НОВІ ОБРІЇ ПОЕТА І ПЕРЕКЛАДАЧА АНАТОЛІЯ КРИЛОВЦЯ

Криловець Анатолій. Птаху судились крила: поезія / пер. з укр. Павла Кричевського; Кричевский Павел. Бабочкин рай: поэзия /пер. с рус. Анатолия Крыловца. – Луцьк: ПВД “Твердиня”, 2014. – 58 с. + 58 с.
Криловець Анатолій. Квітка щастя: поезії. – Хмельницький: Видавець ФО-П Стасюк Л. С., 2014. – 92 с.

Перша книга – результат творчого союзу Анатолія Криловця та Павла Кричевського, які, мало того, що представили свою поезію, так ще й одне одного переклали. Постараємося оцінити як саму поезію, так і переклад.
Розпочнемо з поезії Анатолія Криловця. Цю частину збірки відкривають слова автора цієї рецензії про поета. Далі йде двосторінкова передмова Романа Кухарука, який дуже високо оцінює творчий доробок Анатолія Криловця, МАЙСТРА (як підкреслює Кухарук).
З перших свої рядків поет не розчаровує. Адже за плечима в нього шість попередніх збірок, рецензування творчого доробку колег, лауреатство декількох престижних літературних премій, організаторський та викладацький досвід. “Правда – жовта трава і цей морок осінній...” (с. 6) задає високу планку поетичної майстерності. А як переклад?

Мокне бабине літо. Й тремтить павутинка ...
Ходить осінь – висока і світла печаль (с. 6)

Лето бабье намокло. Дрожит паутинка.
И высокая, светлая длится печаль (с. 7)

І хоч в наступних рядках Павло Кричевський спохоплюється і згадує про осінь –
Мне очистила жизнь молчаливая осень (с. 7), –
все-таки перекладений варіант трохи втрачає (порівняймо: Мокне бабине літо – Лето бабье намокло, українська часова форма показує тривалість, незавершеність дії, процес, в російській же сама дія, процес закінчився). Дрібниці, скажете ви. З цього приводу можна подискутувати.
Різницю в оригіналі і перекладі продемонструю тільки одним великим прикладом:

В копах стигле жито.
Дні минають, дні.
Бабине вже літо
Ходить по стерні.

Дідове – далеко.
Вічна там зима.
Зникли вже лелеки
Й журавлів нема (с. 8)

В копнах рожь – примета
Осени. И с ней
Вместе бабье лето
Ходит по стерне.

Аистов не будет
До весны. С полей
Провожают люди
Взглядом журавлей (с. 9)

Всі ми розуміємо, що є тільки бабине літо, а дідового літа нема. Але це ж поезія. І так хотілося б, щоб і дідове літо залишилося в перекладі (як знайдений відмінний образ оригіналу, неповторний і самобутній). Хоч і прекрасно розуміємо, що втрати при перекладі неминучі. Та й перекладати із близькоспоріднених мов найважче.
Перекладач має справу із певними обмеженнями рідної йому мови. Від цього йому нікуди не дітися:

Орфею! Тоскну тугу прожени (с. 16)

Орфей, тоску-кручину прогони (с. 17)

Криловець виграє від звертання у кличній формі, він далі має маневр і простір для поетики. Кричевський, навпаки, через відсутність окремої кличної форми в російській мові, приречений на банальну ”тоску-кручину”. Та й форма Орфей (вибачте, русофіли) чимось нагадує звичні російські Матвей, Митяй, Тимофей. Величність моменту щезає.
Моментами перекладач хоче максимально наблизитися до оригіналу, мінімалізувавши втрати:

Вже стільки часу стукаю в нестямі ...
Чи серце о байдужість розіб’ю,
Чи в ніжність оберну холодний камінь? (с. 18)

Я безнадежно к ней стучусь веками ...
О равнодушье сердце разобью
Иль в нежность оберну холодный камень? (с. 19)

І знову ж нестяма не зовсім передається словом безнадежно. А чи є в російській мові кращий відповідник?
Іноді ці втрати при перекладі суттєвіші, значущіші:

Це безпросвіття – добрий гарт.
Лиш іскри – як зірки ...
Чи й я любові теж не варт,
Як всі чоловіки? (с. 20)

Ночь закалит, лишь позови,
Ведь звезды светят всем.
Иль недостоин я любви,
Как все вокруг, совсем? (с. 21)

Останнім рядок нагадує не зовсім логічно проартикульоване зізнання в любові, яке, мабуть, часто трапляється. Але в цьому випадку звучить трохи комічно.
Не хотілося б більше говорити про втрати при перекладі, але оскільки вони очевидні, то і я змушений.
Не завжди гнучність і еквілібризм української мови правильно переданий російською. Наведу тільки два коротких приклади:

Свою невинність віддала,
Вся віддалася (с. 24)

Свою невинность отдала,
Покорна страсти (с. 25)

Тож цілий світ кладу до ніг
Тобі навзаєм! (с. 24)

Готов весь мир сложить у ног,
Но мало – знаю! (с. 25)

Я не хочу стверджувати тут, що переклад поганий, я веду тільки мову про очевидні втрати при перекладі.
Тут, правда, слід визнати, що й сам Анатолій Криловець, як визнаний фахівець взаємин чоловіка і жінки, іноді ставить своєму перекладачеві неперекладні завдання. Процитую тільки один приклад, а ви, шановні читачі, зможете зі мною погодитися:

І була б любов моя ласкава,
Запливала в кожну б ямку й згин,
Поцілунки б літеплом стікали
Від грудей на твій острішок-клин (с. 26)

И любовь моя б тебя ласкала
И, стекая в каждый твой изгиб,
Тот заветный островок искала б,
Где от бурь укрыться мы смогли б (с. 27)

Хто сказав, що українська мова меншовартісна, ніж російська? Дайте комусь іншому перекласти на російську ці рядки Анатолія Криловця. Втрати перекладу розпочалися, коли українські ямка й згин стали просто изгибом, зникло наше улюблене літепло, а острішок-клин став просто островком.
Приклади ці можна було б продовжувати. Як-от:

Звізда осяє верх і низ –
Весь небосхил ...
А поки що пручайсь, борись,
Допоки сил (с. 34)

Прольется нами звездный дождь,
Наступит штиль.
Пока же не сдавайся – до
Последних сил (с. 35)

При перекладі першого рядка виникає словесна надмірність, в оригіналі – мінімалізм слів (і максимальний образ). Але, як співається, в пісні: ”Не в тому річ”. Криловець та Кричевський подарували чудову річ, книгу поезії для свого читача. І зараз в час російсько-української війни цей приклад, напевне, залишиться одинарним і – як сказала молода українська поетеса – ”Никогда мы не будем братьями”. А могли б співпрацювати. Закликали ж ці два поети: ”Поети усіх країн, єднайтеся!” (aнотація книги). Але, на жаль, як часто буває, переміг попсово-незрозумілий колективний ”кобзон”(агресивна риторика з переходом до бойових дій).
Поезія Анатолія Криловця справжня, не нарочита, хто пережив розрив з коханою, може підписатися під цими рядками:

Ти може, спиш у нього на плечі.
До смерті шлях через терни розлуки.
Печи мене, мій боленьку, печи.
Зоря упала іншому у руки (с. 38).

Поету присутній мінімалізм виражальних засобів. Зате образ отримуємо надпотужний:

Тільки болю повні груди.
І вужака серце ссе.
Відвернувсь – украли люди.
Все (с. 40)

Передмову до поезії Павла Кричевського ”В расширяющемся круге света” написав Ігор Касьяненко. Хороша поезія Кричевського чудово перекладена Криловцем:

Какое небо чистое, смотри!
И светится как будто изнутри.
Тем светом все несказанное дышит (с. 6)

Яка небес бездонна синява!
Як світиться, аж серце ожива!
Тим світлом неословлене все дише (с. 7)

Несказанное передано українським (досить рідкісним) неословлене. Маленька знахідка перекладача, яка піднімає перекладену поезію на якісно вищий рівень. Адже сама поезія, незважаючи на потік слів, поки що неословлена. Принаймні, її кращі зразки.
Переклад Aнатолія Криловця підсилює поезію Пaвла Кричевського. Не буду втомлювати потенційного читача. Наведу тільки декілька прикладів:

Возник из вечности и канешь
В нее же.
На все живое ты увянешь
Похоже (с. 26)

Постала з вічності і канеш
У неї ж.
Ти, як усе живе, зів’янеш,
Земнеє (с. 27)

Похоже перекладач замінює на земнеє.
Викoриставши епідигматичний ряд (росло, виросло, доросло, як і сам поет), перекладач стискає його поезію, залишивши непорушним зміст:

Прозрачен коль
И вес, и лес и дол,
Закат, рассвет.
И ”не”росло
И выросло и до-
росло до ”нет” (с. 38)

Прозорі захід,
Схід, і ліс, і до-
ли вдалині...
І ”не”росло,
І виросло, і до-
росло до ”ні” (с. 39)

А в іншому випадку перекладач (Анатолій Криловець) вміло і вдало розширює епідигматичний ряд, використовуючи потугу української мови (оцініть це вміння самі, я залишу його без подальших надмірних коментарів. Оригінальна і перекладена поезія говорять самі за себе):

Прощай! Это форма иная от слова:Прости! (с. 40)
Прощай! Прощавай! Інша форма від слова ”прости” (с. 41)

Що очікував я від останньої збірки Анатолія Криловця ”Квітка щастя”? Мудро-іронічного погляду на життя (кохання, секс, взаємини), звичної майстерності володіння пером, неквапного і неголосного патріотичного почуття. Скажу без перебільшення, збірка оправдала всі сподівання та очікування.
Своїми збірками Анатолій Криловець зарекомендував себе неперевершеним майстром тонкої інтимної лірики, вміло використовуючи іронію (а часто і самоіронію), включно з епатажем (див. анотацію до збірки).
Поет здатен використовувати неологізми (наприклад, солодкоцукра, не знаю, чи використовував цей авторизм хтось до нього):

Відпусти себе в часоплин.
Він, як муж, любить все опукле.
Ти найкраща в світі з перлин,
Вся суцільно солодкоцукра (с. 13)

Не хочеться вчергове повторюватися про епідигматичну супермайстерність поета, але він сам кожного разу змушує, творячи абсолютно неперевершений епідигматичний ряд:

Кигиче чаїч. Чайку зве.
На серці так чаїно.
І ти при березі стоїш,
струнка очеретино (с. 15)

Той, хто у коси стане дихати,
Не перестане надихати (с. 19)

У світі підступів-переступів
Є мис, де й брехуни не брешуть (с. 19)

Впустить – згорнутись – розгорнутися ...
І колихати, колихати (с. 19)

Епідигматика, вживана автором, підкреслює талант і майстерність поета, опанування ним вершин поетичної творчості:

Благословляю вроду,
Квітко моя розквітла (с. 24)

Звуроряд Анатолія Криловця своєрідний і неповторний:

Moв - на світи - любисток!
Зник непомітно кекс.
Мила, тебе любити -
Більше, ніж просто секс (с. 42)

Поет розуміє неминучість закінчення земного шляху. Але робить це напрочуд іронічно. І трагіка ця не така вже й страшна:

Дні мов смугасті зебри:
Вчора і майбуття.
Штрикає біс під ребра.
Й так промине життя (с. 53)

Витончений стиль Криловця важко зімітувати. Його сутніста простота філологічно ускладнена, філологічно (і навіть десь науково) відгранена:

Буйно квітують вишні і сливи.
Дівчино Щастя, чи ти щаслива? (с. 69)

Не забуваймо, що автор – філолог, літературознавець, критик літературознавчого процесу. Мабуть, ця лінгвістична підготовка дає про себе знати і в поезії.
Релігійність його стримано-непоказна:

Думки обсіли, мов ординці.
Тяжка облога.
Всяк помирає наодинці
І йде до Бога (с. 74)

А життя Всесвіту багатогранне, захоплююче, незбагненнe:

Навколо квадрати і точки,
Орбіти й віки без наймень,
Що дзвонять, неначе дзвіночки
Дзвінких, та забутих імен (с. 85)

Читайте ці збірки, насолоджуйтеся, адже ви – УКРАЇНЦІ!


Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Альберт
Канада