ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Притча-казка
У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, чекаючи добрих урожаїв, із уст в уста передавали давню легенду. Її всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що, коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати в країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу в монастирі у гірській місцевості.
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блаженні засмучені"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
Про публікацію