Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Проза
Крізь вежі.
Сидить Федір Петрович на дивані, дивиться здалека крізь вежі, і бачить себе як овоча, що вже перезрів. Але розум у того овоча ще не зовсім зрілий, раз бачить таке. Хоче Федір Петрович до себе, того, дійти, добігти. Не може. Запинаються ноги. Ішов, ішов, добре пропотів, притомився, а до себе так і не дійшов. А перехожі різні дивляться на нього, хто сміється, хто чужається, а хто просто гидує.
Отож, вкотре закриває очі Федір Петрович і знову бачить себе. Вівцею, що відбилася від своєї отари, а коли й вороною білою, на яку всі тикають пальцями. Правда, надія все таки не покидає Федора Петровича. І біленький ангел все ще літає над ним, так, наче слабину його відчув. І літає доокола його, захищає. Думає Федір Петрович, він теж бачить його, того, там за тими далекими вежами, і щиро вірить, що коли небудь він все таки дійде туди, до себе, того й захищає.
Інколи бачить Федір Петрович себе зовсім зблизька, і ясно. І приходить тоді думка така незвичайна, як на перший погляд, що множаться жителі на землі дуже сильно. І що то до великої біди може привести. Так, як приходять на цей світ різні. І ті, кому вдається більше розуміти. І ті, хто більше книжки читає, і вже сім наук вивчив. І кожен толкує все по своєму. Але спочатку всі приходять дітьми, тихими і спокійними, а декотрі неспокійними і галасливими. А раз родиться на землі більше, то й більше хліба потрібно, щоб всіх накормити. Отож підростають оті діти, тай починають кожен по своєму свій хліб заробляти. Дехто аж з розуму сходить, думку свою перенапружуючи. Бо душа теж має силу свою і свої межі. А дехто в поті мучиться цілими днями, намагаючись вивідати як світ цей змінити, бється як горох об стіну. Дехто вже дібрався до золота та срібла і загрібає так , що аж кров з під нігтів іде. Отже сидить Федір Петрович і думає собі, чи прийде ще на нашу землю оте обіцяне золоте століття, коли все доокола таке нужденне, обдерте та обірване. А до того, себе, що десь там за вежами, так дійти й не може.
2015р
ID: 598836
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крізь вежі.
Сидить Федір Петрович на дивані, дивиться здалека крізь вежі, і бачить себе як овоча, що вже перезрів. Але розум у того овоча ще не зовсім зрілий, раз бачить таке. Хоче Федір Петрович до себе, того, дійти, добігти. Не може. Запинаються ноги. Ішов, ішов, добре пропотів, притомився, а до себе так і не дійшов. А перехожі різні дивляться на нього, хто сміється, хто чужається, а хто просто гидує.
Отож, вкотре закриває очі Федір Петрович і знову бачить себе. Вівцею, що відбилася від своєї отари, а коли й вороною білою, на яку всі тикають пальцями. Правда, надія все таки не покидає Федора Петровича. І біленький ангел все ще літає над ним, так, наче слабину його відчув. І літає доокола його, захищає. Думає Федір Петрович, він теж бачить його, того, там за тими далекими вежами, і щиро вірить, що коли небудь він все таки дійде туди, до себе, того й захищає.
Інколи бачить Федір Петрович себе зовсім зблизька, і ясно. І приходить тоді думка така незвичайна, як на перший погляд, що множаться жителі на землі дуже сильно. І що то до великої біди може привести. Так, як приходять на цей світ різні. І ті, кому вдається більше розуміти. І ті, хто більше книжки читає, і вже сім наук вивчив. І кожен толкує все по своєму. Але спочатку всі приходять дітьми, тихими і спокійними, а декотрі неспокійними і галасливими. А раз родиться на землі більше, то й більше хліба потрібно, щоб всіх накормити. Отож підростають оті діти, тай починають кожен по своєму свій хліб заробляти. Дехто аж з розуму сходить, думку свою перенапружуючи. Бо душа теж має силу свою і свої межі. А дехто в поті мучиться цілими днями, намагаючись вивідати як світ цей змінити, бється як горох об стіну. Дехто вже дібрався до золота та срібла і загрібає так , що аж кров з під нігтів іде. Отже сидить Федір Петрович і думає собі, чи прийде ще на нашу землю оте обіцяне золоте століття, коли все доокола таке нужденне, обдерте та обірване. А до того, себе, що десь там за вежами, так дійти й не може.
2015р
ID: 598836
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
