З циклу «Карпатські бранзолєти»

Ночівля

На оденку постелено вітрові,
на галєрії – сонцеві.
Сни
поєдинче здивують палітрами
заночованих сих,
а вони
на плахтурах,
як діва від повниці,
покриватимуть усміхом туск
і мирОм – до гуцульської вольниці,
об яку і чортяка спіткнувсь.
Підігріється сниво холодному,
на гаряче війне холодком.
Дочинєня у затишку – жодного,
бо газда на сторожі з ціпком.
Голосиста газдиня будитиме
і дарунками втішить гостей,
з найдорожчим – рожевою свитою
понад горами сонцю зійти.

2015.

Примітка:
оденок – горище хліва з дощок;
галєрія – довгий балкон уздовж будинку;
поєдинче – роздільно, окремо;
плахтура – рядно;
повниця – дарування молодим грошей на весіллі;
туск – туга;
мирОм – по-доброму;
дочинєня – неприємний клопіт:
газда – господар дому;
газдиня – господиня дому.


Бранка

О падочку, гарячі зблиски кріса
і кулка смерті.
Легіню лісна
в жовнірський рупцак заманила місяць,
щоб раненого вище лих підняв.

По змійці крові час повзе у крокіс,
гуцулки гонять вилами лісну,
що гейби вОйна,
щезне гола й боса
між тінями сушиць і полину.

2015.

Примітка:
бранка – призов на військову службу;
кріс – рушниця;
кулка – кільця;
лісна – лісова русалка;
жовнірський – солдатський;
рУпцак – наплічник;
крокіс – вир у річці;
сушиця – всохле дерево.

Гуцульські метаморфози

Штаєра коні сприходу,
світанок – за калейстру:
надривно чорний дихає,
а білий губи в Тису.*

Полудне коням вигріє
гірський у гривах вітер,
і злине чорний вирієм,
а білий – білосвітом.

Муровий вечір ліцами
минулому навкірки
прив’яже пару вічну цю
до впійманої зірки.

*Річка.
2015.

Примітка:
штаєра – галопом;
сприходу – спочатку;
калейстра – вуздечка;
полудне – полудень:
мурОвий – сміливий і зухвалий;
ліци – віжки:
навкірки – наперекір.

Бутин

За рипою кишіло сночі духами,
на ковню зранку – форин,
щоб наслухати,
куди сталєнка злитися піде.
Гуцули літні спільно з балакухами*
казки гірських вітрів не зловлять вухами,
бо й на фашинні казка де-не-де.

Мінорно рухне ліс коло поточини,
і навіть Бог,
раптово тут заскочений,
здивовано зведе брову нараз,
коли ватага, дуб униз волочачи,
потягне за собою світ і час.

2015.

*Говіркі жінки.

Примітка:
бУтин – лісорозробка;
рипа – яр;
сночі – учора ввечері;
кОвня – викорчуваний пеньок;
форин – головний;
сталєнка – сокира з доброї сталі;
фашиння – гілля;
поточина – струмок.

Передгрудневе

До зими, як до любки, - стежина коротка,
піднебесся із вішкою плине услід,
позолоти осінньої згублена нота,
вічна сі
перекинулась борзо на глід.

СкузікАлася осінь,
мов пирга,
а вішка
за простибі вертає такій неземне.
До зими, як до любки, стежина миліша,
поміж гір у газівку* закутана днем.

Не чекай од тієї, що близько, покори,
заведе у скрепіття сріблясті без меж.
До зими, як до любки, стежина угору,
подолай – піднебесного скрецо сягнеш.

*Легка екзотична хустка.

Примітка:
любка – кохана;
вішка – кропило;
борзо – швидко;
скузікАтися – кинутися у сварку;
пИрга – стара потворна людина;
простибі – дякую;
скрепіття – нетрі.

*****

Захмелілий музика
подібний до скрипки,
одзвучить до зорі
до найпершої
стиха
і гучніше відтак,
по-зимовому сипко,-
так ударить об землю
рахубистим лихом.

Потривожена скрипка
хмельніш од музИки,
звеселить і зорю
без ескорту
й цофнеться,
запросивши на струцень
село невелике,
що з весільною бучею знову на лицях.

2015.

Примітка:
цофнутися – податися назад;
струцень – плетений калач.