Сонце продирає очі сонного старого кота. Той крутить головою. Смачно позіхає.
Кота номіновано «Ваською». А ще онуки прозвали його «Васька – два стільці»! Бо на одному, коли влягається – тіснувато!..
До нього підчовгує господар Феодосій Степанович.
Він ветеран. Живе сам.
Відчувши, що Васька вже не спав, Феодосій Степанович, вдавано сухо прорипів: - Голодний?

Кіт ще раз смачно потягується і квапиться на кухню до миски.
Господар неспішно йде за котом. Помітно, що Феодосій Степано-вич любить свого кота, але, як фронтовик, сильний бувалий в бува-льцях чоловік, не хоче виказати цього. «Це ж не по-армійськи».

Кіт п'є, завчасно налите, молоко.
Феодосій Степанович п'є чай.
Він поглядає на якісь фотографії на стіні.
Кіт розглядав ті дві світлини.
Якось Васька дерся туди, але господар дуже лютував через те.

Кіт облизується наче усміхається.
Феодосій Степанович ще раз кидає погляд на молодих і радісних молодих людей на стіні: чоловік і жінка якісь.
Кіт розгадує. «Чоловік схожий на господаря, але обличчя без змо-ршок, кольору іншого, без цієї неголеності» - котові думки.
Бороди у господаря ніколи не було, але той і не був ідеально ви-голений. Ніби не було йому сенсу. Дні були безтурботними.
Ось «два стільці» біля ніг господаря, в очікуванні мовчазної зго-ди на муркотіння.
Іноді, коли дощить, Феодосію Степановичу ставало зле. Той ля-гав, наливав якусь мікстуру у кружку... Марно, не минало! Кіт завжди дерся до господаря і влягався на самісіньке серце. У перші рази Феодосій Степанович відганяв кота, але Васька довів свій ко-рисний вплив. І тоді до «двох стільців» долучилось – «дохтур»!
Так минав час...
Іноді ветеран йшов кудись. Раз на місяць.
Коли повертався, то приносив багато пакунків. Васька дивується, як дід стільки приносить.

От настав такий день уже цього місяця.
Дід голиться, «наводить марахвет» і йде…
Васька вмощується на балконі.
5-тий поверх.
Усю вулицю видно.
Кіт завжди розглядав, як господар йде зранку і повертається ввечері.
Васка нудьгує без діда. Васька безмежно сумний без господаря. Васька любить діда.

Коли той зникав на день, як зараз, кіт згадував усю історію...
Як дідові внуки принесли Ваську, ще кошеням. Як дід хотів вигна-ти кошеня, коли внуки пішли…
А потім раптом загнав у кімнату, присів, подивився в очі і сказав: "Ваською будеш, як мій брат по окопові".
Пролітають усі спогади кота подумки.
Уже й вечоріє. Сутінки поглинають сонячне світло. Сутінки три-вожать і Васька тривожиться.
Нарешті, видно Феодосія Степановича. Він йде з торбами. Рап-том до нього хтось кидається і діда вже не видко. Десь він за бу-динком.
Васька ввижається щось погане. Васька тривожиться, нервує. Де-реться-шкрябається у вікно, аби виглянути. Та нічого не виходить. Старе вікно вперте, як і дід-ветеран.
Кіт вирішив розігнатись і проламати головою вікно.
Так і робить.
... падає на землю і бачить Феодосія Степановича без дихання...
Душа котяча просто розривається.
…
Раптом чує рипучо-погрозливе: "Васька, В-а-с-ь-к-а, вставай, чого на балконі розлігся – «два стільці»!"
Кіт розплющує очі, бачить діда з онуками, що заливаються смі-хом. Розуміє, що то сон про виліт із вікна.
Сонце сідає.
Васька сідає біля дідової ноги.
Мурчить вже без дозволу!
Без згоди!..
Засинає…

(замальовка)