ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,

Олександр Буй
2025.08.05 20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.

В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Зотова (1975) / Публіцистика

 Про топинамбур
Образ твору Постоянно ловлю флешбэки с девяностых. Уровень зарплат и жизни где-то оттуда, шмотки на людях тоже как оттуда. Иеговисты на улицах активизировались - заняли забытые посты с журнальчиками на раскладках. А сегодня мне вообще предложили топинамбур...
Видать куда-то не туда мы свернули в тех девяностых и нам дали второй шанс.
В лихие 90-е мы топинамбур активно жарили в салаты терли и т.п. Для меня он прочно ассоциируется с постоянным недоеданием. Ну на самом деле тебе ни фига не плохо и не сосет под ложечкой. Нет всей этой чиполиновской романтики, которой пугают бедных. Жрешь себе кашку с растительным маслом и норм. В сезон ваще круто клубника там кабачки с огурцами.
- Дианка что вы утром кушали?
- Шуп ш макаронами - шепелявит четырех летняя худющая девочка с раскосыми глазами и синими кругами под ними.
- А в обед?
- Шуп ш макаронами.
- А вчера?
- Тоже шуп ш макаронами - смеется. И тебе тоже смешно. Потому что суп с макаронами три раза в день семь дней на неделе это забавно и не более. Другого ведь не будет ни завтра ни через месяц. Чего париться.
Жили легко, весело и, по факту, не голодно. Особенно когда в редкие дни на тебя сваливалась непривычная еда. Ну те же банальные твердый сыр например или палка копченной колбасы. Это съедалось сразу. Сколько бы подобной еды ни было. Если откуда-то появлялось мясо годное для котлет лепились котлеты и съедались тут же, с пылу жару, вся кастрюля за раз. Ну ладно очень большую кастрюлю с мясной снедью можно было растянуть на целый день, не более. Но это было редко и вообще никто не зацикливался.
Короче с макаронами было радостно. Грустно было однажды. Тогда я сидела у подруги и реально плакала.
Деньги закончились за неделю до зарплаты, еда тоже закончилась. Плакала я без всякого рассчета. В мыслях такого даже не было. Да и подруга была на той же диете плюс петрушка (под окнами росла). И вот она совершенно неожиданно отвалила мне понемногу каких-то круп еще чего-то там. На вес пакет с добром был не тяжелый - подруга последним ведь делилась... Вобщем, этот случай из девяностых сродни доброму воспоминанию из того периода детства, когда ты еще веришь в чудеса. Это из того, что никогда не забывается и делает тебя благодарным пожизненно.
А сейчас она-же предложила этот самый топинамбур. Типа " Бо ми тут накопали стільки, що самі не подужаємо ))". И я так и не знаю что ей на это ответить.

Контекст : Ще одна благадарачка Гренічкі


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-12 12:13:39
Переглядів сторінки твору 1903
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.685 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.955 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.18 00:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2015-03-12 13:07:56 ]
Ого, в які далі тебе занесло. А я цього випадку й не пам'ятаю ))
Нам тоді було простіше: бараболя - з села, петрушка - своя, влітку взагалі рай - ягодами хоч і не дуже наїсишся, зате й лишніх кілограмів на талії не буде ;)
Мені згадалось, як я тоді взимку на базарі банана купувала. Одного. Навіть не те що купувала, а прицінювалась: попросила продавщицю зважити найменшого - на скільки він там заважить, а сама стою з жменькою монеток. Вона суму сказала, я порахувала ті монетки...
- Нє, - кажу, - не хватає. Кладіть його назад.
А вона на мордулєнцію мою печальну глянула та й каже:
- Та ладно, беріть... Я ж знаю, як воно часом хочеться...
Ото дай же їй, Боже, здоров'ячка і щастячка, тій жіночці ))) Бо то ж навіть не шматок хліба був, а так - забаганка, дитину потішити захотілося ))