ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Закон єдності
І от, коли у неділю, в кінці робочого дня (на дворі вже темніло) підраховувала денний дохід, у віконце моєї каси постукала середнього віку пані у строгому сірому пальто, з-під якого виглядав блакитний шарф. Буцім інтелігентка, – відразу подумала, глянувши на її вираз обличчя, окуляри і коротку стильну зачіску.
– Чого стукаєте? – внутрішньо «заводячись» (бо ж позаду був повний робочий день!), резонно перепитала я. – Чого стукаєте, я чую!!
– Спрацював підсвідомий навик спілкування з іншими касирами: як правило, в таких випадках на людину якийсь час не зважають, – спокійно пояснила жінка.
– Але я вам відповідаю! То які маєте претензії до мене? Що, хочеться кимось покерувати?! – то вже я трохи перебирала, але якщо їм датися, то на голову сядуть…
– Ні, – знову ж таки дуже спокійно сказала жінка. Інші в таких випадках вже підвищують голос, а вона, як мені видалося, навіть злегка приязно посміхнулася, трохи інтригуючи, а більше нервуючи мене. – Але ви відповідаєте і за інших.
Від обурення мені забракло слів. Нікому нічого я не винна! Не працюю вже, і все. Хай йде в іншу касу. Може, ще перед начальством за неї відповідатиму, що голос підвищила? А вона продовжувала:
– Може, це комусь і видається несправедливим, але діти відповідають за вину батьків, дідів, і далі по родовій лінії. Кожен з нас відповідає за проблеми всієї країни, хоча і не безпосередньо… А також і за добрі чи злі вчинки усіх жителів землі. Це закон єдності.
– Який закон? – Наполовину недовірливо, наполовину скептично перепитала я.
– Закон єдності. Ми всі йому підпорядковані. А записаний він, – наче передбачивши моє наступне запитання, продовжувала жінка, – у нас самих, у кожній людині ще від створення світу.
– Я вже квитка не продам, – показала їй стосик купюр, хай не затримується… Цікава. На свідків Єгови начебто не подібна… Придумала таке… Та я мимоволі усміхнулася.
– Але ж то несправедливо! Бо що я маю до того, хто що кому сказав чи не сказав на своїй роботі, і чому маю відповідати за чужі проблеми? Хай сам за себе відповідає! – Відклала вбік підраховані гроші.
– Світ створений за найкращими законами, які лише можуть бути. Нам треба тільки їх дотримуватися. – Побачивши, що я не заперечую, продовжувала:
– Кожен з нас на своєму робочому місці може і повинен впливати на співробітників, щоб вони найліпше ставитися до клієнтів, і до своїх обов’язків загалом. А не робимо цього… От вам і відповідальність перед вищим началом. Приймаємо від своїх предків матеріальний і генетичний спадок, а, значить, і їхні проблеми переймаємо, бо вони невидимо записані в кожній людині. А коли погоджуємося з неправдою, то стаємо співучасником брехні, тобто брехуном. А дихаючи спільним повітрям, зіпсутим шкідливими викидами в атмосферу, ми всі хворіємо однаковими хворобами. Земля – великий спільний дім, хто б не смітив, прибирати мусимо, як своє… – Усміхнулася незнайомка. – Та я вас, певно, затримую…
Мені вже перехотілося перечити.
– Але ж неможливо на все реагувати особисто! – тільки й додала.
– Так. І все ж, поки живемо, так чи інакше впливаємо на інших, хочемо, чи ні. То ліпше впливати добре і попереджувати негативні наслідки… І мусимо терпляче чекати, поки до цього розуміння дозріють інші… Всього доброго! – Ледь кивнула головою моя випадкова співрозмовниця і відійшла від мого віконця до нічної каси, яка вже запрацювала.
А я ще кілька хвилин обдумувала її слова. Може, й справді, ми взаємовідповідальні… Але ж та теорія – для всіх. Чому вона підійшла саме до мене?
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Закон єдності
Новела
Може, хто думає, що продавати квитки на автостанції – легка робота? Великі черги, штовханина, кожен поспішає, висловлює претензії… Правда, не завжди так, часто – спокійна черга, всі ввічливі, іноді навіть є невеликі перерви між відвідувачами, коли можна попити чаю… І все ж під кінець дня відчуваєш, що валишся з ніг – всі люди різні, а з кожним із них хай коротко, але треба поговорити. Хтось чогось не розуміє, інший – пояснює так, як, з його точки зору, повинно бути, третій – просто дякує і йде…
І от, коли у неділю, в кінці робочого дня (на дворі вже темніло) підраховувала денний дохід, у віконце моєї каси постукала середнього віку пані у строгому сірому пальто, з-під якого виглядав блакитний шарф. Буцім інтелігентка, – відразу подумала, глянувши на її вираз обличчя, окуляри і коротку стильну зачіску.
– Чого стукаєте? – внутрішньо «заводячись» (бо ж позаду був повний робочий день!), резонно перепитала я. – Чого стукаєте, я чую!!
– Спрацював підсвідомий навик спілкування з іншими касирами: як правило, в таких випадках на людину якийсь час не зважають, – спокійно пояснила жінка.
– Але я вам відповідаю! То які маєте претензії до мене? Що, хочеться кимось покерувати?! – то вже я трохи перебирала, але якщо їм датися, то на голову сядуть…
– Ні, – знову ж таки дуже спокійно сказала жінка. Інші в таких випадках вже підвищують голос, а вона, як мені видалося, навіть злегка приязно посміхнулася, трохи інтригуючи, а більше нервуючи мене. – Але ви відповідаєте і за інших.
Від обурення мені забракло слів. Нікому нічого я не винна! Не працюю вже, і все. Хай йде в іншу касу. Може, ще перед начальством за неї відповідатиму, що голос підвищила? А вона продовжувала:
– Може, це комусь і видається несправедливим, але діти відповідають за вину батьків, дідів, і далі по родовій лінії. Кожен з нас відповідає за проблеми всієї країни, хоча і не безпосередньо… А також і за добрі чи злі вчинки усіх жителів землі. Це закон єдності.
– Який закон? – Наполовину недовірливо, наполовину скептично перепитала я.
– Закон єдності. Ми всі йому підпорядковані. А записаний він, – наче передбачивши моє наступне запитання, продовжувала жінка, – у нас самих, у кожній людині ще від створення світу.
– Я вже квитка не продам, – показала їй стосик купюр, хай не затримується… Цікава. На свідків Єгови начебто не подібна… Придумала таке… Та я мимоволі усміхнулася.
– Але ж то несправедливо! Бо що я маю до того, хто що кому сказав чи не сказав на своїй роботі, і чому маю відповідати за чужі проблеми? Хай сам за себе відповідає! – Відклала вбік підраховані гроші.
– Світ створений за найкращими законами, які лише можуть бути. Нам треба тільки їх дотримуватися. – Побачивши, що я не заперечую, продовжувала:
– Кожен з нас на своєму робочому місці може і повинен впливати на співробітників, щоб вони найліпше ставитися до клієнтів, і до своїх обов’язків загалом. А не робимо цього… От вам і відповідальність перед вищим началом. Приймаємо від своїх предків матеріальний і генетичний спадок, а, значить, і їхні проблеми переймаємо, бо вони невидимо записані в кожній людині. А коли погоджуємося з неправдою, то стаємо співучасником брехні, тобто брехуном. А дихаючи спільним повітрям, зіпсутим шкідливими викидами в атмосферу, ми всі хворіємо однаковими хворобами. Земля – великий спільний дім, хто б не смітив, прибирати мусимо, як своє… – Усміхнулася незнайомка. – Та я вас, певно, затримую…
Мені вже перехотілося перечити.
– Але ж неможливо на все реагувати особисто! – тільки й додала.
– Так. І все ж, поки живемо, так чи інакше впливаємо на інших, хочемо, чи ні. То ліпше впливати добре і попереджувати негативні наслідки… І мусимо терпляче чекати, поки до цього розуміння дозріють інші… Всього доброго! – Ледь кивнула головою моя випадкова співрозмовниця і відійшла від мого віконця до нічної каси, яка вже запрацювала.
А я ще кілька хвилин обдумувала її слова. Може, й справді, ми взаємовідповідальні… Але ж та теорія – для всіх. Чому вона підійшла саме до мене?
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію