Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Вірші
Біженець
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біженець
-1-
Тут від зими до зими стає важче вижити.
Звичка ходити швидко вночі і ввечері
не викликає сміху з тих пір, як вийшло так,
що довелось рятуватися тільки втечею
від чогось начебто дикого й чужорідного,
що вибиває ґрунт з-під твоєї колії.
Жаль, що тобі не вистачило терпіння
впоратися із силою власних спогадів.
-2-
Рік, що почався з бурі, вогню і відчаю,
ні, не закінчується очікуваною тишею.
Знову зима – пора проти когось свідчити,
знову нестерпне бажання курити і знищувати.
Там, за межею – усе, що не повернути, бо
чорна земля плюється ув очі попелом.
Нова оселя – з одним випадковим попутником,
нове уміння – упевнено автостопити.
Місто, що й досі від шоку ще не оклигало,
мовчки зализує рани й приречено кривиться.
Тіло його, пошматоване болем і вибухами,
вже не здивує своєю старечою висохлістю.
Попіл на віях – типово по-новорічному,
темні під'їзди й двори – тимчасовий прихисток.
Місто, здається, тактовне й по-своєму ввічливе:
твоє ім’я зі списку чужих не викреслить.
-3-
Кожна дорога додому давно відрізана
з тих пір, як довелось рятуватись втечею
з чорним наплічником (скромним пайком провізії,
книжкою, плеєром). Навіть зібрати речі
в тебе не вийшло. Кота загубили потім вже –
при пересадці. Собака утік раніше.
Де він тепер? До кого прибився сторожем?
Як його звати? А… Байдуже… Якось по-іншому.
-4-
Кожного вечора стомлено очі заплющувати,
викинути з голови всі думки про повернення,
може, згадати про кількість вхідних і пропущених,
порахувати скелетів у шафі і демонів
замість овечок. Якщо пощастить, задрімати – і
хай би на цьому нічні посиденьки завершились.
Тільки ж не вийде нічого – занадто багато
у тобі такого, що вилізе боком. А зрештою,
хай собі лізе, до біса, лише б не загострювалось
і не приводило замість домівки на згарище.
Що це? Розплата за те, що не стримався й осторонь
не залиши́вся, бо жити, дощенту випалюючи
залишки совісті, досі не вмієш? Питання без відповіді –
ще одне з тих, що не дасть тобі спокою ввечері.
Знаєш, цікаво, скільки минуло днів з тих пір,
як довелось перестати пливти за течією?
23.12.2014
Тут від зими до зими стає важче вижити.
Звичка ходити швидко вночі і ввечері
не викликає сміху з тих пір, як вийшло так,
що довелось рятуватися тільки втечею
від чогось начебто дикого й чужорідного,
що вибиває ґрунт з-під твоєї колії.
Жаль, що тобі не вистачило терпіння
впоратися із силою власних спогадів.
-2-
Рік, що почався з бурі, вогню і відчаю,
ні, не закінчується очікуваною тишею.
Знову зима – пора проти когось свідчити,
знову нестерпне бажання курити і знищувати.
Там, за межею – усе, що не повернути, бо
чорна земля плюється ув очі попелом.
Нова оселя – з одним випадковим попутником,
нове уміння – упевнено автостопити.
Місто, що й досі від шоку ще не оклигало,
мовчки зализує рани й приречено кривиться.
Тіло його, пошматоване болем і вибухами,
вже не здивує своєю старечою висохлістю.
Попіл на віях – типово по-новорічному,
темні під'їзди й двори – тимчасовий прихисток.
Місто, здається, тактовне й по-своєму ввічливе:
твоє ім’я зі списку чужих не викреслить.
-3-
Кожна дорога додому давно відрізана
з тих пір, як довелось рятуватись втечею
з чорним наплічником (скромним пайком провізії,
книжкою, плеєром). Навіть зібрати речі
в тебе не вийшло. Кота загубили потім вже –
при пересадці. Собака утік раніше.
Де він тепер? До кого прибився сторожем?
Як його звати? А… Байдуже… Якось по-іншому.
-4-
Кожного вечора стомлено очі заплющувати,
викинути з голови всі думки про повернення,
може, згадати про кількість вхідних і пропущених,
порахувати скелетів у шафі і демонів
замість овечок. Якщо пощастить, задрімати – і
хай би на цьому нічні посиденьки завершились.
Тільки ж не вийде нічого – занадто багато
у тобі такого, що вилізе боком. А зрештою,
хай собі лізе, до біса, лише б не загострювалось
і не приводило замість домівки на згарище.
Що це? Розплата за те, що не стримався й осторонь
не залиши́вся, бо жити, дощенту випалюючи
залишки совісті, досі не вмієш? Питання без відповіді –
ще одне з тих, що не дасть тобі спокою ввечері.
Знаєш, цікаво, скільки минуло днів з тих пір,
як довелось перестати пливти за течією?
23.12.2014
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
