Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
2026.10.23
21:29
Стукає промінчиком сонце у віконечко:
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
2026.10.23
05:36
А дощ іде і обмиває вікна,
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
2026.10.22
23:06
Оманні сумніви, коли лювов
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
2026.10.22
21:16
Квартонель
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
2026.10.22
21:12
Щоб вирватись із лещат бідноти, пішов у гладіатори Шимон бен Лакіш.
На розвагу імператору й вельможам із криком «Аve Caesar! morituri te salutant!» не раз ходив юдей і сам на смерть, завдавши смерть товаришу.
Зрештою, набридло юнакові це ремесло І б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Проза
Народжений горами
Дехто каже, що Карпати молоді гори. Дехто на оборот переконує , що Карпати дуже старі і давні. Але сьогодні не про те. Сьогодні я б хотів розказати про села. Давні, забуті, старі як і самі Карпати. Ці села є всяких кольорів. Є чорні й білі, є зелені й красні, кольорові. От тільки сірих чомусь немає. Мабуть тому, що всього сірого споконвіку і так вистачало. Колись, дуже давно, в одному з таких сіл народився і я. І хоч як не старався втриматися в утробі моєї матері Анни довше, всі мої зусилля виявилися марними. Прийшов час, і я з неймовірною точністю і силою був виштовхнутий у світ цей. Та я знову не про те. Оці давні Карпатські села, давним – давно загублені і забуті світом. Оці села – привиди, що ховаються між зворами і зеленими зарослями. І багато хто блукав по світі білому, шукав спокою, тай не знаходив. Повертався сюди вже направці, бо так ближче, і знаходив тут спокій. Уже вічний. Та перед тим як успокоїтися навічно, виходив десь під вечір до межі свого поля, сідав на горбок,тай дивився сумними очами як буяють зелені зарослі, котрі ніколи не вмирають. Дихав на повні груди свіжим вітром і слухав що кажуть гори. Зазирав у очі кожній божій тварі і бачив там якійсь дивовижі. І навіть відчував біль десь біля серця, підходячи до всохлої смереки чи трепети. Бо вони вже мертві. А вони як і ми частина тої великої вселенної, яка теж ніколи не вмирає. Але вони принесли себе в жертву, щоб ще когось живого зігріти. А ще задивлявся на того сірого яструба, що зависав під хмарами, захопившись своїм полюванням. І тоді добре йому ставало. Напившись того спокою, він забував про війни, які теж тут колись бували. І які приносили немало смертей на цю замирену землю. І багато хто приносив тоді себе в жертву, щоб був у цих горах вселенський спокій. І наче мисливці, що полюють на звірів, ходили по на пів диких стежках загони озброєних до зубів чужинців і вбивали тих, незламних духом сміливих мужів, котрі насмілилися виступити супротив чуми червоної і чуми коричневої. І може аж тепер, пройшовши весь світ, і повернувшись туди, де появився вперше, сідав на межу свого дикого поля і хотів пізнати істину. Бо знав, що коли засне, то вже буде спати сном безпробудним. Подеколи, закривши на мить очі, навіть бачив чоловіка в чорній рясі, що щиро відспівував його. Отак, сидячи на межі, він уже не розумів, де та чорна безодня, у яку ми всі боїмося впасти. Чи тут, по цей бік, де все таки все знане і знайоме, чи там, за межею, де непрозоре все наче сутінки. Він сидів і все ще надіявся що йому, як і кожному, життя принесе тишу. Порепаними руками гортав сторінки свого довгого життя, подеколи пригадуючи дні, які запам’яталися більше. Бачив свої кольорові села, чорні й білі, зелені й красні. Тільки от сірих так ні разу й не побачив. Він сидів, і як колись, в дитинстві, ще загадував бажання. Можливо що вже останнє. Дивний чоловік.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народжений горами
Дехто каже, що Карпати молоді гори. Дехто на оборот переконує , що Карпати дуже старі і давні. Але сьогодні не про те. Сьогодні я б хотів розказати про села. Давні, забуті, старі як і самі Карпати. Ці села є всяких кольорів. Є чорні й білі, є зелені й красні, кольорові. От тільки сірих чомусь немає. Мабуть тому, що всього сірого споконвіку і так вистачало. Колись, дуже давно, в одному з таких сіл народився і я. І хоч як не старався втриматися в утробі моєї матері Анни довше, всі мої зусилля виявилися марними. Прийшов час, і я з неймовірною точністю і силою був виштовхнутий у світ цей. Та я знову не про те. Оці давні Карпатські села, давним – давно загублені і забуті світом. Оці села – привиди, що ховаються між зворами і зеленими зарослями. І багато хто блукав по світі білому, шукав спокою, тай не знаходив. Повертався сюди вже направці, бо так ближче, і знаходив тут спокій. Уже вічний. Та перед тим як успокоїтися навічно, виходив десь під вечір до межі свого поля, сідав на горбок,тай дивився сумними очами як буяють зелені зарослі, котрі ніколи не вмирають. Дихав на повні груди свіжим вітром і слухав що кажуть гори. Зазирав у очі кожній божій тварі і бачив там якійсь дивовижі. І навіть відчував біль десь біля серця, підходячи до всохлої смереки чи трепети. Бо вони вже мертві. А вони як і ми частина тої великої вселенної, яка теж ніколи не вмирає. Але вони принесли себе в жертву, щоб ще когось живого зігріти. А ще задивлявся на того сірого яструба, що зависав під хмарами, захопившись своїм полюванням. І тоді добре йому ставало. Напившись того спокою, він забував про війни, які теж тут колись бували. І які приносили немало смертей на цю замирену землю. І багато хто приносив тоді себе в жертву, щоб був у цих горах вселенський спокій. І наче мисливці, що полюють на звірів, ходили по на пів диких стежках загони озброєних до зубів чужинців і вбивали тих, незламних духом сміливих мужів, котрі насмілилися виступити супротив чуми червоної і чуми коричневої. І може аж тепер, пройшовши весь світ, і повернувшись туди, де появився вперше, сідав на межу свого дикого поля і хотів пізнати істину. Бо знав, що коли засне, то вже буде спати сном безпробудним. Подеколи, закривши на мить очі, навіть бачив чоловіка в чорній рясі, що щиро відспівував його. Отак, сидячи на межі, він уже не розумів, де та чорна безодня, у яку ми всі боїмося впасти. Чи тут, по цей бік, де все таки все знане і знайоме, чи там, за межею, де непрозоре все наче сутінки. Він сидів і все ще надіявся що йому, як і кожному, життя принесе тишу. Порепаними руками гортав сторінки свого довгого життя, подеколи пригадуючи дні, які запам’яталися більше. Бачив свої кольорові села, чорні й білі, зелені й красні. Тільки от сірих так ні разу й не побачив. Він сидів, і як колись, в дитинстві, ще загадував бажання. Можливо що вже останнє. Дивний чоловік.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
