Страсний тиждень підходив до свого завершення. Щоб встигнути на Великдень до Кам’янця-Подільського, довелося поїхати туди в ніч з п’ятниці на суботу, пересісти на електричку в Хмельницькому – і вже далі буде воно, бажане старовинне місто. Це була тепла квітнева ніч. Блідий місяць, стривожено споглядаючи за подорожнім, що блукав Хмельницьким пероном, приховував свої передчуття за пропливаючими хмарками.


Навіть якби місяць хотів застерегти цього хлопця від кроків у глибину міста – він не зміг би цього зробити. Той хлопець не був першим чи останнім. Всі вони приходили сюди – на кожного чекала та сама доля.


Природа навколо звикла до цього – хоча й не полишала її та сама постійна тривога, що примушує листя осики перелякано тремтіти… Природа була безсилою – сьогодні, тут – перед владою всемогутнього темного міста. Тривога пронизувала повітря – тривога не могла торкнутися серця нічного гостя, що давно вже втратило чутливість до найглибших таємниць світу – до найочевидніших засторог.


Подорожній пішов углиб міста – швидше, це він думав, що йде, а насправді – це місто засмоктувало його, проникаючи всередину його душі… Темний, смердючий парк біля вокзалу - лише з одним хворобливим, безсилим, нещасним ліхтарем, нездатним розігнати пітьму, а далі – абсолютно чорні вулиці, без жодного натяку на світло… Самотній гість темного міста виразно чув свої кроки – навколо не було жодної душі, самі тіні, сама пітьма. Його безтурботна хода, здавалося, дратувала пітьму, бо хлопець не розумів, куди він потрапив, і сподівався прогулятися новим для нього містом, а потім ще й встигнути на потяг. Він очікував хвилинних вражень – він любив прогулянки нічними містами. Але нічні міста не пробачають, коли хтось нахабно тривожить їхній сон. На нього чекав страшний суд. Сьогодні. У страсну п’ятницю. Доля, яку він обрав собі сам – доля, про яку боявся навіть помислити сором’язливий блідий місяць. Хмельницький не був одним з тих міст, які можна потривожити – і сьогодні не така ніч, коли людина здатна сама приймати якісь рішення. Все вже вирішено.


Раптом, десь у кущах хлопець почув жахливі, богохульні звуки, схожі на чавкання якоїсь величезної мерзоти, яку краще було й не бачити. Не було поруч навіть того хворобливого ліхтаря з його слабким світлом, а місяць, щоб не споглядати знову цей жорстокий та остогидлий кінець, настільки надійно сховався за рясними хмарами, що жоден його промінь не досягав землі. За якусь мить мерзенне чудовисько встромило пазурі в груди юнака – як він входив у місто, так жах міста увійшов у нього. Все це сталося так швидко, що крик жертви не потривожив сон місцевих жителів. Місто оберігало свій спокій.


Цілковита пітьма.


Фінал.