
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
2023.02.02
04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
2023.02.01
23:02
Ну що ж, прощай! Ідеш від мене… Осінь.
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
2023.02.01
22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
2023.02.01
21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
2023.02.01
20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
2023.02.01
19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
2023.02.01
19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гренуіль де Маре /
Проза
Вампір, що зіткався зі смогу
Бабі Гані снилось небо Лондона, міст через Темзу і сивий поважний джентльмен, з котрим вона під ручку прогулювалась по тому мосту. Джентльмен, схоже, мав щодо неї серйозні наміри, проте озвучити їх не встиг – завадив клятий їдучий смог, який почав так дерти горло, що джентльмен закашлявся. За ним закашлялася й баба і… прокинулась.
Фермери з вогнеметами…
З прочиненого вікна тягнуло горілим. «Знову Василівна спозаранку бараболиння палить, - спросоння вирішила баба. – Ось я їй щас випишу…». Хутко підвелася – і тільки тут зрозуміла, що вона не на дачі, а в своїй міській квартирі. Підійшла до вікна, щоб зачинити – та так і застигла з простягнутою рукою. За шибками був… Лондон. Ну, принаймні, смог був точно. Причому над усеньким містом.
Баба Ганя кинулася набирати 101, але на тому боці дроту затято мовчали. «Всьо, триндець - усі на виїзді… навіть чергових на телефоні не лишили – це ж як десь палахкотить!» - похолонула вона і включила комп.
В інтернеті чиновники різних відомств недбало відмахувались від стривожених обивателів: ой, та чого ви сполошились? Подумаєш - трава в околицях горить (стерня на фермерських полях, сміття на подвір’ях, бадилля на городах)…
Трава? Бадилля?! Баба йойкнула і, умліваючи, сповзла під стіл. В її затуманеній уяві постали орди суворих міщан, селян і фермерів, котрі з вогнеметами наперевіс сунули полями, городами та присілками, випалюючи все на своєму шляху… Бо інакше – як? Все вищеперелічене народ палив щороку (баба й сама не без грішка була, бо куди ж той сухий бур’ян дівати), але щоб отаку димову завісу влаштувати, треба було спалити одночасно все дощенту в радіусі пари сотень кілометрів.
…І путінські вентилятори
Ні, щось тут не те… Крекчучи, баба вибралася з-під столу і продовжила рейд по сайтах. Горіли, виявляється, ще й торф’яники й ліси. Проте найближче тліюче торфовище площею півгектара бабу якось не приголомшило, а палаючі ліси на Хмельниччині й під Києвом – і поготів. Однак цілком реальний смог за вікном вимагав конкретних дій. Баба дістала карту, повтикала в усі вказані місця прапорці - і замислено почухала потилицю. Кільце пожарів навколо міста явно стискалося. Треба запасатися провізією – вирішила баба і почвалала на ринок.
Під під’їздом на лавочці місцеві кумасі, ігноруючи заклики МНС залишатися вдома і дихати через раз, жваво ділилися неофіційними версіями.
- …А я тобі кажу – з Байкалу тягне. Чула, шо в Бурятії ліси горять? Ото ж Путін наказав спеціальні вєнтілятори здоровенні поставити, шоб весь дим у наш бік гнало…
- Шо ти ліпаки ліпиш, які вєнтілятори?! Село неасвальтіруване… Он учені кажуть: учора на Сонці гігантський спалах був, так вогонь до нас чуть-чуть не дотягнувся, а димом таки заволокло…
До ринку було недалеко: навпростець, дворами - хвилин двадцять. Проте клятий смог, що накочував хвилями, змінював знайому місцевість до невпізнанності, і скоро баба зрозуміла, що збилася з дороги. Поблукала, притомилась і присіла на лавочку в якомусь дворі. Навкруги – ані лялечки, а дим усе густішає, і день все більше скидається на присмерк… Баба втомлено стулила повіки.
Не балакайте з приблудами
Раптом поруч щось хлипнуло – раз, вдруге. Баба розплющила очі. На іншому кінці лавочки сидів огрядний чолов’яга. «З диму виткався, чи що?» – подумки подивувалася баба, бо жодних кроків перед тим не чула. Незнайомець, скоса глипаючи в бабин бік, читав щось на екранчику телефону, моторно тицяв пальцем по кнопках – і знов читав. Затим схлипнув, скривився, затуляючи рот рукою… Сльози покотилися по одутлих щоках і застигли на подвійному підборідді. «Не розмовляйте з незнайомцями», - застережливо промайнуло десь на задвірках бабиної свідомості, проте жалість пересилила, та й обличчя чоловіка пробуджувало якісь невиразні спогади.
- Чого побиваєшся, сину? Зуби болять? – співчутливо спитала вона.
Чоловічина заперечливо замотав головою, набрав у груди повітря – і заголосив, як за небіжчиком, не віднімаючи долоню від рота.
- Обібрали… обчистили… пограбува-а-али! – крізь жалібне скімлення розібрала баба.
- Що відібрали?! Гаманця? Обручку? – допитувалася баба.
Незнайомець відхлипнув і видавив:
- Творіння моє вкрали… А я ж у нього… всю душу… А вони… Ось, послухайте.
Він повозився з телефоном – і звідти раптом залунало: «Шановні городяни! Зі святом вас, із Днем міста! Здоров’я вам, миру і наснаги!».
- Ну? – не зрозуміла баба.
- Шо – «ну»? – передражнив чоловік, не забуваючи затуляти рот долонею. – Ролик вони, бачте, по радіо запустили до свята… А слова-то – мої!
- Та ну, - засумнівалася баба Ганя. – Слова як слова, кожен таке може сказати.
- І ця туди ж! А порядок слів? А їх кількість? А експресія, а виразність? Ні-і, це мій текст! Злодюги кляті, я їм ще покажу… - і чоловік розлючено забарабанив по клавіатурі. – Щас я вас усіх порозфренджую, а в цьому місті взагалі ніхто більше від мене слова не дочекається!
Пожалійте бідне вампірятко
Бабу все більше непокоїла ота його долоня коло рота: чого він її постійно тримає там, якщо зуби не болять? Тут крізь завісу смогу пробилося нарешті кволе сонце, і на вигорілій траві перед лавочкою вирізьбилися тіні: від лавочки, від баби, від бабиної сумки, від… Ой лишенько, а де ж тінь від опецькуватого плаксія?! Баба звела на нього очі – і відчула, як серце її стрімко провалюється десь аж у п’яти.
Вампіряка, вже не криючись, вишкірив криві ікла в недобрій посмішці:
- Здогадалась таки. Завжди кмітливою була…
І тут баба пригадала, звідки їй знайоме це обличчя.
- Стривай-но, голубе, а це не від тебе пару років тому наречена втекла? І чи не ти потім по всьому інтернеті вашу брудну білизну полоскав?
- Я, - гордо випнув пузо упир і тут же звично заскімлив: - А чого вона… Такого пацана бортанула… Свободи, понімаєш, захотіла – а мені з кого кров пити накажете?
Він підсунувся ближче до баби і довірливо зашептав:
- Ти думаєш, легко нам, вампірам? Вічно на підсосі: там посмокчеш, тут лизнеш – а мені треба вволю напитися, та ще щоб про запас лишилось. От і приходиться періодично скандалити в мережі – знаєш, скільки енергії звідти потягнути можна?! О-о-о… - він закотив очі і сласно облизнувся.
Бабу аж пересмикнуло.
- Добре, що хоч справжньої крові не п’єш… - пробурмотіла вона.
- Хто тобі сказав? – примружився вампір.
Баба смикнулася встати, проте упир випередив її, товсті пальці зімкнулися на бабиній шиї – і щось тепле забризкало їй обличчя, а в ніс вдарив гидкий запах – проте смерділо чомусь не сіркою, а аміаком…
І чого вам удома не сидиться
- Жіночко, отямтесь!
Баба Ганя насилу сфокусувала погляд – чоловік у білому халаті, схилившись над нею, тицяв їй під ніс ватку з нашатирем, а його напарниця розстібала бабі комірець блузки і бризкала в лице теплуватою мінералкою з пляшки.
- І чого вам по хатах не сидиться… - з полегшенням пробурчав лікар, побачивши, що пацієнтка прийшла до тями.
Баба глянула на лавочку: вампір щез. «Його ж обов’язково треба піймати, поки біди не наробив!» - промайнуло в бабиному ще затуманеному мозку, і вона через силу прохрипіла, вказуючи пальцем на те місце, де тільки що сидів ікластий:
- Там… там… вампір…
- О, почалось, - закотив очі лікар «швидкої». - Ну просто біда з цими пенсіонерами – як надивляться засідань парламенту, так потім кругом всяка нечисть їм і ввижається!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вампір, що зіткався зі смогу

Фермери з вогнеметами…
З прочиненого вікна тягнуло горілим. «Знову Василівна спозаранку бараболиння палить, - спросоння вирішила баба. – Ось я їй щас випишу…». Хутко підвелася – і тільки тут зрозуміла, що вона не на дачі, а в своїй міській квартирі. Підійшла до вікна, щоб зачинити – та так і застигла з простягнутою рукою. За шибками був… Лондон. Ну, принаймні, смог був точно. Причому над усеньким містом.
Баба Ганя кинулася набирати 101, але на тому боці дроту затято мовчали. «Всьо, триндець - усі на виїзді… навіть чергових на телефоні не лишили – це ж як десь палахкотить!» - похолонула вона і включила комп.
В інтернеті чиновники різних відомств недбало відмахувались від стривожених обивателів: ой, та чого ви сполошились? Подумаєш - трава в околицях горить (стерня на фермерських полях, сміття на подвір’ях, бадилля на городах)…
Трава? Бадилля?! Баба йойкнула і, умліваючи, сповзла під стіл. В її затуманеній уяві постали орди суворих міщан, селян і фермерів, котрі з вогнеметами наперевіс сунули полями, городами та присілками, випалюючи все на своєму шляху… Бо інакше – як? Все вищеперелічене народ палив щороку (баба й сама не без грішка була, бо куди ж той сухий бур’ян дівати), але щоб отаку димову завісу влаштувати, треба було спалити одночасно все дощенту в радіусі пари сотень кілометрів.
…І путінські вентилятори
Ні, щось тут не те… Крекчучи, баба вибралася з-під столу і продовжила рейд по сайтах. Горіли, виявляється, ще й торф’яники й ліси. Проте найближче тліюче торфовище площею півгектара бабу якось не приголомшило, а палаючі ліси на Хмельниччині й під Києвом – і поготів. Однак цілком реальний смог за вікном вимагав конкретних дій. Баба дістала карту, повтикала в усі вказані місця прапорці - і замислено почухала потилицю. Кільце пожарів навколо міста явно стискалося. Треба запасатися провізією – вирішила баба і почвалала на ринок.
Під під’їздом на лавочці місцеві кумасі, ігноруючи заклики МНС залишатися вдома і дихати через раз, жваво ділилися неофіційними версіями.
- …А я тобі кажу – з Байкалу тягне. Чула, шо в Бурятії ліси горять? Ото ж Путін наказав спеціальні вєнтілятори здоровенні поставити, шоб весь дим у наш бік гнало…
- Шо ти ліпаки ліпиш, які вєнтілятори?! Село неасвальтіруване… Он учені кажуть: учора на Сонці гігантський спалах був, так вогонь до нас чуть-чуть не дотягнувся, а димом таки заволокло…
До ринку було недалеко: навпростець, дворами - хвилин двадцять. Проте клятий смог, що накочував хвилями, змінював знайому місцевість до невпізнанності, і скоро баба зрозуміла, що збилася з дороги. Поблукала, притомилась і присіла на лавочку в якомусь дворі. Навкруги – ані лялечки, а дим усе густішає, і день все більше скидається на присмерк… Баба втомлено стулила повіки.
Не балакайте з приблудами
Раптом поруч щось хлипнуло – раз, вдруге. Баба розплющила очі. На іншому кінці лавочки сидів огрядний чолов’яга. «З диму виткався, чи що?» – подумки подивувалася баба, бо жодних кроків перед тим не чула. Незнайомець, скоса глипаючи в бабин бік, читав щось на екранчику телефону, моторно тицяв пальцем по кнопках – і знов читав. Затим схлипнув, скривився, затуляючи рот рукою… Сльози покотилися по одутлих щоках і застигли на подвійному підборідді. «Не розмовляйте з незнайомцями», - застережливо промайнуло десь на задвірках бабиної свідомості, проте жалість пересилила, та й обличчя чоловіка пробуджувало якісь невиразні спогади.
- Чого побиваєшся, сину? Зуби болять? – співчутливо спитала вона.
Чоловічина заперечливо замотав головою, набрав у груди повітря – і заголосив, як за небіжчиком, не віднімаючи долоню від рота.
- Обібрали… обчистили… пограбува-а-али! – крізь жалібне скімлення розібрала баба.
- Що відібрали?! Гаманця? Обручку? – допитувалася баба.
Незнайомець відхлипнув і видавив:
- Творіння моє вкрали… А я ж у нього… всю душу… А вони… Ось, послухайте.
Він повозився з телефоном – і звідти раптом залунало: «Шановні городяни! Зі святом вас, із Днем міста! Здоров’я вам, миру і наснаги!».
- Ну? – не зрозуміла баба.
- Шо – «ну»? – передражнив чоловік, не забуваючи затуляти рот долонею. – Ролик вони, бачте, по радіо запустили до свята… А слова-то – мої!
- Та ну, - засумнівалася баба Ганя. – Слова як слова, кожен таке може сказати.
- І ця туди ж! А порядок слів? А їх кількість? А експресія, а виразність? Ні-і, це мій текст! Злодюги кляті, я їм ще покажу… - і чоловік розлючено забарабанив по клавіатурі. – Щас я вас усіх порозфренджую, а в цьому місті взагалі ніхто більше від мене слова не дочекається!
Пожалійте бідне вампірятко
Бабу все більше непокоїла ота його долоня коло рота: чого він її постійно тримає там, якщо зуби не болять? Тут крізь завісу смогу пробилося нарешті кволе сонце, і на вигорілій траві перед лавочкою вирізьбилися тіні: від лавочки, від баби, від бабиної сумки, від… Ой лишенько, а де ж тінь від опецькуватого плаксія?! Баба звела на нього очі – і відчула, як серце її стрімко провалюється десь аж у п’яти.
Вампіряка, вже не криючись, вишкірив криві ікла в недобрій посмішці:
- Здогадалась таки. Завжди кмітливою була…
І тут баба пригадала, звідки їй знайоме це обличчя.
- Стривай-но, голубе, а це не від тебе пару років тому наречена втекла? І чи не ти потім по всьому інтернеті вашу брудну білизну полоскав?
- Я, - гордо випнув пузо упир і тут же звично заскімлив: - А чого вона… Такого пацана бортанула… Свободи, понімаєш, захотіла – а мені з кого кров пити накажете?
Він підсунувся ближче до баби і довірливо зашептав:
- Ти думаєш, легко нам, вампірам? Вічно на підсосі: там посмокчеш, тут лизнеш – а мені треба вволю напитися, та ще щоб про запас лишилось. От і приходиться періодично скандалити в мережі – знаєш, скільки енергії звідти потягнути можна?! О-о-о… - він закотив очі і сласно облизнувся.
Бабу аж пересмикнуло.
- Добре, що хоч справжньої крові не п’єш… - пробурмотіла вона.
- Хто тобі сказав? – примружився вампір.
Баба смикнулася встати, проте упир випередив її, товсті пальці зімкнулися на бабиній шиї – і щось тепле забризкало їй обличчя, а в ніс вдарив гидкий запах – проте смерділо чомусь не сіркою, а аміаком…
І чого вам удома не сидиться
- Жіночко, отямтесь!
Баба Ганя насилу сфокусувала погляд – чоловік у білому халаті, схилившись над нею, тицяв їй під ніс ватку з нашатирем, а його напарниця розстібала бабі комірець блузки і бризкала в лице теплуватою мінералкою з пляшки.
- І чого вам по хатах не сидиться… - з полегшенням пробурчав лікар, побачивши, що пацієнтка прийшла до тями.
Баба глянула на лавочку: вампір щез. «Його ж обов’язково треба піймати, поки біди не наробив!» - промайнуло в бабиному ще затуманеному мозку, і вона через силу прохрипіла, вказуючи пальцем на те місце, де тільки що сидів ікластий:
- Там… там… вампір…
- О, почалось, - закотив очі лікар «швидкої». - Ну просто біда з цими пенсіонерами – як надивляться засідань парламенту, так потім кругом всяка нечисть їм і ввижається!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію