ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Український борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український борщ
Світанок зачепився за вікно їхнього вагончика – тихцем, лагідно, як та пір’їнка, підхоплена і згодом покинута вітром, колихався на їхніх очах, широко розплющених після сну. Вони нікуди не їхали, тільки в пам’яті миготіли тисячі будинків, дорожних знаків і запалених у нічну пору ліхтарів. Пам’ять зблискувала спіралеподібно, бо знову і знову вихоплювала з простору домівку кожного, про що призналися один одному, піддавшись ліричному настрою.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію