«Як тіло без душі мертве, так само й
віра без діл мертва» (Яків 2:26).

Тіло, яке покинула невидима людському оку душа, дуже швидко знищується у тліні і нездоровому запаху, і ми кажемо, що людина померла. Для повноцінного життя потрібні і тіло, і душа, яка живе у ньому як в одязі, а по закінченні свого терміну знімає його і йде звітувати Богові за пройдений земний шлях.
Як з дитинства доглядаємо тіло, так і віру нашу плекаємо, часто і не переймаючись тим, що це за християнські діла такі, без яких віра є мертвою. «Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять. Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду?» (Яків 2:19-20). Апостол Яків нагадує нам, що віра у те, що світ створений єдиним Богом і підпорядковується Його законам, є доброю. Віруюча людина подібна до того молодого чоловіка, який іде у життя з доброю освітою. Одначе світ підпорядковується не тільки найвищому закону Бога – закону Любові. Домінуючими у світі є закони людини. Іноді навіть приходиться стикатися з діями, яких не виправдовують людські закони. Як у цьому житті вибрати свій шлях, адже постійно мусимо щось вибирати?
«І біси вірують, та тремтять». Біси – ті істоти, що йдуть проти Бога, навіть свідомо. Але і вони знають, що Він єдиний і справедливий. І що за всі свої злодіяння прийдеться відповісти. Бояться покарання. Але не спішать каятися і чинити Божі справи. Чому? – Бо тут треба побороти свою гординю і визнати, що був неправим. Найбільша мужність – здолати себе недосконалого. А ще мають на плечах такий тягар гріхів, що несила його підняти. Боячись покарання, вони ще більше тікають углиб своїх гріхів, які стають їхньою природою.
Мало знати, що Бог існує, і що кожен відповідатиме за свої вчинки, бажання і думки. Треба ще виконувати ті закони Бога, про які знаємо. І тоді наша віра матиме плоди. Бо нема плодів без дії. Щоби виріс колосок, треба кинути у землю зернятко. Земля – то серце і розум, підготовлені нашою свідомістю, нашою вірою.
Яке ж поле засівати? – Те, на якому хочемо бачити свої плоди.
Не заграваймо зі своїми бісами, бо вони, даючи легкі, але примарні і тимчасові переваги, обманом і застрашуванням тягнутимуть нашу душу в безодню.
Засіваймо поле земних законів – навчаймося, одружуймося, працюймо, бо призначено кожному жити, виконувати роботу для суспільства, розвиватися, любити.
Але понад цими земними плодами – плоди, які принесемо Богу. Не відразу їх споживатимемо. Часто, вкладаючи у невидиму скарбничку духу, бачитимемо, що, із земної точки зору маємо втрати. Коли, обмежуючи себе, віддаємо іншому, для якого це важливіше. Кожен поступок честі і любові до інших, не залежно від того, малий він чи великий, наближає нас до Бога і перекриває наші гріхи, які є у кожного, і які були у наших батьків і дідів. Що віддав – те твоє у Бога. А що взяв – те втратив. Мало вірити, треба ще виконувати те, у що віриш.
Одначе йдеться тут не тільки про ставлення до інших, а в першу чергу – до себе. «Бо хто ввесь закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий. Бо хто сказав: “Не чини перелюбу”, сказав також “Не вбивай”. Коли ж не чиниш перелюбу, але вбиваєш, ти стаєш порушником закону. Говоріть і робіть так, як люди, що мають бути суджені законом свободи» (Яків 2:10-12).
Закон Бога єдиний і цілісний. Хто готує себе до того, щоб увійти у щастя перебування з Господом (а такими є чи мають бути всі християни), той виконує все, призначене Богом, як необхідну умову для цього входження. Бо не можна частково Закон виконати, а частково порушити. У Бога закони непорушні. Тому виконуємо всі Заповіді Божі не тільки буквально, але і глибоко, глянувши на них через призму єдиного закону Любові до Бога і до Ближнього.
«Говоріть і робіть так, як люди, що мають бути суджені законом . свободи». Виконувати закон свободи – це бути вільним від гріха світу, не маючи у собі рахунків з ним. Віддай на землі, щоб отримати в небі. Щоби мати свободу жити і судити за законом Любові.
Що значить віддати на землі? – Це не тільки прощення за кривду задля відкуплення себе від цього світу. Є й інший шлях: не чекаючи, коли нам виставлять рахунки хвороби чи важкі життєві ситуації, самі наперед проходимо через глибоке покаяння, усвідомлюючи свої прогрішення перед Божою любов’ю. Господь прощає тому, хто зрозумів свій гріх, відкрив його перед Ним (ліпше, якщо і перед іншими) і не чинитиме так ніколи. Це – подарунок нам від Всевишнього. І хто розуміє ціну цього дарунку, користується ним. Господь милостивий.
Віддавати – це також і віддати з любов’ю тому, хто потребує. Якщо ця людина вміє при необхідності помогти іншому.
«Бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Яків 2:13). Перше речення слід розуміти як «якою міркою міриш іншим, такою і тобі відміряно буде». Друге речення – як «любов вище справедливості». Обидва разом – «поступай за любов’ю, і з тобою поступлять так само».
Яке поле засіваєш, вирощуючи плоди, – поле зла, чи земного статку, чи Царства Небесного, – звідти і плоди їстимеш. Взаємодій з іншими за законом Любові, бо так і з тобою чинитимуть після земного життя. І напрацьовуй цей закон, як основний у своєму житті, який перекриє недосконалі перед Богом закони світу. Пам’ятай, що милосердя понад суд, і тому май сміливість побачити всі свої недоліки аж до їх глибин, попросити прощення у Бога і простити собі самому. Прощай і іншим, бо попереду – Царство Небесне, а воно набагато вартісніше усіх наших зусиль. Бо хто віддає свою хижину, той отримує розкішний палац. Хто відпускає кривду, той матиме любов. А хто віддає іншим, бере від Бога.

2015р.