Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Кітса
Джон Кітс Ода солов'ю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джон Кітс Ода солов'ю
У серці біль, а в голові хмільна
Спустошеність, неначе пив дурман
Чи опіуму спорожнив до дна
Цидулку і вже Лети зрю туман.
Не заздрість це -- о, долю б мать твою! --
А з-за твого лиш щастя повноти,
Що -- легкокрила німфо лісова --
В співочім цім гаю
Між зелені і тіней маєти
Всю ніч твоє блаженство не вгава.
Вина б ковток, віками що було
Настояне в глибоких погребах,
Щоб радість в нім, і сонце, і зело,
І спів, і танець провансальський пах.
О, келиха б п'янких південних вод,
Що Іпокрени струменем бурлить,
У бульбашках весь по краї самі,
Що в пурпур красить рот.
Я б випив, щоб вже світ не зміг зловить,
Й розтануть із тобою в цій пітьмі.
Розтануть, розчинитись і забуть,
Про що й не помишляв ти між віття:
Нудьгу, тривогу, жаль, розпуку, лють,
Що щедро нам явля людське життя;
Де сивині трястись в паралічах,
Де смерть не дасть і юності буять,
Де навіть думать -- множить лиш відчай,
Що, мов свинець, в очах,
Де і Красі одну лиш мить сіять
Й Любові завтра вже казать: "Прощай!"
Туди! Туди! До тебе долетіть!
Та не на Вакха колісниці, ні!
На крилах лиш Поезії в ту ж мить,
Хоч розум в цім й противиться мені.
Уже з тобою! Ніжна яка ніч!
Щасливий місяць всівся на свій трон;
Зір-фей навколо нього в'ється рій,
А тут тьма навсібіч,
Хоч відблиск і сюди сузір'їв-грон
Несе крізь млу зелену вітровій.
Не бачу вже я квітів біля ніг,
Ні як із віт струмує фіміам,
Та в млі духм'яній кожний запах міг
Впізнать з тих, що весна дарує нам:
Кущів, трав, дичок-груш і яблунь цвіт,
Глід і шипшина в пишній всій красі;
Фіалка, вже зів'яла від жари,
Й та, що лиш в травні світ
Побачить -- дика роза, вся в росі:
Для мух притулок в літні вечори.
В пітьму вслухаюсь. І щораз за тим
Блаженну смерть все більш і більш люблю,
Й по імені зву, й добираю рим:
Візьми мій подих -- в тьму його ввіллю.
За все вже нині наймиліша смерть --
В цю ніч без болю обірвать життя,
Коли ти душу вихлюпнеш в пісні,
Екстазу повний вщерть!
Співатимеш -- я ж кану в небуття:
Твій реквієм величний -- по мені!
Тобі лишень безсмертя дар діставсь --
Безсилі покоління й тьма віків --
Цей голос, в який щойно я вслухавсь,
Лунав колись для знаті й бідняків.
І, може, це той спів, що помагав
Розвіять Рут за домом смуток свій,
Як йшла, в сльозах вся, між чужих хлібів;
Й нерідко чарував
Ті вікна, з яких моря чуть прибій,
Казкових і забутих вже країв.
Забутих! Слово це мене, мов дзвін,
Верта від тебе знов до самоти.
Прощай! Обмане ненадовго він,
Якщо лишень уяви витвір -- ти.
Прощай! Прощай! Твій завмирає гімн
За ближнім лугом; тільки напівтон,
Із-за горба вже ехо лиш ловлю --
Не встигнуть навздогін!
Видіння це було чи, може, сон?
Замовкнув спів: проснувсь я чи ще сплю?
Спустошеність, неначе пив дурман
Чи опіуму спорожнив до дна
Цидулку і вже Лети зрю туман.
Не заздрість це -- о, долю б мать твою! --
А з-за твого лиш щастя повноти,
Що -- легкокрила німфо лісова --
В співочім цім гаю
Між зелені і тіней маєти
Всю ніч твоє блаженство не вгава.
Вина б ковток, віками що було
Настояне в глибоких погребах,
Щоб радість в нім, і сонце, і зело,
І спів, і танець провансальський пах.
О, келиха б п'янких південних вод,
Що Іпокрени струменем бурлить,
У бульбашках весь по краї самі,
Що в пурпур красить рот.
Я б випив, щоб вже світ не зміг зловить,
Й розтануть із тобою в цій пітьмі.
Розтануть, розчинитись і забуть,
Про що й не помишляв ти між віття:
Нудьгу, тривогу, жаль, розпуку, лють,
Що щедро нам явля людське життя;
Де сивині трястись в паралічах,
Де смерть не дасть і юності буять,
Де навіть думать -- множить лиш відчай,
Що, мов свинець, в очах,
Де і Красі одну лиш мить сіять
Й Любові завтра вже казать: "Прощай!"
Туди! Туди! До тебе долетіть!
Та не на Вакха колісниці, ні!
На крилах лиш Поезії в ту ж мить,
Хоч розум в цім й противиться мені.
Уже з тобою! Ніжна яка ніч!
Щасливий місяць всівся на свій трон;
Зір-фей навколо нього в'ється рій,
А тут тьма навсібіч,
Хоч відблиск і сюди сузір'їв-грон
Несе крізь млу зелену вітровій.
Не бачу вже я квітів біля ніг,
Ні як із віт струмує фіміам,
Та в млі духм'яній кожний запах міг
Впізнать з тих, що весна дарує нам:
Кущів, трав, дичок-груш і яблунь цвіт,
Глід і шипшина в пишній всій красі;
Фіалка, вже зів'яла від жари,
Й та, що лиш в травні світ
Побачить -- дика роза, вся в росі:
Для мух притулок в літні вечори.
В пітьму вслухаюсь. І щораз за тим
Блаженну смерть все більш і більш люблю,
Й по імені зву, й добираю рим:
Візьми мій подих -- в тьму його ввіллю.
За все вже нині наймиліша смерть --
В цю ніч без болю обірвать життя,
Коли ти душу вихлюпнеш в пісні,
Екстазу повний вщерть!
Співатимеш -- я ж кану в небуття:
Твій реквієм величний -- по мені!
Тобі лишень безсмертя дар діставсь --
Безсилі покоління й тьма віків --
Цей голос, в який щойно я вслухавсь,
Лунав колись для знаті й бідняків.
І, може, це той спів, що помагав
Розвіять Рут за домом смуток свій,
Як йшла, в сльозах вся, між чужих хлібів;
Й нерідко чарував
Ті вікна, з яких моря чуть прибій,
Казкових і забутих вже країв.
Забутих! Слово це мене, мов дзвін,
Верта від тебе знов до самоти.
Прощай! Обмане ненадовго він,
Якщо лишень уяви витвір -- ти.
Прощай! Прощай! Твій завмирає гімн
За ближнім лугом; тільки напівтон,
Із-за горба вже ехо лиш ловлю --
Не встигнуть навздогін!
Видіння це було чи, може, сон?
Замовкнув спів: проснувсь я чи ще сплю?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
