеса. Это из того, что никогда не забывается и делает тебя благодарным пожизненно.
А сейчас она-же предложила этот самый топинамбур. Типа " Бо ми тут накопали стільки, що самі не подужаємо ))". И я так и не знаю что ей на это ответить.

Контекст : Ще одна благадарачка Гренічкі


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-12 12:13:39
Переглядів сторінки твору 1936
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.685 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.955 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.18 00:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2015-03-12 13:07:56 ]
Ого, в які далі тебе занесло. А я цього випадку й не пам'ятаю ))
Нам тоді було простіше: бараболя - з села, петрушка - своя, влітку взагалі рай - ягодами хоч і не дуже наїсишся, зате й лишніх кілограмів на талії не буде ;)
Мені згадалось, як я тоді взимку на базарі банана купувала. Одного. Навіть не те що купувала, а прицінювалась: попросила продавщицю зважити найменшого - на скільки він там заважить, а сама стою з жменькою монеток. Вона суму сказала, я порахувала ті монетки...
- Нє, - кажу, - не хватає. Кладіть його назад.
А вона на мордулєнцію мою печальну глянула та й каже:
- Та ладно, беріть... Я ж знаю, як воно часом хочеться...
Ото дай же їй, Боже, здоров'ячка і щастячка, тій жіночці ))) Бо то ж навіть не шматок хліба був, а так - забаганка, дитину потішити захотілося ))