Що знаєте ви про утиски і страждання? Про це знаю тільки я і мій народ.

Оскар Уальд

І
Я була бідна. Мої сусіди володіли родючими землями, віковими лісами, які успішно продавали і багатіли, водоймами із «золотою» рибою, деякі успадкували багатющі підземні родовища. У мене не було нічого.
Одного дня я сиділа вдома і роздумувала про несправедливість життя. У двері постукав незнайомий чоловік. Він був стривожений і безперервно оглядався. Чоловік явно потребував допомоги. Чим я могла допомогти людині, яку переслідують? Гість вийняв з непримітної на вигляд сумки чималенький пакунок з грошима. Він хотів, щоб за відповідну плату я зберегла до певного часу його кошти. Ми ретельно перерахували гроші. Я записала суму в журнал (це був мій перший запис), попросила його поставити свій підпис і дату. Потім на клаптику паперу, який імітував квитанцію, я ще раз написала суму цифрами і словами і віддала папірець клієнтові. Гроші поставила в шухляду. Той пішов задоволений. Я сподівалася, що незабаром мій вкладник повернеться і забере гроші. Але через певний час він приніс нову суму грошей і сподівався на такі ж умови зберігання. Як я могла не погодитися ? Клієнт віддавав мені гроші, а взамін отримував клаптик паперу з моїм підписом.
Пройшло небагато часу і до моєї господи завітали інші клієнти. Люди беззастережно віддавали мені гроші. Якийсь з них вирішив перевірити мою чесність і забрав кошти. І що ви думаєте, він поніс їх додому? Ні. Чоловік дійшов до хвіртки і повернувся. Довіряє. Довіра – це найголовніше в роботі з клієнтами.
Я добре розуміла, що гроші ці здобуті не дуже чесним способом, що може прийти поліція і заарештувати вклади, що мої клієнти злодії, але ж не мені їх перевиховувати. Я виконувала свою роботу. Дуже скоро шухляд не вистачило і я скористалася вкладами клієнтів для того, щоб придбати сейфи, замки, найняти охорону, адвокатів. Тепер я вже розуміла, що всі вкладники не прийдуть по гроші одночасно. Вільні кошти будуть завжди. Мої апетити зросли. Я побудувала кілька готелів, щоб клієнти комфортно відпочивали, кілька ресторанів, щоб задовольнити найвибагливіші апетити, побудувала розважальні заклади, дороги.
З часом фантазії розрослися. Мої родичі стали власниками будівельної індустрії. Шикарні маєтки росли, як гриби після дощу. Купували їх та брали в оренду мої ж клієнти. Сусіди, яким я ще недавно так сильно заздрила, тепер постачали мені продукти харчування, будівельні матеріали , нафту, газ, золото, хутра та багато інших товарів, ціну на які встановлювала я.
Мені було трохи шкода тих працьовитих людей, яких дуже безжально обкрадали мої вкладники. Але що я могла зробити? Допомогти взялися три ініціативні мужчини – Микола, Василь та Федір. Вони створили іменний валютний фонд для допомоги бідним. Я віддавала їм певну суму грошей і хлопці за відсотки позичали нужденним по суті їхні ж, а тепер уже наші,гроші.
Так з бідної людини я перетворилася на «леді». Ви вже здогадалися? Мене звати ЄВРОПА!

ІІ
Я була бідна завжди. Маючи родючі землі, багаті корисні копалини, здорові ліси і водойми, працьовитих дітей, я на протязі століть залишаюся найнещаднішою із матерів. В минулому моїх дітей грабували чужинські орди, на мої землі зазіхали сусіди. Але навіть у найтяжчі часи я не відчувала себе такою ображеною і обкраденою, як зараз. Мої діти ненавидять одні одних. Я вчила їх любові і поваги, а натомість ті із них, котрі вибралися в люди, дістали владу і силу, відцуралися своїх бідніших братів і сестер, знайшли собі інших матерів і докладають максимальних зусиль, щоб знищити рідну неньку. Вони встидаються старенької матері, як встидається студент своєї сільської мами, яка з клунками повними смачної їжі приїхала у велике місто, розмовляє сільською мовою , одягнена інакше, ніж міські пані, та ще й намагається виставити на показ свою любов і турботу.
Та не тільки діти стали моїм болем. Кровоточить серце від ненависті сестри. Ми прожили з нею в злагоді і любові багато часу, інколи сварилися, але то були суперечки нерозумних дітей. Нині протистояння досягло смертельного апогею. Вона моїх дітей налаштовує проти мене, проти своїх братів і сестер, вона зазіхає на наші землі, на нашу свободу. Багатша і успішніша моя сестра розпалила криваву ворожнечу, як тільки мої, обкрадені владними братами, діти повстали проти грабіжників, захотіли встановити справедливість. Заради більшого інколи потрібно пожертвувати меншим. Більше – це життя моїх дітей, менше, яке я віддала сестрі, – це півострів. Але апетити кривавого тирана не задовольнив клаптик землі. Крові моїх дітей зажадала рідна сестра.
Нині стою я, МАТИ-УКРАЇНА у чорній траурній хустині посеред поля з піднятими до неба руками і благаю Всевишнього, бо вже нема кого просити, про допомогу. Захисти, Господи, моїх дітей від братовбивчої війни, пошли їм ідеї для мирного розв’язання конфлікту, дай їм сили пробачити одні одним смертельні кривди, відкрий їм очі, адже вороги їхні дивляться збоку на криваву бійню і зловтішаються. Падаю перед вами на коліна, діти мої, і голошу: «Нема іншої матері у вас – лиш МАТИ-УКРАЇНА! Світ брехливий і жорстокий! Тримайтеся вкупі, підтримуйте і любіть одне одного, не піддавайтеся на провокації! Любіть землю, яка подарувала вам життя і присвятіть своє життя цій землі. Тільки в такій гармонії ви будете щасливі!»
ІІІ
Я українка. Я з тих українців, які знаходяться біля самої землі, живляться її соками, вдихають її аромат, працюють на ній, щоб вижити, і живуть завдяки її щедрості. Я не можу розслабитися навіть на короткий час, бо це привело б до зубожіння. Впасти легко, підвестися не допоможе ніхто.
Українці – працьовита нація, яку безперервно ошукує держава. Але держава – це не абстрактне поняття. Держава – це люди, а люди – це ми, українці. Не Сталін ходив у тридцяті роки від хати до хати відбирати останні крихти хліба у селян. Ходили українці, сумлінні виконавці чужої волі, такі, як зараз ходять і перекривають людям газ. Вони не зважають, що надворі зима, а в хаті діти. Найдивніше те, що відключають газ не за борги, а прикриваються технікою безпеки, заставляють купувати вентиляційні труби, сигналізатори, клапани та ще багато інших речей, які раптом стали конче необхідні. Начальники газових господарств відкрили спеціалізовані магазини і таким чином збувають продукцію. Той газ вже українцям сидить к печінках. Постійне підвищення ціни на нього доходить до абсурду. Щоб зекономити, спочатку купували конвектори, далі – газові лічильники, пізніше міняли вікна, утеплювали фасади, встановлювали котли. Ціна невпинно зростала і українці повернулися до дідівських методів обігріву – до печей. Та тепер ціни підняли до такого рівня, що прийдеться платити за приготування їжі, як минулого року платили за обігрів всієї оселі у зимовий період.. А найдивніше те, що цього вимагає Євросоюз, та справедлива Європа, яка у тридцяті купувала у Радянського Союзу зерно!
У бідах українців винуваті самі х українці. Лікар бере хабар у пацієнта. Пацієнт – це продавець, який обважує покупця. Покупець може бути міліціонером, який в свою чергу не хоче зловити злодія, що обікрав на ринку лікаря. Виходить замкнене коло, де ніхто не виконує свою роботу чесно і в результаті страждають усі.
Як говорить народна мудрість: риба гниє з голови. а та голова вже розкладається. І сморід отруює довкілля. Настала пора відрізати голову. І безмежно терпеливі українці пішли на цей радикальний крок. Революція гідності. Мій народ повстав проти системи. Але система не захотіла здаватися і повстала проти народу. Пролилася кров.
А в іншій. частині країни піднявся свій Майдан, тільки його назвали антимайданом. Такі ж українці, з таким же бажанням справедливості. А система зіштовхнула ці два Майдани у смертельне протистояння, щоб вони знищили одне одного і щоб більше нікому не хотілося порушувати встановлений «порядок». Другої жовтневої революції і створення другого радянського суспільства не могли допустити ані Європа, а ні, тим більше, Росія. Ось і розплачуються українці кров’ю за непокору системі.
Я не вірю жодній владі, а тим більше нинішній. Кожні наступні правителі критикують попередніх, але окрім красномовних гасел ніяких радикальних кроків не роблять, щоб попередники відповіли за свої злодіяння. На Революції гідності не постраждав жоден опозиціонер, а загинули прості люди. За це тодішня опозиція не перешкодила втечі скинутої влади до Росії. Пройде час і теперішню владу, в якій народ розчарується, змінить інша, яка в свою чергу «віддячить» і дозволить їй втекти з награбованими мільярдами до Європи. Яка б критика не звучала з уст опонентів одні до одних – ще жоден олігарх не позбувся своїх статків. Мінські зустрічі в тристоронньому форматі відбуваються тільки для того, щоб обговорити план контролю над народом, який збунтувався. Все це тільки гра. Росіян жахають українцями, аїнців – Росією, а все для того, щоб мирно жили багатії. Олігархи всіх країн єднайтеся, щоб не об’єдналися пролетарі цих країн – ось головне гасло нинішньої ситуації в світі.
Світ може допомогти Україні, не видумуючи складних схем і не висуваючи вимог-ультиматумів для зубожілого народу. Досить тільки відмовити українським олігархам у збереженні їх вкладів у світових банках. Якщо гроші залишаться в Україні, то вони будуть працювати на українську економіку. Та чи готовий світ до правдивих кроків? Мабуть ні. Світ брехливий, жорстокий та егоїстичний
Палає Україна у вогні. Європа стурбована. Росія не втручається. Обидві брешуть. Україна, віддавши свою ядерну зброю, стала подібна до проститутки Пампушки з однойменного оповідання Мопассана,. Вона кидалася до всіх з допомогою, а коли допомога знадобилася їй, то партнери відвернулися. Бояться, щоб не розпочалася третя світова війна, ядерна війна. Росія не самогубець, щоб розпочати ядерне протистояння, але народ потрібно тримати у страху, сіяти ненависть, щоб тільки цей народ не об’єднався і не повернув зброю проти влади. А щоб цього не допустити, позаду Національної гвардії стоять професійні військові, які дисципліновані і підкоряються наказам, їм трохи підняли зарплату, а ще більше наобіцяли. В тилу ополченців стоять кадрові російські війська, щоб червона чума не проникла в Росію. Але маховик уже запущений. Якщо його навіть зупинять тепер, то через два, три десятиліття колесо з назвою Новоросія почне обертатися з новою силою.
Я люблю Україну! Мені дуже боляче, що її роздирають, шматують ті, кому вона зовсім не потрібна. В моєму серці поселилася образа на росіян, які чомусь не захотіли прийняти і зрозуміти нашу революцію гідності, протест пригнобленого народу. Я не можу зрозуміти українців так званої Новоросії, які називають нинішню владу хунтою. Владу можна поміняти. Скинули одних диктаторів – виженемо і інших. Головне зберегти державу і людей.
Я українка. Я не хочу війни. Заради миру і збереження людських життів я готова пообіцяти те, проти чого повстає все моє єство. Я обіцяю ніколи не йти на будь-який Майдан, обіцяю сумлінно платити податки, призначені владою, навіть якщо це податок на нерухомість, тобто мою сільську хату, до якої держава не має жодного стосунку, бо її починав класти ще мій дідусь, добудовували родичі, купували будівельні матеріали за ціною, в яку вже був закладений податок. Я обіцяю, бо не хочу, щоб моє майно було знищене, як знищують житлові квартали на сході країни. Всяка влада від Бога. Кожен наступний президент гірший за попереднього, тому я буду обожнювати теперішнього, буду хвалити уряд, адже він дуже турбується про народ.
Я не хочу війни, бо життя людини найбільша цінність. Люди не повинні знищувати одні одних, бо життя їм подарував Господь і тільки він має право забирати його. Ніякі ідеї не варті пролитої крові, тим більше крові невинних. Договоритися, припинити бійню повинні ті, хто її затіяв – політики. Моя знайома бабуся пережила п’ять держав. Змінювалися імперії, закони, мови, але вона залишалася українкою, залишила потомство, зберегла національний дух і людську гідність. Пройдуть тисячоліття і на землі запанує одна раса і одна нація – нація землян. І важливо, щоб у ДНК цієї групи людей занесли свої гени українці, бо вони толерантні, працьовиті, розумні, талановиті, співучі, життєрадісні і заслуговують жити на оновленій землі, про яку мріяв Шевченко. Але це вже буде зовсім інша історія.
Березень 2015