* * *
Ягнята ці лиш починають жить
Й природа теж поки що тішить їх,
Шукають тільки радостей земних --
Немає ще причин у них тужить.
Ніщо не здатне ігор їх затьмить:
Лежать на сонці біля мам своїх;
Стрибають -- й тіні скачуть біля них,
Й міня їх форму кожне, як біжить.
О, як між рос ранкових чистоти
Забавам віддаються без турбот,
У трав і квітів влившись хоровод!
Чи ж Божої нам мало доброти?
Чому ж серед дарів його й щедрот
Нових шукаєм втіх і суєти?

ЗНОВУ В ЄРРОУ. ТРОСЕКС

Мов храм, ці гори в тихім торжестві
Тому, хто перевалу досягає:
Минуло літо й осінь вже збігає,
Й життя подібне в'янучій траві.
Відкинь мистецтва схеми неживі --
Природи дивосвіт хай надихає:
Лісів і гір красу, що догоряє,
Щоденно спраглим поглядом лови.
Щасливий той, хто золотом осик
Благоговійно милуваись може
(В малярстві жовтень травня переможе),
Й червоногрудий гість, що втратив лік
Пісням своїм, теж в цьому допоможе,
Колишучи вже постарілий рік.

В ЦЕРКВІ КЕМБРІДЖСЬКОГО
КОРОЛІВСЬКОГО КОЛЕДЖУ

Не дорікай святим за марнотратство,
Ні архітектору, що план створив --
Хай і для жменьки мудрих лиш голів --
Цієї церкви, що красу й багатство
Являє думки, а не лиш дивацтво.
Будь безкорисним: тільки б спотворив
Те розрахунком, що боготворив --
Так думав він, утверджуючи братство
Величністю колон і куполів,
Що світло й тінь снують так гармонійно,
Де музика звучить благоговійно
Й душі найтонші порухи повторить,
Мов помисли, що рій їх і без слів
Нам про безсмертя й істину говорить.