В один момент я зрозуміла: "Час йти". Стоячи спиною до маленької хатини,в якій жила бабуся Ганна Тарасівна, мене охопив сум. Я не хотіла покидати це місце. Я стояла й дивилася як у повітрі розливається хмара диму від мого подиху. Легені ввібрали у себе усю прохолоду зими, а перед очима, підхоплений легким порухом вітра, падав сніг...

Вона допомогла мені зібрати речі. Світанок охоплювала тиша. Бабуся не хотіла щоб я йшла, та відмовляти не стала. Ніби знала, що так має бути. Ще задовго, до того як я прокинулася, вона зварила токан, насмажила млинців і ось, стоячи переді мною, вкладала половину страви у мій рюкзак.

Ми разом вийшли до саду. Все навколо було вкрите інієм, повітря було чистим та морозним. Дихалось дуже легко.Трохи постоявши бабуся перевела свій погляд на мене. Ми мовчки дивились один на одного. Я дивилася на срібні коси заховані під синьою хустиною, на лице: здається тільки зараз я змогла розгледіти всі її зморшки. Її очі були сірими, як небо над моєю головою.

- В кожної людини є власний власний тягар, - мовила вона. - Для когось він важкий, як розлогий гірський хребет, але для тебе він легкий мов сніг. Бо ти ще юна, дитино моя, й не встигла наробити помилок. Нехай так буде надалі.

Вона обійняла мене, тричі поцілувала й перехрестила.

Безмежний білий простір. Таким я бачила свій шлях. Ніби чисте недоторкане полотно, що чекає руки митця. Сніг рипить під моїми ногами. Пройшовши декілька метрів, я озирнулась та не змогла нічого розгледіти: заважав туман. Ані бабці, ані саду, ані її хатини - все сховалось у білій імлі... Мене лякала невизначеність. А чи зможу я зрозуміти себе? Чим я взагалі відрізняюся від інших людей? Що відчувають інші у хвилини втоми? А коли хочуть їсти, пити, спати? Досвід підказував, що нічим. Чи дасть мені ця подорож такі бажані відповіді? Адже життя як дистильована вода - без кольору й смаку. Ми колотимо у сумнівах води. Смакуємо їх. Додаємо спецій,аби нам подобався смак. І так всі люди. Минають цілі покоління людей, а життя залишається незмінним.

Змерзли руки. Дихаю на них, розтираю. До зупинки ще далеко. Цікаво, чи спізниться сьогодні автобус?