Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.20
12:04
БІЛИЙ САРКОФАГ: НІЧ НА СТРІТЕННЯ ДЛЯ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА
На схилі віку, коли вишгородські вітри стали надто холодними, Ярослав сів на березі свого життя, де зустрілися дві стихії: Любов і Мудрість.
Перед його внутрішнім зором, мов у мутних водах Дніпра,
2026.05.20
11:33
О першій ночі я не сплю.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
2026.05.20
10:42
Розілляла ніч каву розчинну
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
2026.05.19
18:03
Люди запилених перехресть
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
2026.05.19
16:26
Навколо - тепло, а у серці - темно.
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
2026.05.19
13:41
На перевалі торохкотять закіптюжені авто.
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
2026.05.19
13:38
Одні кажуть: життя, як колесо,
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.
Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
2026.05.19
11:30
Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
2026.05.19
11:14
Тихше-но, рак-ліцемір, вуса повільні і довгі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
2026.05.19
09:42
Фіолетовий вибух травневого дня,
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
2026.05.19
05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Проза
Крізь вежі.
Сидить Федір Петрович на дивані, дивиться здалека крізь вежі, і бачить себе як овоча, що вже перезрів. Але розум у того овоча ще не зовсім зрілий, раз бачить таке. Хоче Федір Петрович до себе, того, дійти, добігти. Не може. Запинаються ноги. Ішов, ішов, добре пропотів, притомився, а до себе так і не дійшов. А перехожі різні дивляться на нього, хто сміється, хто чужається, а хто просто гидує.
Отож, вкотре закриває очі Федір Петрович і знову бачить себе. Вівцею, що відбилася від своєї отари, а коли й вороною білою, на яку всі тикають пальцями. Правда, надія все таки не покидає Федора Петровича. І біленький ангел все ще літає над ним, так, наче слабину його відчув. І літає доокола його, захищає. Думає Федір Петрович, він теж бачить його, того, там за тими далекими вежами, і щиро вірить, що коли небудь він все таки дійде туди, до себе, того й захищає.
Інколи бачить Федір Петрович себе зовсім зблизька, і ясно. І приходить тоді думка така незвичайна, як на перший погляд, що множаться жителі на землі дуже сильно. І що то до великої біди може привести. Так, як приходять на цей світ різні. І ті, кому вдається більше розуміти. І ті, хто більше книжки читає, і вже сім наук вивчив. І кожен толкує все по своєму. Але спочатку всі приходять дітьми, тихими і спокійними, а декотрі неспокійними і галасливими. А раз родиться на землі більше, то й більше хліба потрібно, щоб всіх накормити. Отож підростають оті діти, тай починають кожен по своєму свій хліб заробляти. Дехто аж з розуму сходить, думку свою перенапружуючи. Бо душа теж має силу свою і свої межі. А дехто в поті мучиться цілими днями, намагаючись вивідати як світ цей змінити, бється як горох об стіну. Дехто вже дібрався до золота та срібла і загрібає так , що аж кров з під нігтів іде. Отже сидить Федір Петрович і думає собі, чи прийде ще на нашу землю оте обіцяне золоте століття, коли все доокола таке нужденне, обдерте та обірване. А до того, себе, що десь там за вежами, так дійти й не може.
2015р
ID: 598836
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Крізь вежі.
Сидить Федір Петрович на дивані, дивиться здалека крізь вежі, і бачить себе як овоча, що вже перезрів. Але розум у того овоча ще не зовсім зрілий, раз бачить таке. Хоче Федір Петрович до себе, того, дійти, добігти. Не може. Запинаються ноги. Ішов, ішов, добре пропотів, притомився, а до себе так і не дійшов. А перехожі різні дивляться на нього, хто сміється, хто чужається, а хто просто гидує.
Отож, вкотре закриває очі Федір Петрович і знову бачить себе. Вівцею, що відбилася від своєї отари, а коли й вороною білою, на яку всі тикають пальцями. Правда, надія все таки не покидає Федора Петровича. І біленький ангел все ще літає над ним, так, наче слабину його відчув. І літає доокола його, захищає. Думає Федір Петрович, він теж бачить його, того, там за тими далекими вежами, і щиро вірить, що коли небудь він все таки дійде туди, до себе, того й захищає.
Інколи бачить Федір Петрович себе зовсім зблизька, і ясно. І приходить тоді думка така незвичайна, як на перший погляд, що множаться жителі на землі дуже сильно. І що то до великої біди може привести. Так, як приходять на цей світ різні. І ті, кому вдається більше розуміти. І ті, хто більше книжки читає, і вже сім наук вивчив. І кожен толкує все по своєму. Але спочатку всі приходять дітьми, тихими і спокійними, а декотрі неспокійними і галасливими. А раз родиться на землі більше, то й більше хліба потрібно, щоб всіх накормити. Отож підростають оті діти, тай починають кожен по своєму свій хліб заробляти. Дехто аж з розуму сходить, думку свою перенапружуючи. Бо душа теж має силу свою і свої межі. А дехто в поті мучиться цілими днями, намагаючись вивідати як світ цей змінити, бється як горох об стіну. Дехто вже дібрався до золота та срібла і загрібає так , що аж кров з під нігтів іде. Отже сидить Федір Петрович і думає собі, чи прийде ще на нашу землю оте обіцяне золоте століття, коли все доокола таке нужденне, обдерте та обірване. А до того, себе, що десь там за вежами, так дійти й не може.
2015р
ID: 598836
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
