
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
2025.06.17
05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
2025.06.16
23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
2025.06.16
22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Кітса
Із Джона Кітса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Кітса
З ПОЕМИ "ЕНДИМІОН"
Прекрасне полонить нас назавжди.
Зроста його чарівність, й від нужди
Не потьмяніє, але знов дає
Притулок нам, як ніч нас застає,
Й солодкими всіх наділяє снами.
Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
Себе пив'язуєм більш до землі,
Не дивлячись на втрати всі й жалі,
В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
Високих дум і подвигів жагу,
Шукань безплідність; їм наперекір
Краси сіяння смуту і докір
Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
Нам світло і дерева так дають
Отарі тінь; від спеки ледь живі,
Нарциси так ховаються в траві;
Струмок біжить, невидимий між віт
В жару, й пелюсток незрівняних квіт
Так роза нам являє серед поля;
Такою є й героїв мертвих доля,
Що світ уяви заполонить весь,
Про що читали або чули десь:
Бездонне джерело, що для пиття
Дає небесне і земне буття.
Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
Навколо храму, скоро стане нам
Таким же рідним, як і сам цей храм.
Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
Повсюдно з нами, ставши для душі
Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
Й хай навіть небо хмуриться дощем,
Повинне з нами буть -- інакше вмрем.
ДО ОСЕНІ
Пора туманів і плодоносіння,
Ти сонця щедрого найближчий друг;
З ним радишся, як золото проміння
Влить в виноград, що все обвив навкруг,
Й зігнуть плодів вагою яблунь віти;
Як фрукти стиглістю ущерть налить,
Гарбуз роздуть, ядром горіх ліщини
Заповнити; для бджіл щоб ні на мить
Буять не припиняли пізні квіти, --
Щоб думалось, що й зараз вони в літі
Й запас поповнять меду і вощини.
Хто не стрічав тебе й твоїх дарів?
То на току, що всілась між колосся,
Тебе знайшов би, хто в поля б забрів,
А вітерець куйовдив би волосся;
Чи то на ниві недожатій спиш,
Сп'янівши в маків колі духм'яному,
Що серп твій пощадив; то колоски
В полях зібравши на стерні, спішиш
Через струмок із ношею додому;
То стежиш пильно, як з давильнь із жому
Останні краплі скапують в миски.
Де наспіви весни? О, де вони?
Про них не згадуй, маєш свої власні, --
Як сонце, з хмар сяйнувши пелени
На заході, горить в стерні й не гасне;
Тоді чуть можна мошок, що снують
Між лоз, їх гул від наростань до спаду,
Як вітер стишить чи посилить гніт;
Ягнята голос, вже зміцнілий, подають;
Сюрчить десь коник; несучи відраду,
Малинівки долине свист із саду;
Й щебечуть ластівки, зібравшись у відліт.
Прекрасне полонить нас назавжди.
Зроста його чарівність, й від нужди
Не потьмяніє, але знов дає
Притулок нам, як ніч нас застає,
Й солодкими всіх наділяє снами.
Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
Себе пив'язуєм більш до землі,
Не дивлячись на втрати всі й жалі,
В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
Високих дум і подвигів жагу,
Шукань безплідність; їм наперекір
Краси сіяння смуту і докір
Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
Нам світло і дерева так дають
Отарі тінь; від спеки ледь живі,
Нарциси так ховаються в траві;
Струмок біжить, невидимий між віт
В жару, й пелюсток незрівняних квіт
Так роза нам являє серед поля;
Такою є й героїв мертвих доля,
Що світ уяви заполонить весь,
Про що читали або чули десь:
Бездонне джерело, що для пиття
Дає небесне і земне буття.
Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
Навколо храму, скоро стане нам
Таким же рідним, як і сам цей храм.
Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
Повсюдно з нами, ставши для душі
Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
Й хай навіть небо хмуриться дощем,
Повинне з нами буть -- інакше вмрем.
ДО ОСЕНІ
Пора туманів і плодоносіння,
Ти сонця щедрого найближчий друг;
З ним радишся, як золото проміння
Влить в виноград, що все обвив навкруг,
Й зігнуть плодів вагою яблунь віти;
Як фрукти стиглістю ущерть налить,
Гарбуз роздуть, ядром горіх ліщини
Заповнити; для бджіл щоб ні на мить
Буять не припиняли пізні квіти, --
Щоб думалось, що й зараз вони в літі
Й запас поповнять меду і вощини.
Хто не стрічав тебе й твоїх дарів?
То на току, що всілась між колосся,
Тебе знайшов би, хто в поля б забрів,
А вітерець куйовдив би волосся;
Чи то на ниві недожатій спиш,
Сп'янівши в маків колі духм'яному,
Що серп твій пощадив; то колоски
В полях зібравши на стерні, спішиш
Через струмок із ношею додому;
То стежиш пильно, як з давильнь із жому
Останні краплі скапують в миски.
Де наспіви весни? О, де вони?
Про них не згадуй, маєш свої власні, --
Як сонце, з хмар сяйнувши пелени
На заході, горить в стерні й не гасне;
Тоді чуть можна мошок, що снують
Між лоз, їх гул від наростань до спаду,
Як вітер стишить чи посилить гніт;
Ягнята голос, вже зміцнілий, подають;
Сюрчить десь коник; несучи відраду,
Малинівки долине свист із саду;
Й щебечуть ластівки, зібравшись у відліт.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію