Ярослав Саландяк
Аз єсьм - Ах!
(спроба абсурдної аналітики)

    І як тільки побачила Анонімова душенька-свідомість на сторінці Ігора Шоха цей симетричний текст… Ах! Яка гармонія – і я так хочу! І це Анонімове - ах! спочатку стосувалося самої форми Шохової “Думи про непоетичне кредо” … Щось подібне, за формою, Анонім на сторінках П М теж виставляв, але досягав такої симетрії у фотошопі, а не з допомогою текстового коректора технічної сторінки П М - як мені здається, так зробив Ігор в даному випаду… Мені ж доведеться схитрувати, бо не уявляю як то так, симетрично, можна буде вставити Шохів оригінал у свою публікацію... але ідея є…

    Назва ”Дума про непоетичне кредо”, чи то, власне, є - поетична дума про непоетичне кредо, чи краще – римована дума про непоетичне кредо? Найкраще, мені, було б просто - римований текст, аби не торкатись рівня поетичності викладу непоетичного змісту самого твору заздалегідь задекларованого Ігорем у назві як “непоетичне кредо”, але розмішеному на П М в розділі “Інша поезія”… і до котрого (рівня поетичності) у мене претензій немає.
    Отже – Анонімова не поетичність! Грубо кажучи – текст – фарба та папір… Привид поезії витає деінде, він, сяючий та романтичний, десь там над “шеломъянем єси” (цитата з “ Слова о полку Ігоревім” вжита Ігорем Шоха, восьмий рядок - “Дума про непоетичне кредо”). Отой надихаючий дух поезії піднімається над матеріальний пагорб (шеломя) паперу й фарби, а нині - понад дещо химерніше узвишшя пікселів та спроможності комп’ютерних технологій і сайту П М.
    Анонімові не поетичні переконання саме в тому пагорбі перебувають… і щоб це була не купа гною, і не муха на зразок “українофоба і русофіла бузини” (Ігор Шоха) над нею літала, а мух різних багато… але, і щоб трохи й “гною” на поживу для квіток, що їх так полюбляють бджілки, котрі там шукають поетичного меду… і той мед… А присмак того меду з примарними та ледь вловимими присмаками та відтінками… і хто справи з гноєм не мав ніколи... думає, що начебто бджілки десь собі там, на небесних квітниках, пасуться, і таки там таки й пасуться, як на моє глибоке переконання, залітаючи час від часу й до квіточок, “на купу гною” в село, невідомо як тепер воно зветься, а колись - Шеломя десь коло Переяслава*
    *Шеломя — давньоруський топографічний термін, котрий слід тлумачити як - пагорб, узвишшя… А ще Шеломя - посилаючись на В. Н. Татіщєва — «русское село в области Переяславской на границе к половцам лежащее близь реки Ольты» …

    Отже хитруємо: класичний текст симетричної форми не передбачає і в цьому є певний резонно-розумний мотив. Відштовхуючись від лівого краю листка, котрий вважається, в суспільній думці, певним символом матеріальності… і далі текст традиційно рухається до “ідеалістичного” краю листка - вправо… От нате вам таку інтерпретацію:

Ігор Шоха / Інша поезія

Дума про непоетичне кредо

    « Я не шию, а виливаю...»
    « Одним ударом аж сімох...»
        Хоробрий кравчик
зачин
не лєпо лі ни
братія
почати
елегію піїтики без ком
і побажати
метрові лікнепу
удачі за шеломъянем єси
якщо у себе тісно
неофіту
бряцати бяше задуми свої
билинами бояна і беринди
донині прісно
на усі
віки

І
«і начаті же ся той пєсні»
авторитетної лози
устами українофоба
і русофіла бузини
не те щоб мислію по древу
чи сірим вуйком по землі
а просто шпалою прямою
у лютій щирості своїй
«та цур йому нащо́ чіпати»
шерше
немає
то пишу́
аби оскомину набити
апологетові кліше
радійте епігони форми
і норми
тої що нема
у цій пародії на байку
якщо вони такі смішні
що аж заплакати охота
аби
уби-
ти наповал
цей еталон аполінера
кумира віщого пера
ура
штампуючому крезу
і ворогу що робить честь
мені
коли протиставляє
моєму грішному елге
якесь опудало у рясі
беру на себе цю вину
але немає пієтету
до ката слова і душі
що мужньо кропає дурниці
і веселиться
заодно
коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать»

ІІ
а ми усе ще пнемось у багет*
клепаючи і що і як попало
і меломани сюру негліже
і ментори поезії у прозі
оракули у оргії базік
і безробітні неуки сексоти
оплакуючі партію й союз
охайники петлюри
і бандери
ушуйники парафії кремля
із похоронного бюро культури
макулатури
і номенклатури
нена́ситні вожді-пролетарі
і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене
де збіги між шиплячими окей
але зате у голові прозоро
і мовної аварії нема
якщо правопис хором
за бордюром
обілюємо вірші догола
оголюємо біле і заумне
коли така інерція ума
що модернове майже зрозуміле
літаємо й качаємо права
які там забобони
синтаксичні
аби оволодіти язиком
що вихолостила ще катерина
із чотирма помилками в «ещё»
коли забороняла титул мови
якою подавились москалі
і заслані із раші козачки
літературної
новоросії

ІІІ
о деміурги я нічо’ не хо’
та пам’ятайте що і вас читає
наївне і до болю нетямуще
та язикате плем’я молоде
оте
що научається чужому
коли усім нав’язує своє
опудало у ризі корифея
зразком тупого несмаку і ліри
урізаної геніями тла
ваяйте
футуріючи кубійте
але якщо охота виливати
то чом би не піти у металурги
підсобниками васі
кочегара
помічниками
гравера тараса
дослідниками ядерної зони
напохваті у поетеси ліни
опорою театрові абсурду
алхіміками каменя сізіфа
кастраторами магії у слові
філософа григорія скитальця
забудемо і ямби і хореї
залишимо одні ази і буки
і рими де нема душі і раю
як хоче найсучасніший «маестро»
війну завуалюємо пейзажем
і будемо заочно воювати
бойовиками у новоросії
а можна і бойцицьками у бєса
і душу заарканивши
у пафос
і тіло заекранивши
залізом
нічого навкруги не помічати
і почивати
нехотя на лаврах
любителю ліричної репрізи
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
о словоблуди
обрані судити
садити у калюжі
обмовляти
ви ерудити
пліснявого нео
яким писали ще у неоліті
наскільки далі вас
сягали
смерди
що берестя́ні грамоти писали
без голосної літери у слові
але по мініморуму прозоро
о словотворці фабули
раби
митці недоотесаної форми
і чукчі що уміючи писати
і не читають ці свої шаради
аби
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема

СЛАВОСЛОВІЄ
як подобає думі
у кінці
співаємо осанну
і абетці
і буквиці
і азбуці і римі
і навіть поетичному рядку
у пантомімі
вижатої мови
із титлом
наголошеного
АЗ
18.2015
    * – тут і далі крупним курсивом виділені цитати із поезій Ліни Костенко

    Але налюбувавшись досконалістю форми тексту взявся Анонім до змісту - стосовно ком і крапок:
“коли читач не розуміє
«казнить нельзя помиловать» ” (Ігор Шоха “Дума про непоетичне кредо”, завершальні рядки І розділу) , і… категорично став на сторону того читача, котрий байдужий щодо “ката слова і душі” і знака розділового вмисно ставити не буде, хоч його убий, в надуманому логічному ряду: убити неможна не убити, - а що я Бог?! Та й справжнє життя, на його думку, подібні питання ставить інакше – уже заздалегідь з комами та крапками… а то й з самого спочатку ставить знаки розділові поміж добра і зла, і вже потім добирає потрібні слова, а сам Бог формулює свої “вироки” – ба! – навіть і без слів… І таке “по за поетичне переконання”, на думку Аноніма, має бути готовим будь якої миті набути, і навіть більше – потребує повсякчас високого поетичного вирішення…
    - А як же ж, Славуню - граматика?
    - А що я їй, граматиці, слуга?!
    - Та ж ні - вона б тобі служила, як би ти її пошанував!
    - Та!Що мені той пошанівок – іншу я люблю, оту котра – ревнива Муза…
    - І що ти йому скажеш? Та якщо вже й справді Муза кого любить, то правда - розділові знаки коректорка, що їй Граматика за музу служить, загрузить, ані – то буде просто купа слова…
    - Ну… Якщо до читача Муза не прийде, однако буде купа… макулатури!
    - Тю! Навіжений!..

    А коли знайшов Анонім у Шоховім переліку тих, що пруться в золочену рамку - “пнуться у багет”:
…і графомани квадратури круга
шумахери у музи напрокат
уписуються у ліричне раллі
де кралі
оп’янілі від поез
червоне імітують як зелене…
    - О! Диви – то Шоха тут вже про твоє непоетично-кольорове кредо каже!
    - Га! Що-де-коли? - То не про мене!
    - А теорія Зеленої Єви... в багрянім полі сіро-кольорових спекуляцій - “…бо окрім отримання зеленого способом змішування фізичних синього та жовтого кольорів, я спостерігав утворення зеленої барви іншим - незбагненним чином…” - хіба не ти казав?
    - Та ну! Ти думаєш що Ігор Шоха цю мою маячню читав? Це ж про якихсь дівчат. Що “кралі оп’янілі від поез”, а що є я?!
    - Ну а твоя Зелена Єва чим не “краля”?!
    - Якби то так… я був би радий.
    - Або читай осьо:
читцю неемоційних декламацій
що намалює білою гуашшю
сам винахідник чорного квадрата
    - І що там той “винахідник… намалює”?
    - Та ж твій портрет на сірому тлі чорного квадрата… чи вже забув ти, як пафосно, ти ж, промовляв, що мовляв чорне то сіре, але дуже і дуже… сіре?
    - Було – казав, але ж не “винахідник чорного квадрата” – куди мені… – це не те!
    - І не приймаєш жодного пункту з переліку Шохового на свою адресу?
    - Хіба одну… чи дві поради, - іти “помічником гравера тараса” Григоровича, якщо це про Шевченка та учнем до “філософа григорія скитальця” котрий Сковорода… та ще… схилити голову перед Ліною… в пошані і перед… але перелік пошанованих великих вельми великий.
    - А ти не ухиляйся від прямої відповіді на Шохів закид:
не жартома
а усерйоз
шукати
найсучаснішої форми
для того змісту
що в душі
нема
    - Сам такий!
    - Хто? Шоха?
    - Та ні ж бо! Ти Славуню!
    - А що ж! І не ховаю своїх спроб надути свою бульку... бо що є зміст без форми?
    - І те, що булька є порожня…
    - Цілком мене влаштовує! Ця мить коротка… така є поетична…
    - Та тю на тебе! А філософія? А Кант: “судження-думки без змісту порожні, а споглядання без понять сліпі”?!
    - То ж я й кажу: булька… найкраще з того, що може створити людський розум! Аз єсьм Ах!
    - Ау-у-у!..

21.03.2015

худ. Я. Саландяк – композиція “Славословіє”. (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.