![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.26
20:15
— Ти, ти, ти, — говорить вона
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
2024.06.26
19:03
Серед радянських дослідників традиційно панувала іще ленінська думка про те, що Бог у філософії Дж. Берклі є суто декоративним елементом, що буцімто лише маскує соліпсизм, тоді як це не відповідає дійсности. Це було підтверджено ще роздумами І. Канта про
2024.06.26
17:05
Історію розповідали люди,
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
2024.06.26
14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
2024.06.26
12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
2024.06.26
08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
2024.06.26
08:47
Летять слони-2
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
2024.06.26
08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
2024.06.26
05:38
За межею небокраю
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
В сутінь вкутані світи, –
Там дрімотно поглядаєш
Вже на перші зорі ти.
Темна ніч постала німо
І навіяла жалі,
Мов пожовклий фотознімок
На журнальному столі.
2024.06.26
01:32
Римуються почуття.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
Відгукуються світанки.
Можливо, то був не я.
Повірити чи піти?
Постарівся та помер
Закоханий щирий Янко,
А замість палких троянд -
Високі стоять хрести.
2024.06.25
21:22
Феєрія літа - в сонячних бризках,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
В мандрівці легенького вітру.
Колише хмарки небесна колиска.
Терпке і духмяне повітря.
І я споглядаю серпневу красу,
Смарагдові хвилі із лісу.
Піймати б у руки грайливу ясу,
2024.06.25
13:26
Краса на попелищі - Божий дар,
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
Серед руїни, чорноти, розпуки,
Де ходить смерть, неначе той косар,
Наповнює Сварожі райські луки...
Ярило тільки, ніби квітникар,
Занурює у попіл власні руки,
Кохання квіти
2024.06.25
13:14
Я тобі іще наснюся в шум дощу,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
Обійму і про любов нашепочу.
Я наснюся, хоча думав, що забув,
Загубив між ковилами у степу.
Попалив, що з нами сталось, поміж трав,
А що роси зберегли, то не зібрав.
Та усе, що відгоріло, заболить,
2024.06.25
11:34
Кам’яний голос тиші
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
ліг на гладінь озера.
На озері розпускаються
не латаття, а надії,
розчарування і прикрощі.
Озеро таке глибоке,
як неозорість пізнання.
Дзеркало водойми відкриє
2024.06.25
08:48
Я правду накришу вам дрібно-дрібно,
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
Солодку казку у дугу зігну...
Без ніжності і вірність непотрібна,
Дзявкоче муж щоденно на жону.
Дружину чоловіченько замучив
І їсть її, немов з грибами плов.
Любов, як відьма - злюща і кусюча
2024.06.25
07:55
Озираючись на схід
Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Йду скоріш на захід,
Раз до підлості сусід
Має здавна нахил.
Споконвічно тягарем
Давить серце смута,
Бо не порівно берем,
Ділячи набуток.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Олександр Артамонов (1992) /
Проза
Суд пітьми
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Суд пітьми
Страсний тиждень підходив до свого завершення. Щоб встигнути на Великдень до Кам’янця-Подільського, довелося поїхати туди в ніч з п’ятниці на суботу, пересісти на електричку в Хмельницькому – і вже далі буде воно, бажане старовинне місто. Це була тепла квітнева ніч. Блідий місяць, стривожено споглядаючи за подорожнім, що блукав Хмельницьким пероном, приховував свої передчуття за пропливаючими хмарками.
Навіть якби місяць хотів застерегти цього хлопця від кроків у глибину міста – він не зміг би цього зробити. Той хлопець не був першим чи останнім. Всі вони приходили сюди – на кожного чекала та сама доля.
Природа навколо звикла до цього – хоча й не полишала її та сама постійна тривога, що примушує листя осики перелякано тремтіти… Природа була безсилою – сьогодні, тут – перед владою всемогутнього темного міста. Тривога пронизувала повітря – тривога не могла торкнутися серця нічного гостя, що давно вже втратило чутливість до найглибших таємниць світу – до найочевидніших засторог.
Подорожній пішов углиб міста – швидше, це він думав, що йде, а насправді – це місто засмоктувало його, проникаючи всередину його душі… Темний, смердючий парк біля вокзалу - лише з одним хворобливим, безсилим, нещасним ліхтарем, нездатним розігнати пітьму, а далі – абсолютно чорні вулиці, без жодного натяку на світло… Самотній гість темного міста виразно чув свої кроки – навколо не було жодної душі, самі тіні, сама пітьма. Його безтурботна хода, здавалося, дратувала пітьму, бо хлопець не розумів, куди він потрапив, і сподівався прогулятися новим для нього містом, а потім ще й встигнути на потяг. Він очікував хвилинних вражень – він любив прогулянки нічними містами. Але нічні міста не пробачають, коли хтось нахабно тривожить їхній сон. На нього чекав страшний суд. Сьогодні. У страсну п’ятницю. Доля, яку він обрав собі сам – доля, про яку боявся навіть помислити сором’язливий блідий місяць. Хмельницький не був одним з тих міст, які можна потривожити – і сьогодні не така ніч, коли людина здатна сама приймати якісь рішення. Все вже вирішено.
Раптом, десь у кущах хлопець почув жахливі, богохульні звуки, схожі на чавкання якоїсь величезної мерзоти, яку краще було й не бачити. Не було поруч навіть того хворобливого ліхтаря з його слабким світлом, а місяць, щоб не споглядати знову цей жорстокий та остогидлий кінець, настільки надійно сховався за рясними хмарами, що жоден його промінь не досягав землі. За якусь мить мерзенне чудовисько встромило пазурі в груди юнака – як він входив у місто, так жах міста увійшов у нього. Все це сталося так швидко, що крик жертви не потривожив сон місцевих жителів. Місто оберігало свій спокій.
Цілковита пітьма.
Фінал.
Навіть якби місяць хотів застерегти цього хлопця від кроків у глибину міста – він не зміг би цього зробити. Той хлопець не був першим чи останнім. Всі вони приходили сюди – на кожного чекала та сама доля.
Природа навколо звикла до цього – хоча й не полишала її та сама постійна тривога, що примушує листя осики перелякано тремтіти… Природа була безсилою – сьогодні, тут – перед владою всемогутнього темного міста. Тривога пронизувала повітря – тривога не могла торкнутися серця нічного гостя, що давно вже втратило чутливість до найглибших таємниць світу – до найочевидніших засторог.
Подорожній пішов углиб міста – швидше, це він думав, що йде, а насправді – це місто засмоктувало його, проникаючи всередину його душі… Темний, смердючий парк біля вокзалу - лише з одним хворобливим, безсилим, нещасним ліхтарем, нездатним розігнати пітьму, а далі – абсолютно чорні вулиці, без жодного натяку на світло… Самотній гість темного міста виразно чув свої кроки – навколо не було жодної душі, самі тіні, сама пітьма. Його безтурботна хода, здавалося, дратувала пітьму, бо хлопець не розумів, куди він потрапив, і сподівався прогулятися новим для нього містом, а потім ще й встигнути на потяг. Він очікував хвилинних вражень – він любив прогулянки нічними містами. Але нічні міста не пробачають, коли хтось нахабно тривожить їхній сон. На нього чекав страшний суд. Сьогодні. У страсну п’ятницю. Доля, яку він обрав собі сам – доля, про яку боявся навіть помислити сором’язливий блідий місяць. Хмельницький не був одним з тих міст, які можна потривожити – і сьогодні не така ніч, коли людина здатна сама приймати якісь рішення. Все вже вирішено.
Раптом, десь у кущах хлопець почув жахливі, богохульні звуки, схожі на чавкання якоїсь величезної мерзоти, яку краще було й не бачити. Не було поруч навіть того хворобливого ліхтаря з його слабким світлом, а місяць, щоб не споглядати знову цей жорстокий та остогидлий кінець, настільки надійно сховався за рясними хмарами, що жоден його промінь не досягав землі. За якусь мить мерзенне чудовисько встромило пазурі в груди юнака – як він входив у місто, так жах міста увійшов у нього. Все це сталося так швидко, що крик жертви не потривожив сон місцевих жителів. Місто оберігало свій спокій.
Цілковита пітьма.
Фінал.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію