Не дуже давно життєві шляхи привели мене до обласної дитячої лікарні у відділення онкогематології. Одного разу в палаті спілкувався з мамою хлопчика, що перебував тут вже 9 місяців. Вона розповіла мені історію про дівчинку, яка лікувалась в цьому відділенні. Я дивився на її сина років 10-12, і на його місці бачив ту дівчинку.
Мене вразили великі, не по дитячому сумні очі. Вони водночас були наповнені відчаєм від невимовних страждань і потихеньку згасаючою жагою до життя від усвідомлення невідворотного. Хлопчик був дуже худий і вже зовсім лисий від спалюючої все живе хіміотерапії. Поруч з ним лежав мій п’ятирічний син, який безтурботно посміхався мені. Такою як цей хлопчик була і та дівчинка. Таким може бути і мій син.
На декілька хвилин я втратив дар мови і мої очі затуманились від почутого і побаченого. Прийшовши в себе я зрозумів: Бог веде мене таким шляхом, щоб я обов’язково про це написав. Я знав, що напишу про це в пам'ять про тих, хто до останнього боровся за життя, хто так хотів жити, але залишив своїх рідних з невигойною раною в серці. Їм, хто знав ціну життя, ціну кожного прожитого дня, їм, чиїх світлих душ уже немає серед нас,


Присвячую


У день народження в лікарні
(Шістнадцять – молодість, краса),
Здоров’я щиро їй бажали,
А на очах у всіх сльоза.

Безжальний рак не знав зупину,
Життя калічив молоде.
Вона всміхалась через силу,
Хоча у серці гострий щем.

І почуття, неначе струни,
Натянуті аж через край.
Лиш чутно: молода ти, юна,
У тебе буде все гаразд.

Красиві очі, гарні брови,
Така тендітна, тонкий стан.
Їй не потрібні ці розмови,
Бо знає вже, як красить рак.

На голові хустинка модна,
Це хімій наслідки страшні.
Медичну маску не вдівала,
Лежить вона у стороні.

Життя, як в крапельниці розчин:
Повільно капало воно.
Цей день для неї – найдорожчий
Хоча й нелегко їй було.

А потім знов нестерпні будні
І мама сива в тридцять сім
Ділила з нею біль і муки
Два роки вже, як в страшнім сні.

Одного дня по коридору
Із процедур повільно йшла,
Почулись голоси знайомі:
Матуся з кимось розмовля.

Крізь двері, не закриті щільно,
Доносились уривки фраз:
Нам паспорт дочки необхідний,
Так треба, зрозумійте нас.

Нам документи оформляти
Прийшла пора, ви поспішіть.
Лиш підпис в неї треба взяти,
А фото... вдома ви знайдіть.

У голові все змішалось
І до палати ледь дійшла.
Недобре на душі зробилось
Від слів, почутих крадькома.

Навіщо паспорт, коли жити
Осталось рік, а може й день?
А фото як мені зробити?
Волосся ж випало усе.

Нервовий зрив забрав всі сили.
Нікого бачить і не чуть
І капці в лікарів летіли,
І сльози ріками текли.

Не міг ніхто зарадить горю,
Ніхто не зміг допомогти.
Лише в тривожних снах від болю
Ставало легше в забутті.

В останню ніч приснився ангел –
Такий весь світлий, неземний
І руки ніжні, як у мами,
Весь біль забрали із душі.

Волосся вітром розвівало
Густе і світле, як зоря.
Її за плечі лоскотало
І віддалялася земля.

Волосся вітром розвівало
І ангел поруч теж летів.
Перед світанком перестало
Серденько битися у сні.

Волосся вітром розвіває.
Красива, юна, молода.
Такою завжди ти до мами
Тепер приходиш лиш у снах.

Волосся вітром розвіває.
Красива, юна, молода.
В граніт таку закарбували,
Таку, щоб завжди пам’ятать.
27.03.2012