ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Кітса
Із Джона Кітса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Кітса
З ПОЕМИ "ЕНДИМІОН"
Прекрасне полонить нас назавжди.
Зроста його чарівність, й від нужди
Не потьмяніє, але знов дає
Притулок нам, як ніч нас застає,
Й солодкими всіх наділяє снами.
Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
Себе пив'язуєм більш до землі,
Не дивлячись на втрати всі й жалі,
В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
Високих дум і подвигів жагу,
Шукань безплідність; їм наперекір
Краси сіяння смуту і докір
Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
Нам світло і дерева так дають
Отарі тінь; від спеки ледь живі,
Нарциси так ховаються в траві;
Струмок біжить, невидимий між віт
В жару, й пелюсток незрівняних квіт
Так роза нам являє серед поля;
Такою є й героїв мертвих доля,
Що світ уяви заполонить весь,
Про що читали або чули десь:
Бездонне джерело, що для пиття
Дає небесне і земне буття.
Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
Навколо храму, скоро стане нам
Таким же рідним, як і сам цей храм.
Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
Повсюдно з нами, ставши для душі
Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
Й хай навіть небо хмуриться дощем,
Повинне з нами буть -- інакше вмрем.
ДО ОСЕНІ
Пора туманів і плодоносіння,
Ти сонця щедрого найближчий друг;
З ним радишся, як золото проміння
Влить в виноград, що все обвив навкруг,
Й зігнуть плодів вагою яблунь віти;
Як фрукти стиглістю ущерть налить,
Гарбуз роздуть, ядром горіх ліщини
Заповнити; для бджіл щоб ні на мить
Буять не припиняли пізні квіти, --
Щоб думалось, що й зараз вони в літі
Й запас поповнять меду і вощини.
Хто не стрічав тебе й твоїх дарів?
То на току, що всілась між колосся,
Тебе знайшов би, хто в поля б забрів,
А вітерець куйовдив би волосся;
Чи то на ниві недожатій спиш,
Сп'янівши в маків колі духм'яному,
Що серп твій пощадив; то колоски
В полях зібравши на стерні, спішиш
Через струмок із ношею додому;
То стежиш пильно, як з давильнь із жому
Останні краплі скапують в миски.
Де наспіви весни? О, де вони?
Про них не згадуй, маєш свої власні, --
Як сонце, з хмар сяйнувши пелени
На заході, горить в стерні й не гасне;
Тоді чуть можна мошок, що снують
Між лоз, їх гул від наростань до спаду,
Як вітер стишить чи посилить гніт;
Ягнята голос, вже зміцнілий, подають;
Сюрчить десь коник; несучи відраду,
Малинівки долине свист із саду;
Й щебечуть ластівки, зібравшись у відліт.
Прекрасне полонить нас назавжди.
Зроста його чарівність, й від нужди
Не потьмяніє, але знов дає
Притулок нам, як ніч нас застає,
Й солодкими всіх наділяє снами.
Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
Себе пив'язуєм більш до землі,
Не дивлячись на втрати всі й жалі,
В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
Високих дум і подвигів жагу,
Шукань безплідність; їм наперекір
Краси сіяння смуту і докір
Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
Нам світло і дерева так дають
Отарі тінь; від спеки ледь живі,
Нарциси так ховаються в траві;
Струмок біжить, невидимий між віт
В жару, й пелюсток незрівняних квіт
Так роза нам являє серед поля;
Такою є й героїв мертвих доля,
Що світ уяви заполонить весь,
Про що читали або чули десь:
Бездонне джерело, що для пиття
Дає небесне і земне буття.
Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
Навколо храму, скоро стане нам
Таким же рідним, як і сам цей храм.
Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
Повсюдно з нами, ставши для душі
Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
Й хай навіть небо хмуриться дощем,
Повинне з нами буть -- інакше вмрем.
ДО ОСЕНІ
Пора туманів і плодоносіння,
Ти сонця щедрого найближчий друг;
З ним радишся, як золото проміння
Влить в виноград, що все обвив навкруг,
Й зігнуть плодів вагою яблунь віти;
Як фрукти стиглістю ущерть налить,
Гарбуз роздуть, ядром горіх ліщини
Заповнити; для бджіл щоб ні на мить
Буять не припиняли пізні квіти, --
Щоб думалось, що й зараз вони в літі
Й запас поповнять меду і вощини.
Хто не стрічав тебе й твоїх дарів?
То на току, що всілась між колосся,
Тебе знайшов би, хто в поля б забрів,
А вітерець куйовдив би волосся;
Чи то на ниві недожатій спиш,
Сп'янівши в маків колі духм'яному,
Що серп твій пощадив; то колоски
В полях зібравши на стерні, спішиш
Через струмок із ношею додому;
То стежиш пильно, як з давильнь із жому
Останні краплі скапують в миски.
Де наспіви весни? О, де вони?
Про них не згадуй, маєш свої власні, --
Як сонце, з хмар сяйнувши пелени
На заході, горить в стерні й не гасне;
Тоді чуть можна мошок, що снують
Між лоз, їх гул від наростань до спаду,
Як вітер стишить чи посилить гніт;
Ягнята голос, вже зміцнілий, подають;
Сюрчить десь коник; несучи відраду,
Малинівки долине свист із саду;
Й щебечуть ластівки, зібравшись у відліт.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію