Дівчинко в джинсах потертих, з рожевим наплічником,
Тепла кофтинка з широких ангорових смуг,
Хто з казкарів записався до тебе прибічником?
Хто з-поміж принців доводить, що він тобі друг?

Шкіра прозора, повіки безсонням підсвічені,
Знічений мозок бунтує вже третю добу.
Дівчинко в шибці, які ти болючі освідчення
Душиш, знічев’я кусаючи нижню губу?

Захист від світу – блакитних навушників клапани,
Русе волосся до ліктя – хиткий кринолін.
Дівчинко, знаєш, буває, із серця подряпини
Сходять повільніше, аніж з дитячих колін.

Знаєш, в метро стільки ліній, зупинок і напрямків,
В наших долонях прописано стільки шляхів,
Нам уготовано стільки забоїв і набряків,
В пошуках теплих долонь і привітних дахів.

Карти, буває, обманюють, схеми прибріхують,
Принци подекуди вірять у хибні казки,
І у погоні за короткочасною втіхою
Наші вагони втрачають насущні зв’язки.

Дівчинко, квіточко, рибонько, сонечко, ясочко,
Очі-волошки зі світлим відтінком журби,
В темній столичній підземці, будь ласка, будь ласочка,
Будь обережна, ріднесенька, не загубись!

Джинси потерті, душа, наче сукня, у квіточку.
Поміж бровами напруга тримає кордон.
Я пам'ятаю, яка ти була без наплічника –
В середньовіччі з таких малювали Мадонн.

Дівчинко світла, із записниками дешевими,
Очі не торкнуті тушшю ані олівцем,
Хай всі наплічники будуть у тебе рожевими,
Хай всі казки твої будуть з хорошим кінцем.